Справа № 209/4024/25
Провадження № 2/209/1555/25
24 вересня 2025 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючої судді - Левицької Н.В.,
за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До Дніпровського районного суду міста Кам'янського через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», в інтересах якого діє представник Юхименко Ю.Ю. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за договором надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №F-00023912 у розмірі 12000,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Стислий виклад позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що 05.02.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Гвадіана» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №F-00023912, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
За умовами зазначеного договору ТОВ «ФК «Гвадіана» зобов'язалося надати відповідачу кредит у сумі 3000,00 грн. строком на 30 днів, тобто до 06.03.2022 року зі сплатою 2,5% на добу, на засадах строковості, зворотності, платності та забезпеченості, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.
У порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого станом день подання позову розмір заборгованості становить 12000,00 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 3000,00 грн; заборгованість по несплаченим відсоткам- 9000 грн. за користування кредитом за період з 05.02.2022 р. по 05.06.2022 р.
07.05.2024 між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Гвадіана» передало (відступило) ТОВ «Цикл Фінанс» права вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № F-00023912 від 05.02.2022, укладений між ТОВ «ФК «Гвадіана» та відповідачем.
За вказаних обставин позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № F-00023912 від 05.02.2022. у розмірі 12000,00 грн., судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 01 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 17 липня 2025 року.
17 липня 2025 року у зв'язку з перебуванням судді на листку непрацездатності розгляд справи відкладено на 06 серпня 2025 року.
28 липня 2025 року відповідач подав заяву до суду про відкладення розгляду справи у зв'язку з ознайомленням з матеріалами справи та необхідністю зверненням за правовою допомогою.
06 серпня 2025 року у зв'язку з перебуванням судді на листку непрацездатності розгляд справи відкладено на 24 вересня 2025 року.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у прохальній частині позовній заяви зазначив про розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Суд вважає за можливе слухати справу за відсутністю представника позивача згідно вимог ч.3 ст. 211 ЦПК України.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України.
Разом з цим, на дату розгляду справи відповідач не використав наданого законом права подання відзиву на позовну заяву, а також не надав суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.
При цьому, 22 вересня 2025 року відповідачем через канцелярію суду подано заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з його відсутності у місті по роботі, однак, підтверджуючих документів, які б підтверджували вказані у заяві обставини до суду не надав.
Враховуючи, що провадження у справі відкрито 01 липня 2025 року, тобто відповідач мав достатньо часу, щоб подати відзиву на позовну заяву, а також, докази, які б мали значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе провести розгляд справи без участі відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст.3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України
Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст.1056-1ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Верховного суду України від 17 січня 2020 року, справа №916/2286/16, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Обов'язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов'язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.
Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що 05.02.2022 між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику №F-00023912.
Відповідно до п. 1.1 договору ТОВ «ФК «Гвадіана» зобов'язалося надати відповідачу кредит у сумі 3000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності та забезпеченості, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.
Кредит надано строком на 30 днів від дати надання кредиту (п. 2.1 договору).
Згідно п. 2.2. договору кредитодавець надає кредит шляхом його переказу на рахунок позичальника протягом 3-х календарних днів з дня укладення договору. Кредит надається позичальнику у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти, вказаної позичальником НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 2.6 договору за користування кредитом встановлена стандартна процентна ставка 2,50% на добу.
Аналогічні умови були визначені і в паспорті споживчого кредиту, який підписав відповідач.
ОСОБА_1 підписав договір в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором № F950596. Договір містить податковий номер відповідача, його адресу, паспортні дані та номер мобільного телефону. Аналогічна інформація міститься у довідці щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Гвадіана», згідно з якою одноразовий ідентифікатор F950596 було 05.02.2022 о 05:36:24 год. відправлено позичальнику на номер телефону НОМЕР_2 , 05.02.2022 о 05:37:06 год. ідентифікатор введено позичальником/відправлено товариству, 05.02.2022 о 05:42:07 год. кошти було перераховано позичальнику (а.с.25).
ТОВ «ФК «Гвадіана» взяті на себе зобов'язання за договором про надання коштів у позику виконало своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн» від 13.05.2024 № 755/05, відповідно до якої транзакція щодо переведення 05.02.2022 об 07:41:55 коштів у сумі 3000,00 грн на рахунок НОМЕР_1 була проведена успішно, призначення платежу: «Виплата кредиту за договором № F-00023912 ОСОБА_1 » (а.с. 11).
07.05.2024 між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу № 1, за умовами якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами відповідно до реєстру боржників згідно Додатку № 1.
07.05.2024 на виконання вказаних умов договору факторингу ТОВ «Цикл Фінанс» передало ТОВ «ФК «Гвадіана» грошові кошти в сумі 128451,19 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 6141 (а.с.42).
Факт передачі ТОВ «Цикл Фінанс» прав вимоги також підтверджується актом від 07.05.2024 приймання-передачі прав вимоги за договором факторингу № 1 від 07.05.2024 (а.с. 41).
З витягу з реєстру прав вимоги, який є додатком до договору факторингу № 1 від 07.05.2024 вбачається, що право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів у позику №F-00023912 від 05.02.2022 на суму боргу 4425,00 грн, з яких: 3000,00 грн залишок по тілу кредиту, 1425,00 грн залишок заборгованості по відсоткам, передано від ТОВ «ФК «Гвадіана» до ТОВ «Цикл Фінанс».
На час розгляду справи судом, відповідачем не надано доказів, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за договором про надання коштів у позику №F-00023912 від 05.02.2022 у добровільному порядку.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини на підставі договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту від 05.02.2022 №F-00023912 .
Зазначеним договором були визначені предмет, розмір кредиту, строки та умови його повернення, розміри плати за користування кредитними коштами та інші умови правовідношення, тобто визначені всі істотні умови договору.
Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах, шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Також судом встановлено, що на підставі договору факторингу № 1 від 07.05.2024, укладеного між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ТОВ «Цикл Фінанс», останнє набуло статусу кредитора за кредитним договором від №F-00023912 від 05.02.2022, укладеним між ТОВ «ФК «Гвадіана» та відповідачем.
За умовами договору позики №F-00023912 від 05.02.2022 ТОВ «ФК «Гвадіана» надало позичальнику суму позики, а останній зобов'язувався повернути надану позику у повному обсязі протягом 30 днів.
Сторони досягли згоди у тому, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься у відповідності до умов цього договору.
Таким чином, позикодавець відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Отже, суд вважає підтвердженими позивачем належними допустимими та достовірними доказами факт укладення 05.02.2022 року між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ОСОБА_1 кредитного договору №F-00023912, на умовах які в ньому зазначені, разом із самим договором, Додатком №1 до нього «Графік платежів, реальна річна процентна ставка та обчислення загальної вартості кредиту», а також Паспортом споживчого кредиту. Всі ці документи підписані позичальником електронним підписом. Також, підтвердженими позивачем є перерахування кредитних коштів відповідачу згідно з умовами договору та набуття прав вимоги до відповідача в розмірі 4425,00 грн, зазначена сума складалась з: 3000,00 грн тіла кредиту та 1150,00 грн нарахованих відсотків.
Разом з цим, розрахунок заборгованості, наведений позивачем, свідчить про те, що визначена до стягнення заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою за кредитним договором №F-00023912 від 05.02.2022 в розмірі 7575,00 грн включає період з 05.03.2022 по 05.06.2022, який виходить за межі строку кредитування.
Умовами договору про надання коштів у позику №F-00023912 від 05.02.2022 та договору факторингу № 1 від 07.05.2024 не передбачено право нового кредитора самостійно нараховувати проценти на умовах договору позики або іншим чином корегувати розмір заборгованості.
Отже, враховуючи встановлені обставини, а також те, що відповідачем не надано до суду доказів виконання зобов'язання за кредитним договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 4425,00 грн., яка зазначена у реєстрі прав вимог від 07.05.2024 що є додатком до договору факторингу № 1 від 07 травня 2024 року та складається з 3000,00 грн. тіла кредиту та 1425,00 грн нарахованих відсотків на дату відступлення прав вимоги.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., суд враховує наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3ст.133 ЦПК України).
Відповідно дост.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3ст.141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду : копію договору про надання правничої допомоги № 23/08/24 від 23.08.2024 року; копію додаткової угоди № 10/1 до договору про надання правничої допомоги №23/08/24 від 23.08.2024 року; копію додаткової угоди № 15 до договору про надання правничої допомоги №23/08/24 від 23.08.2024 року; акт прийому-передачі наданих послуг від 09.05.2025; копію платіжної інструкції на суму 4000,00 грн.
Суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 4000,00 не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат. З матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та тим, що справа є незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, а зміст позовної заяви є типовим для такого виду правовідносин, обсяг доданих документів не є значним,.
Дослідивши доводи позивача в цій частині та обставини справи, обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
З врахуванням вищевикладеного, суд зменшує розмір правничої допомоги, враховуючи надані послуги щодо підготовки та подання позовної заяви про стягнення боргу, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача до 2000,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с.48).
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 4425,00 грн.
Отже, процентне співвідношення задоволених вимог становить 36,88, % ((4425,00 грн. задоволені вимоги) / ( 12000 грн. заявлені позовні вимоги )*100%).
З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 651 грн. 15 коп. (2422,40 грн. сплачений судовий збір * 36,88%), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК, понесені позивачем судові витрати на загальну суму 2651,15 грн. підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, які складаються з судового збору за пред'явлення позову - 651,15 грн., та 2000, 00 грн. витрати на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 211, 247, 263-265, 274, 353-355 ЦПК України, суд-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути зОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором №F-00023912 від 05.02.2022 у розмірі 4425 (чотири тисячі чотириста двадцять п'ять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір в розмірі 651 (шістсот п'ятдесят одна) гривня 15 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», 04112, м. Київ, р-н Шевченківський, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 43453613, НОМЕР_3 у АТ «СЕНС БАНК», код банку (МФО) 300346.
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).
Дата складення судового рішення 24 вересня 2025 року.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА