Справа № 560/11605/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
24 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі ГУ ПФУ в Хмельницькій області, Управління) звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просило:
-скасувати постанову від 17.06.2025 ВП №76570508 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що Управлінням подано до суду заяву про роз'яснення судового рішення у справі № 560/5783/24, і ухвала, якою відмовлено в роз'ясненні вказаного рішення станом на день винесення спірної постанови не набрала законної сили.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, уповноважених представників для участі у справі не направили.
Враховуючи норми ч.2 ст.313 КАС України, згідно яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегією суддів вирішено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року у справі № 560/5783/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком з 01.11.2023, зарахувавши період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 30.09.2009 до страхового стажу у повному обсязі (один місяць страхового стажу за один місяць, за який сплачені страхові внески незалежно від їх розміру) у відповідності до пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
08.11.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76570508 у справі № 560/5783/24.
30.01.2025 на адресу боржника, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області головним державним виконавцем направлено вимогу державного виконавця, якою зобов'язано:
1. Повідомити до 10.02.2025 державного виконавця про причини не виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.11.2024 за №76570508.
2. Виконати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5783/24 виданий 11.11.2024 в порядок та в спосіб визначений виконавчим документом.
3. В разі наявності заборгованості в результаті виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі 560/5783/24 виданий 11.11.2024 повідомити щодо включення рішення суду, стягувачем за яким являється ОСОБА_1 , у чергу для виплати заборгованості за даним рішенням, та дати даної виплати.
13.02.2025 на адресу відділу надійшла заява стягувача, згідно якої повідомлено державного виконавця про те, що рішення суду у справі за №560/5783/24 боржником не виконується, оскільки ще не розглянута заява про роз'яснення судового рішення.
Зважаючи на те, що станом на 17.02.2025 рішення суду не виконано, державним виконавцем відділу, керуючись статтями 63, 75 Закону, винесено постанову про накладення штрафу від 17.02.2025 ВП №73001782, якою за невиконання рішення суду без поважним причин накласти на боржника: Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн., яке оскаржено позивачем в судовому порядку.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.03.2025 у справі №560/3417/25 у задоволені позову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за №76570508 від 17.02.2025 відмовлено.
03.06.2025 на адресу боржника, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області головним державним виконавцем направлено вимогу державного виконавця, якою зобов'язано протягом 5 робочих днів виконати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5783/24 з наданням підтверджуючих документів.
17.06.2025 до відділу ДВС надійшла відповідь боржника на вимогу державного виконавця від 03.06.2025 згідно якої встановлено те, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5783/24 не виконано.
Зважаючи на те, що станом на 17.06.2025 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5783/24 не виконано, про, що складено Акт, відповідачем винесено постанову про накладення штрафу на користь держави в подвійному розмірі 10200,00 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/5783/24 ГУ ПФУ в Хмельницькій області не виконано в межах покладених судом зобов'язань та у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже у відповідача були наявні законні підстави для винесення спірної постанови.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За правилами частин першої-другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У відповідності до п.1, пп.1 п. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Ч.1 ст.18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом ( п.1,16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
За приписами п.1 ч.1 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
Статями 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках-на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За частиною першою статті 6 вказаного Закону систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
У статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" міститься визначення, що державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
За правилами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 0840/3476/18, від 19 вересня 2019 року у справі №686/22631/17 та від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19.
Як встановлено судом першої інстанції, станом на 17.06.2025 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду №560/5783/24 залишається не виконаним, будь-яких документів які б свідчили про повне фактичне виконання рішення до відділу примусового виконання рішень від Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не надходило.
Будь-яких заяв від боржника чи рішень суду щодо надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.08.2024 по справі №560/5783/24 не надходило.
Враховуючи встановлене, державний виконавець обґрунтовано встановив факт невиконання боржником рішення без поважних причин, що підтверджується його актом та іншими матеріалами виконавчого провадження, а тому подальше притягнення боржника до відповідальності у вигляді штрафу є правомірним, державний виконавець правомірно прийняв постанову про накладення на пенсійний орган штрафу в розмірі 10200,00 грн. за повторне невиконання рішення суду.
Слід зауважити, що в апеляційній скарзі позивач звертає увагу на те, що останнім подано до суду заяву про роз'яснення рішення суду у справі №560/5783/24 і ухвала Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.02.2025, якою відмовлено у задоволені заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про роз'яснення рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.08.2024 у справі №560/5783/24 про роз'яснення рішення суду, не набрала законної сили.
Однак, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки дана обставина не може бути підставою для невиконання судового рішення.
При цьому, як свідчать доводи апеляційної скарги, в Управління не виникають труднощі щодо розуміння змісту судового рішення у справі №560/5783/24, а навпаки останнє не погоджується зі змістом цього рішення.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.