Справа № 712/4790/23 Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА
24 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області №137-к від 11.04.2023 за підписом Голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області Філоненко Оксани Анатоліївни, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;
- поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області на посаді аналогічній або рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 було звільнено на підставі наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області №137-к від 11.04.2023;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто 552,21 грн середньоденної заробітної плати позивача;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що з 01 квітня 2019 року працювала на посаді головного спеціаліста перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Смілянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, з якої була звільнена 18 квітня 2023 року, у зв'язку з скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України. Законодавством передбачено припинення Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Таким чином Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. У попередженні про звільнення вказано, що оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників, інша робота не пропонується та законодавством не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється в наслідок реорганізації. Позивач вважає, що за наявності інших робочих місць, посад, штатних одиниць, які утворилися в процесі реорганізації Фонду соціального страхування України, їй як працівнику, який підпадав під скорочення, у зв'язку з реорганізацією роботодавця, мало бути запропоновано переведення на іншу вакантну посаду наявну у роботодавця. Відповідачем не враховано, що в період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби без конкурсного відбору, тому вважає, що відповідач мав запропонувати позивачу рівнозначну посаду, в тому числі посаду державного службовця, і не виконав дану вимогу законодавства. Оскільки позивач підлягає бути поновленою на роботі, вона має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного роботу, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прийняті на виконання Закону №2620-ІХ нормативно - правові акти нижчого рівня (Постанова № 1442) та індивідуальні правові акти (наказ від 16.01.2023 №9-ОД) є законними та підлягають до виконання, відповідно, наказ про звільненні позивача №137-к від 11.04.2023 є таким, що відповідає положенням чинного законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
Суд також вказав, що законодавством не передбачено переведення працівника посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, саме на посаду державної служби у державному органі. Таким чином, позовна вимоги про поновлення на роботі у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області на аналогічній або рівнозначній посаді залишена без задоволення.
Оскільки позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн є похідними від позовних вимог про скасування наказу про звільнення і поновлення на посаді, у задоволенні яких суд дійшов висновку відмовити, тому вищезазначені похідні позовні вимоги також залишені без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 712/4790/23 від 16 травня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.
Апелянт зазначає про те, що при реорганізації УВД ФССУ у Черкаській області шляхом приєднання такого до системи пенсійного фонду, що супроводжувалося повним скороченням чисельності штату управління дотриманню підлягали законодавчі гарантії, визначені ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпПУ, зокрема щодо пропонування позивачу та переведення такого на іншу роботу, яка відповідала його професії та спеціальності в територіальному органі Пенсійного фонду України - ГУ ПФУ у Черкаській області, як правонаступника в частині прав та обов'язків щодо колишніх працівників.
Судом першої інстанції неправильно застосовані норми ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки суд дійшов до помилкового висновку про те, що при скороченні всієї чисельності працівників та штату юридичної особи, яка припиняється в процесі приєднання до іншої, працівнику не повинно пропонуватися зайняти вакантну посаду (у тому числі недержавної служби) в юридичній особі правонаступнику, до якої здійснюється приєднання.
Новоутворені посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Черкаській області є посадами державної служби, порядок призначення працівник на такі посади не передбачав проведення спеціального конкурсу, а тому роботодавець повинен був запропонувати працівнику зайняти вакантну посаду.
Судом не було встановлено наявності індивідуальної пропозиції позивачу зайняти вакантну посаду в ГУ ПФУ у Черкаській області серед наявних; судом не було враховано, що пропозиція працівнику, вивільнюваному на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працевлаштуватися на загальних умовах, наприклад шляхом подання резюме, взяття участі у доборі (зокрема на рівні з іншими особами, які ніколи не були працівниками такого підприємства, установи, організації) на роботу суперечить змісту статті 49-2 КЗпП України.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року та від 07 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
06 червня 2025 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю представника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
16 липня 2025 року відповідачем клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю представника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та клопотання про застосування актуальної судової практики.
Щодо клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з поданого клопотання відповідача, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.
Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши клопотання відповідача, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до фактичних обставин справи, з 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 2620), яким Закон України від 23.09.1999 №1105- XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) викладено в новій редакції.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області було надіслано 09 грудня 2022 року лист начальникові Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, де вказано, що в Головному управлінні введено 38 нових посад державної служби для виконання функцій з питань соціального страхування. Тестування буде розпочато 25 грудня 2022 року, у період з 12 грудня 2022 року по 22 грудня 2022 року буде проведено співбесіди з кандидатами на посади.
Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України №54-090 від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», на виконання пункту 2 розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови КМУ від 27 грудня 2022 року №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись ч. 4 ст. 105 ЦК України, ст.ст. 49-2, 49-4 КЗпП України та ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» наказано:
- скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м.Києві, з 18.04.2023;
- комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України, з дотриманням вимог статті 49-4 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», положень Колективного договору, укладеного між виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України та Професійною спілкою працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України 29.10.2020, повідомити Професійну спілку працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України щодо прийнятого рішення про масове вивільнення працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві та провести відповідні консультації.
Відповідно до попередження про наступне звільнення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області від 17.01.2023 №09-09-131 вбачається, що згідно наказу комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України №9-ОД від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» та відповідних наказів управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області №9 від 16.01.2023 «Про попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про наступне їх вивільнення», №10 від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області» скорочується увесь штат та уся чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві.
Починаючи з 18.04.2023 посада, яку обіймав позивач буде скорочена та останній попереджений про майбутнє звільнення із займаної посади 18.04.2023 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Додатково роз'яснено, що оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та його управлінь, інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України не пропонується.
Згідно норм діючого законодавства України та роз'яснення Міністерства Економіки України №4706-05/1622-03 від 13.01.2023, повідомлено, що законодавством, що регулює порядок призначення на посади державної служби, не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.
Вказане попередження позивач отримав 17.01.2023, що підтверджується його власноручним підписом.
Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області №137-к від 11.04.2023 позивача звільнено із займаної посади з 18.04.2023 у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вважаючи протиправним наказ про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №2620-ІХ), яким Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №1105-XIV) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1105-XIV (в редакції Закону №2620-ІХ, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.
Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України.
Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16.01.2023 видано наказ №9-ОД "Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України", пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
На виконання Закону №1105-XIV Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27.12.2022 №1442 "Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України", якою передбачено припинити з 01 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Черкаській області припинено 03 березня 2023 року (номер запису №1000261120045017566, підстава - рішення щодо реорганізації), правонаступник - Пенсійний фонд України.
У постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав правовий висновок про те, що внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування).
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (частина 3 цієї статті).
Відповідно до частини шостої статі 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності a6o штату працівників, чи додержано власником a6o уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу a6o що власник, a6o уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Як вбачається з фактичних обставин справи, Головою комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області видано наказ від 16.01.2023 №9 «Про попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про наступне їх вивільнення» та від 16.01.2023 №10 «Про скорочення чисельності та штату працівників, відділень виконавчої дирекції у Черкаській області».
На виконання означеного наказу у січні 2023 року всім працівникам доведено під підпис попередження про наступне звільнення №09-09-167 від 17.01.2023.
Також, позивача (під підпис) ознайомлено із попередженням про наступне звільнення від 17.01.2023 №09- 09-131.
З наведеного вбачається та не є спірним, що позивач отримав попередження про наступне звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 18.04.2023 у строки передбачені законом.
Суд враховує, що у вказаному попередженні було зазначено про те, що скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та його управлінь, відтак інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України не пропонується; згідно норм діючого законодавства України та роз'яснення Міністерства Економіки України №4706-05/1622-03 від 13.01.2023, повідомлено, що законодавством, що регулює порядок призначення на посади державної служби, не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.
Таким чином судова колегія погоджує висновок суду першої інстанції про те, що наказ про звільнення позивача №137-к від 11.04.2023 є таким, що відповідає положенням чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01.01.2023 виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права i обов'язки.
При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника ycix прав i обов'язків (у тому числі майнових) того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1105-XIV (у редакції з 01.01.2023) уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Відповідно до частин 2, 6 статті 4 Закону №1105-XIV у редакції від 02.04.2022 (чинній до 01.01.2023), фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, символіку, яка затверджується його правлінням. Фонд набуває прав юридичної особи з дня державної реєстрації у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
В свою чергу, правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з пунктом 12 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України "Про державну службу".
Отже, штат працівників апарату Пенсійного фонду України складають посади державної служби, умови призначення (переведення, звільнення) на які визначаються Законом України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до пункту 14 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках.
Таким чином, відбулось приєднання Фонду, що за своєю природою тяжіє до юридичної особи приватного права та юридичної особи публічного права.
Разом з тим, прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.
В такому випадку при вирішенні даного трудового спору слід дотримуватись балансу загальних норм трудового права та спеціальних норм права регламентуючих порядок прийняття та проходження публічної служби.
Разом з тим, обов'язок щодо застосування норм спеціального законодавства був неодноразово предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, Верховний Суд в постанові від 29.03.2023 у справі № 380/6745/21 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Тобто, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон №889-VIII, яким визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 5 Закону №889-VIII).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 21 Закону №889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
В силу положень пунктів 1, 2 частини 1 статті 41 Закону №889-VIII без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенню суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Саме Закон №889-VIII визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.
Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функцій держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу. Крім того, на державного службовця поширюються обмеження запроваджені для уникнення конфлікту інтересів, суміщення державної служби з іншими видами діяльності.
Колегія суддів враховує, що чинним законодавством України не передбачено можливості переведення працівника, який обіймав посаду, що регулювалася нормами загального трудового права, на посаду державної служби, для якої встановлено спеціальний правовий режим та особливий порядок призначення.
За таких умов переведення працівників Фонду соціального страхування України, які перебували у трудових відносинах на підставі норм загального трудового права, на посади державної служби у Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить вимогам Закону № 889-VIII.
Таким чином, у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області були вакантні посади саме державної служби, тобто для їх зайняття кандидат повинен відповідати вимогам викладеним в Законі України "Про державну службу".
Частиною 5 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Втім, спрощення процедури прийняття на посади державної служби під час воєнного стану не свідчить про можливість прямого переведення на посаду державної служби з ігноруванням інших вимог викладених у вищезазначеній нормі закону.
Доводи апелянта щодо обов'язку відповідача запропонувати йому іншу роботу або рівнозначну посаду в установі правонаступнику, є безпідставними з огляду на відсутність у нього спеціального статусу державного службовця та обмеження, встановлені спеціальним законодавством.
Покликання позивача на статтю 49-2 КЗпП України у даній ситуації не є спроможними, оскільки її застосування обмежується випадками, коли пропонована працівнику робота стосується тієї ж правової природи трудових відносин на тому самому підприємстві, в установі, організації.
У контексті доводів позивача щодо спрощеної процедури прийняття на державну службу під час дії воєнного стану, суд враховує, що така процедура стосується лише випадків первинного призначення на період воєнного стану, має строковий характер і жодним чином не створює загального механізму для переведення працівників приватного або публічного сектору (які не є держслужбовцями) на посади державної служби. Крім того, згідно з абзацом третім частини сьомої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» після припинення або скасування воєнного стану для таких посад обов'язково оголошується конкурс, а строк перебування на посаді без конкурсного відбору є обмеженим (12 місяців з дня скасування воєнного стану).
Як встановлено судом, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач подавав до Головного управління ПФУ в Черкаській області документи для його працевлаштування.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що інформація про наявність вакантних посад та умови їх зайняття передавалася через засоби офіційного електронного зв'язку, а також публікувалася у відкритих джерелах, зокрема на офіційних сторінках у соціальних мережах та інших ресурсах, доступних для ознайомлення працівників.
Наведені обставини свідчать про належне виконання відповідачем своїх обов'язків щодо інформування працівників про наявність вакансій, а відсутність письмового персоналізованого повідомлення позивача про кожну конкретну вакансію не є порушенням з огляду на специфіку правового статусу посад, обмеження, встановлені Законом № 889-VIII, та реальні дії відповідача щодо забезпечення відкритості та доступності інформації про кадрові потреби органу-правонаступника.
Таким чином, судова колегія погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі саме у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області на аналогічній або рівнозначній посаді.
З огляду на похідний характер, підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн, судова колегія не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан