Справа № 640/6201/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
24 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2025 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту.
Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за відповідно до пункту б ст. 13 Закону України "Про Пенсійне забезпечення".
За наслідком розгляду заяви позивачки, ГУ ПФУ в м.Києві відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах оскільки пільгова довідка не відповідає додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України №637 від 12.08.1993 року (далі Порядок), оскільки відсутній підпис головного бухгалтеру та начальника відділу кадрів та не зазначено про умови роботи позивачки.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Аналіз наведеної норми свідчить, що при неповному пільговому стажі за нормами пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 із зменшенням пенсійного віку мають чоловіки при наявності страхового стажу 26 років 6 місяців та пільгового стажу не менше 6 років 3 місяці (не менше половини від необхідних 12 років 6 місяців).
Пунктом "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Аналіз наведеної норми свідчить, що при неповному пільговому стажі за нормами пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 із зменшенням пенсійного віку мають чоловіки при наявності страхового стажу 26 років 6 місяців та пільгового стажу не менше 6 років 3 місяці (не менше половини від необхідних 12 років 6 місяців).
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правління Пенсійного фонду України затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови правління ПФУ від 07.07.2014 року №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1. Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) […] подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Документи, необхідні для перерахунку пенсії, наведені в розділі ІІ Порядку № 22-1.
Згідно з абзацом першим підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що до заяви додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України - трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно із ст.62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), у розумінні пунктів 1, 2 якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналогічним чином у Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162, у п. 2.2, 2.4 якої передбачено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що основним документом який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 291/99/17.
З огляду на викладене, оцінюючи позицію відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи позивачки з 15.05.1998 року по 13.03.2000 рік, колегія суддів зазначає, що згідно наявних у справі копій з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 21.08.1981 року вбачається, що під номерами №21-22 містяться відомості про періоди роботи позивачки у ВАТ "Троянда":
21) 24.04.1998 року - прийнята збірщиком взуття (наказ №15 від 24.04.1998 року);
22) 13.03.2000 року - звільнена за власним бажанням (наказ 13 від 13.03.2000 року).
Дослідивши наявні у справі копії трудової книжки позивачки та записи у ній під номерами №21, №22, колегія суддів встановила, що указані записи про трудову діяльність позивачки внесені у хронологічному порядку, в тому числі із зазначенням дати прийняття на роботу, звільнення з роботи, реквізитів розпорядчих документів, засвідченням цих записів підписом уповноваженої особи та відтиском печатки підприємства.
В трудовій книжці позивачки є всі необхідні відомості про роботу за спірні періоди, тобто містяться записи, що підтверджують період виконуваної роботи, в трудовій книжці є посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені печаткою підприємства, оформлені належним чином, що не викликає сумніву.
З приводу посилання відповідача на наявність виправлення у наказі про звільнення, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що у записі №21 жодні виправлення відсутні. У записах № 21, 22 у графі 4 "на підставі чого внесено запис (документ, його дата і номер)" міститься чіткий та без виправлень номер наказу про звільнення, та дійсно наявне виправлення у даті наказу про звільнення. Водночас, дата у другій графі (13.03.2000 року) відповідає даті внесення запису №22 (13.03.2000 року), що дає можливість встановить період роботи на підприємстві. Інші відомості про період трудової діяльності позивачки у графах 1, 2, 3 з 24.04.1998 по 13.03.2000 року вказано вірно та чітко.
Оцінюючи доводи відповідача на які він посилається, мотивуючи свою позицію у спірних правовідносинах, з урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Відповідальність за можливі помилки або виправлення у трудовій книжці, у тому числі якість записів та відбитків печаток не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
Колегія суддів погоджується також з доводами позивача про те, що відповідачем не враховано тієї обставини, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, в тому числі не зазначення дати наказу, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Таку позицію висловив Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а, у якій вказав, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи незазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці.
На переконання колегії суддів, обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Саме на керівника підприємства, установи, організації покладається відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018 року, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
За правовою позицією викладеною Верховним Судом в постанові від 06.04.2022 року у справі №607/7638/17, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві. Не неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком із зарахуванням відповідних періодів роботи, які є документально підтвердженими.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
В даному випадку, у сукупності дослідивши та оцінивши докази, що містять у справі, колегія суддів вбачає, що виправлення у даті наказу про звільнення позивачки від 13.03.2000 року є формальним.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що надана позивачем трудова книжка містить належні та достатні відомості щодо періодів і виконуваної позивачем роботи з 24.04.1998 року по 13.03.2000 рік, який не був зарахований відповідачем безпідставно.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.
Відтак, колегія суддів вважає, що записи трудової книжки є достатньою підставою для підтвердження стажу роботи позивачки для призначення (перерахунку) пенсії. Водночас, незарахування зазначених у трудовій книжці періодів роботи до страхового стажу, є необґрунтованим та протиправним.
Також, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за №1451/11731 (далі - Наказ №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Згідно пункту 10 Наказу №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно пунктів 23 та 24 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
З копії трудової книжки позивачки вбачається, що вона була прийнята на дільницю покриття металів учнем маляру з 09.09.1982 року; 20.12.1982 року - присвоєно перший розряд маляра дільниці покриття металів; 19.11.1984 року - переведена перекваліфікантом виготовителя друкованих плат та схем гальваничним способом; 06.12.1984 року - присвоєно другий розряд маляра дільниці покриття металів; 19.12.1984 року - присвоєно 2 (другий) розряд оператора вакуумної процесів дільниці покриття металів; 25.01.1985 року - присвоєно дрегий розряд виготовителя друкованих схем дільниці покриття металів; 23.01.1986 року - присвоєно третій розряд виготовителя схем дільниці покриття; 12.09.1985 - Київське НПО "Аналітприбор" ліквідовано, Київський завод увійшов до складу Київського ПО "Точелектроприбор"; 01.08.1986 року - основна професія - виготовитель друкованих схем третього розряду дільниці покриття; 01.07.1987 року - відповідно до ЕТКС встановлена професія виготовителя трафаретів третього розряду; 01.02.1989 року - переведена гальваником 3 розряду у дільниці покриття зі шкідливими умовами праці; 19.08.1991 року - присвоєно 4 розряд гальваника у дільниці покриття; 28.01.1994 року - переведена у цех старшим комірником; 31.10.1997 року - звільнена з роботи у порядку переводу в ДП "Арктика" за п.5 ст. 36 КЗпП України; 03.11.1997 року - прийнята у порядку переводу з ВАТ "Аналітприбор" старшим комірником.
Згідно з довідкою ПрАТ "АНАЛІТПРИЛАД" від 08.09.2020 року №43 позивачка працювала повний робочий день в ПрАТ "Київський завод "АНАЛІТПРИЛАД" з 09.09.1982 року (наказ про прийом №215к від 08.09.1982) по 03.11.1997 рік (звільнено за переведення в ДП "Арктіка-М", п.5 ст.Зб КЗпП України, наказ №98к від 03.11.1997) і за період з 20.12.1982 року по 18.11.1984 рік виконувала роботи, які відповідають III класу 1 ступеню шкідливих умов і характеру праці згідно із Гігієнічною класифікацією праці від 12.08.1986 року №4137-86 за професією, посадою маляра (з використанням фарб ПФ 115, розчинника 647), що передбачена Списком 2 розділ XV підрозділ 6а "Металообробка" код КП 13450 підстава: Постанова Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173. за період з 20.12.1982 року по 18.11.1984 рік 1 рік 10 місяців ЗО днів; за період з 01.02.1989 року по 07.01.1994 рік виконувала роботи, які відповідають III класу 2 ступеню шкідливих умов і характеру праці згідно із Гігієнічною класифікацією праці від 12.08.1986 року №4137-86 за професією, посадою гальванік, що передбачена Списком 2 розділ XIV "Металообробка" підрозділ 5а "Виробництво покриття металів гальванічним способом" код КП 2150500а-11629 підстава: Постанова Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року №10 виробництв, цехів, професій та посад з тяжкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільговому розмірі за період з 01.02.1989 року по 07.01.1994 рік 4 роки 11 місяців 7 днів.
Згідно пункту 3 Порядку до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі - Порядок №442) та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року №41 (далі - Методичні рекомендації).
Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку, а відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
На думку колегії суддів, позивачем ужито можливі заходи для документального підтвердження наявного пільгового стажу (також атестації робочих місць), а неможливість підтвердити проведення атестації робочого місця або взагалі її не проведення підприємством, не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Колегія суддів також ураховує ту обставину, що відповідач не надав суду доказів вжиття заходів для отримання інформації щодо проведення/не проведення атестації робочих місць на підприємстві, на якому працював позивач, а тому, відмова з даних підстав, не може бути єдиною і беззаперечною умовою для позбавлення гарантованого права позивача на соціальний захист.
У відповідності до п. 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
При цьому, під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків (пункт 2 Порядку №383).
Зокрема Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 20 липня 1993 року №58 зазначено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" трудової книжки робиться запис, що підтверджує право на пенсію, на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць (має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення). Показники, зазначені у цих Списках, обов'язково повинні бути підтверджені в карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватися в дужках.
При цьому, з наданої позивачем копії трудової книжки серії вбачається відсутність в розділі "Відомості про роботу" запису, що підтверджує право на пенсію на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 20 Постанови №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, колегія суддів враховує, що постановою Верховного суду від 19 лютого 2019 року у справі №489/3853/16-ц встановлено, що видача уточнювальної довідки для підтвердження спеціального трудового стажу покладається саме на підприємство, в якому працював працівник.
Водночас, Списком №2, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 пунктом 5 розділу ХV, Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10 (розділ 2150500а-11629), а також Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162 (розділ 2150500а-11629), передбачено професію "гальваника".
Як уже зазначалось вище, записами у трудовій книжці підтверджується, що позивач дійсно у період з 09.09.1982 року по 31.10.1997 рік працювала на посаді гальваника.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявність у позивача записів у трудовій книжці є достатнім підтвердженням того, що вона працювала на відповідних посадах у зазначені періоди часу та має відповідний трудовий стаж, які дають йому право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначені пільгової пенсії за віком оскільки, позивачці станом на момент звернення до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії виповнилось 56 років і вона має необхідний пільговий стаж із шкідливими та важкими умовами праці, а відтак, як наслідок, має право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ із зниженням пенсійного віку.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту прав позивачки буде визнання протиправною відмову ГУ ПФУ в м.Києві у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати йому з 26.01.2021 року пенсію, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Виключно до компетенції Пенсійного фонду відноситься призначення пенсії, позаяк суд не може своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень щодо прийняття ним рішень
Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права.
Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж законне має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Враховуючи викладене, колегія суддів не може втручатись в дискреційні повноваження пенсійного органу та вирішувати питання, які відносяться до його виключної компетенції.
Таким чином колегія суддів зобов'язує пенсійний орган повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
При цьому колегія суддів не може одночасно зобов'язати відповідача призначити й нарахувати пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
З огляду на вищезазначене, враховуючи встановлені обставини справи та чинні положення законодавства, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 щодо непризначення пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2021 року №766 про призначення пенсії за віком відповідно до пункту б) ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; в решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.