Справа № 359/3316/25 Суддя (судді) першої інстанції: Журавський В.В.
24 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач, апелянт), у якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №4273185 від 15 березня 2025 року.
Позивач вважає спірну постанову протиправною, оскільки, автомобіль, яким він керував був зупинений безпідставно, а вказана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, була винесена за відсутності інспектора поліції Дацишина Р.Ю.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2025 року позов задоволено. Скасовано постанову серії ЕНА №4273185 від 15 березня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 605 гривень 60 копійок. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області повернути ОСОБА_1 надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 605 гривень 60 копійок, відповідно до платіжної інструкції на переказ готівки №1-107К від 24 березня 2025 року.
Суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять жодного доказу, окрім складеної відповідачем постанови, а тому останнім не виконано обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення та не доведено факту порушення позивачем вимог ПДР України.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги наступні.
Незгода позивача з притягненням його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Обставини справи свідчать про дотримання інспектором процедури розгляду справи та притягнення позивача до адміністративної відповідальності та правомірне винесення оскаржуваної постанови на місці вчинення правопорушення. Розглядаючи дану адміністративну справу, інспектор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами. Зупинка транспортного засобу позивача мала місце в умовах воєнного стану для здійснення поліцейського контролю, відтак були достатні правові підстави для зупинки транспортного засобу.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
15 вересня 2025 року апелянтом подано заяву про розгляд справи без його участі.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до фактичних обставин справи, 15 березня 2025 року інспектором 2-го взводу 1-ї роти 3-батальйону УПП в м. Києві капралом поліції Дацишиним Р.Ю. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №4273185, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за часиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень.
Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі вбачається, що 15 березня 2025 року о 7 годині 38 хвилини в м. Києві по вул. Бориспільське шосе, ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Hyundai Sonata», номерний знак НОМЕР_1 , та порушив правила користування ременем безпеки.
Позивач не погоджується з накладеним на нього стягненням та посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просить суд скасувати зазначену постанову.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ч.2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 30.06.1993 №3353-XII «Про дорожній рух» (далі Закон 3353-XII) Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ч.5 статті 14 Закону №3353-XII учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з фактичними обставинами справи, підставою винесення спірної постанови слугувало порушення позивачем правил користування ременем безпеки.
Разом з тим, докази, що підтверджують твердження апелянта про порушення позивачем означених Правил дорожнього руху України у матеріалах справи відсутні.
Як вбачається зі змісту спірної постанови, пункт 7 не містить жодної вказівки про долучення до її матеріалів відеозаписів події, зокрема номерів бодікамер співробітників поліції, відеореєстаторів службової машини та ін. (а.с.6).
Згідно з частинами 1-3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
З урахуванням вищенаведеного, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4273185 від 15 березня 2025 року.
Колегія суддів зауважує, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2018 у справі №338/1/17.
Колегія суддів констатує, що будь-яких інших належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 5 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що процесуальний обов'язок, передбачений частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не виконаний.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, трактуються на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді даної справи факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною 5 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не знайшов свого підтвердження.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального та процесуального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
А.Б. Парінов