Справа № 320/39494/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
24 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №104350008568 від 29.03.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області призначити пенсію ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 22 березня 2024 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №104350008568 від 29.03.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 22 березня 2024 року.
В іншій частині в позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відповідач вказує про непідтвердження факту проживання/роботи на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - три роки.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Іванківським РВГУ МВС України в Київській області 29.12.1999.
14.04.1994 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачці посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки, виданої виконкомом Іванківської селищної ради №424 від 23.02.2024, позивач зареєстрована та проживає в смт Іванків, Київської області з 20.03.1990 по теперішній час, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Починаючи з 16.07.1988 по 19.03.1990 ОСОБА_1 проживала за вищевказаною адресою разом зі своєю сім'єю без реєстрації. Зазначене підтверджується, зокрема, свідоцтвом про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Іванківського районного управління юстиції Київської області.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 22.03.2024 про призначення пенсії за віком, однак за результатом розгляду документів, за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №104350008568 від 29.03.2024.
Підставою для відмови у призначенні пенсії стало те, що за результатом розгляду документів встановлено, що позивач станом на 01.01.1993 прожила у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 9 місяців 12 днів, що не дає право для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону 796 зі зниженням пенсійного віку на 6 років. Враховуючи вищевикладене, відповідачем прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з не підтвердженням факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 три роки.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправною, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що позивач постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з 16.07.1988, а отже загальний термін проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить понад 3 роки.
За таких обставин, позивач виконала всі вимоги законодавства для призначення їй пенсії на пільгових умовах, зокрема, є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, на момент подачі заяви про призначення пенсій вже виповнилося 54 роки, має більше 30 років страхового стажу, що не заперечується відповідачем, постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 повних 3 роки, а також проживала у цій зоні більше ніж 34 роки, а отже має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 6 років (на 1 рік за кожні 2 повних роки проживання) відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладені приписи, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині задоволених позовних вимог.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а в статті 11 цього Закону вказано, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
Згідно положень ст. 65 Закону №796-ХІІ, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відповідно до статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
З огляду на наведене, вказані обставини дають підстави для висновку, що для осіб, які мають право на зниження пенсійного віку на 6 років, вік виходу на пенсію становить 54 роки.
Необхідний страховий стаж визначений ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та з урахуванням ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 24 роки.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилося 54 роки. Страховий стаж позивача становить понад 26 роки, а саме 30 років 16 днів, що визнається відповідачем.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Підпунктом 7 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Згідно зі статтею 9 Закону №796 (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення категорії 3 серії НОМЕР_2 від 14.04.1994) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
Статтею 14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 3 серії НОМЕР_2 від 14.04.1994), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 6).
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або працює у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення 3 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17 та в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 398/3509/16-а та від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, де сформульовано правові висновки щодо застосування положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Верховний Суд вказав, що єдиним документом, що підтверджує статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.1994 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачці посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) серії НОМЕР_2 . Отже, вказане посвідчення підтверджує право позивача на зниження пенсійного віку, що було вірно зазначено судом першої інстанції.
При цьому, згідно довідки № 424, виданої Іванківською селищною радою 23.02.2024 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в смт Іванків, Київської області з 20.03.1990 по теперішній час, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
До того ж, починаючи з 16.07.1988 по 19.03.1990 ОСОБА_1 проживала за вищевказаною адресою разом зі своєю сім'єю без реєстрації. Зазначене підтверджується, зокрема, свідоцтвом про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Іванківського районного управління юстиції Київської області, де зазначено місце народження смт Іванків та повідомленням №35 від 15.04.2024, виданим КНП ІСР Іванківська ЦРЛ про те, що ОСОБА_1 дійсно народжувала в Іванківській ЦРЛ 16.07.1988.
Окрім того, факт місця проживання позивача в смт Іванків починаючи з 1988 року підтверджується також: карткою профілактичних щеплень доньки ОСОБА_2 , випискою із медичної карки амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданою КНП ІСР Іванківська ЦРЛ, довідкою №762 від 17.04.2024, виданою Іванківською селищною радою про те, що ОСОБА_3 дійсно була зареєстрована та проживала в смт Іванків з 23.08.1989 по 17.07.2012 та копією паспорта чоловіка позивача, ОСОБА_4 , де є запис про місце реєстрації в смт Іванків з 23.08.1989.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФ України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потерпілим від Чорнобильської катастрофи до територіального органу ПФУ подаються наступні документи, а саме: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (підпункту 7 пункту 2.1 розділу II).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що відповідачем мають бути враховані вищевказані документи, оскільки вони є належними та допустимими доказами для підтвердження місця проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з 16.07.1988, а отже загальний термін проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить понад 3 роки.
За наведеного, позивачем було виконано всі вимоги законодавства для призначення їй пенсії на пільгових умовах, зокрема, є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, на момент подачі заяви про призначення пенсій вже виповнилося 54 роки, має більше 30 років страхового стажу, що не заперечується відповідачем, постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 повних 3 роки, а також проживала у цій зоні більше ніж 34 роки, а отже має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 6 років (на 1 рік за кожні 2 повних роки проживання) відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Крім того, відповідно до пункту 4.2 Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Тотожні повноваження територіальних органів Пенсійного фонду України визначені у ст. 64 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №677/831/17, в якій суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Однак, доказів того, що на виконання даних повноважень відповідачем направлялись запити до відповідних органів або архівних установ про надання підтверджуючих документів, відповідачем не надано.
Так, подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796.
За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №104350008568 від 29.03.2024 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону №796.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна