Справа № 320/14478/25 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
24 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ірпінського відділу ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінського відділу ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_1 , у якому просить суд (з урахуванням уточнення позовних вимог):
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на боржника ОСОБА_2 штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 415 437,45 грн, видану Головним державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Дороніною Валентиною Олександрівною у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, і знаходиться на виконанні Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з оскаржуваною постановою державного виконавця протиправно застосовано до позивача штраф, з огляду на наявну заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої, згідно з розрахунком перевищує суму відповідних платежів за три роки. Позивач зазначає, що станом на дату винесення цієї постанови у нього була відсутня заборгованість зі сплати аліментів, будь-яких відомостей про наявність стягнення аліментів не мав, тому й підстави для накладення на нього штрафу відсутні. У зв'язку з цим позивач вважає, що державний виконавець не вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій для з'ясування обставин щодо дійсного виконання судового рішення та проведення належного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, третя особа - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим і таким, що винесене внаслідок неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права, при його ухваленні судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін, диспозитивності та неповного з'ясування обставин, що мали значення для справи, тому ухвалене рішення є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025 та від 20.08.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025 та від 20.08.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від ОСОБА_2 05.06.2025 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Надалі ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2025 здійснено перехід із письмового провадження у відкрите судове засідання. Призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 10 вересня 2025 року.
До суду 23.09.2025 від ОСОБА_2 надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: копію ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 28.05.2025 у справі №367/3516/25. У прохальній частині вказаного клопотання просить суд здійснити розгляд справи без участі представника позивача.
Також до суду від ОСОБА_1 24.09.2025 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю на території України через сімейні обставини.
Розглянувши вищевказане клопотання, суд зазначає, що відповідно до п. 6 частини першої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинно містити перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення).
За приписами частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Оскільки, всупереч зазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України, третя особа не надала належних доказів на підтвердження неможливості прибуття в судове засідання 24.09.2025 у зв'язку із відсутність на території України, колегія суддів вважає таку заяву необґрунтованою.
Відтак, колегія суддів вважає причини неявки третьої особи (апелянта) неповажними, заяву про відкладення розгляду апеляційної скарги - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Крім того, колегія суддів зазначає, що апеляційний розгляд справ, визначених, зокрема статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, відбувається у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засідання учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, з урахуванням чого судова колегія вирішила продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26.02.2015 в цивільній справі №367/7926/14-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено у повному обсязі. Вирішено розірвати шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 28.10.2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Умань Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської області, актовий запис № 670. Після розірвання шлюбу прізвище позивачці змінити на « ОСОБА_1 ».
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Умань Черкаської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.12.2014р. і до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Суд першої інстанції 05.10.2018 видав ОСОБА_1 виконавчі листи, один з яких (про стягнення аліментів) в той же день поданий нею разом з заявою до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області для примусового виконання.
На даний час позивачем подана заява про перегляд заочного рішення, на підставі якого здійснюється стягнення аліментів.
Старшим державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ботнєвою Нателою Гочівною 05.10.2018 відкрите виконавче провадження НОМЕР_1.
Головним держаним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Євгеном Дяченко 25.03.2025 надіслано складений головним державним виконавцем Валентиною Дороніною у ВП НОМЕР_1 розрахунок заборгованості по аліментам ОСОБА_2 за період з 01.01.2015 по 31.12.2024, що становить 830 874,89 грн, визначений виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
У подальшому, у Ірпінському відділі державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відкрите 05.03.2025 виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі постанови НОМЕР_1 Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 26.02.2025 про накладення штрафу на підставі нарахованої за період з 01.01.2015 по 01.01.2025 заборгованості ОСОБА_2 по аліментам у розмірі 830 874,89 грн, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .
Так, постанова НОМЕР_1 від 26.02.2025, предметом якої є накладення штрафу, винесена головним державним виконавцем Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дороніною Валентиною Олександрівною в ході завершення виконавчого провадження.
Вказана постанова винесена на підставі частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» про накладення на боржника штраф у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 415 437,45 грн, позаяк в останнього наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за три роки, а саме - 830 874,89 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась з 2015 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» введена лише з 28.08.2018, то з урахуванням статті 58 Конституції України на позивача не може бути накладено штраф з розрахунку всієї суми заборгованості. Також суд акцентував увагу, що під час здійснення розрахунку заборгованості, не враховані інші обставини, які мають суттєве значення при здійсненні виконавчого провадження.
Перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та матеріали справи, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
При цьому, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно зі статтею першою Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За нормами частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
У вказаній справі оскаржується постанова головного державного виконавця Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Дороніної Валентини Олександрівни від 26.02.2025 у ВП НОМЕР_1 про накладення на ОСОБА_2 (боржника) штрафу в розмірі 415 437,45 грн у зв'язку з несплатою останнім аліментів на суму 830 874,89 грн.
Статтею 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У статті 195 Сімейного кодексу України врегульовано порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), та вказано, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Згідно з частинами першою та другою статті 196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.
Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
У пункті 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5), визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.
Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.
Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.
Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів з підстав, передбачених пунктами 7, 9 статті 39 Закону № 1404-VIII, суми штрафів не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII та цією Інструкцією.
Поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого статтею 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.
У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.
Вказане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону № 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII.
Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Також відповідно до частини третьої статті 195 Сімейного кодексу України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, крім норм Сімейного кодексу України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).
Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
Відтак, скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.
Вказане відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 2610/27695/2012/
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Згідно вимог пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до частини третьої цієї ж статті у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Статтею 239 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Суд попередньої інстанції на наведене уваги не звернув та припустився помилки, розглянувши справу за правилами адміністративного судочинства, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Також суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства та право на подачу заяви відповідно до статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови.
Керуючись статтями 238, 287, 311, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі №320/14478/25 - скасувати.
Провадження в адміністративній справі №320/14478/25 за позовом ОСОБА_2 до Ірпінського відділу ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
О.В.Карпушова