Справа № 363/3822/25 Суддя (судді) першої інстанції: Рукас О.В.
24 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів :
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Бужак Н.П.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову №708 від 29 квітня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 25 500 грн. та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю п'ять днів з моменту отримання копії даної ухвали суду, оскільки позивачем поданий позов із пропуском строку звернення до суду.
На адресу суду від позивача надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви з доводами про наявність поважних причин такого пропуску.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року позовну заяву повернуто позивачеві разом із усіма доданими до неї матеріалами.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та нове судове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем пропущений встановлений законом десятиденний строк звернення до суду, а зазначені позивачем причини пропуску такого строку є неповажними, а тому позовна заява підлягає поверненню.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975 р., Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).
Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Згідно із ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 2 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу (ст. 289 Кодексу України про адміністративне правопорушення).
Згідно із ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Так, колегією суддів встановлено, що постановою № 708 від 29 квітня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення на позивача накладено штраф у розмірі 25 500 грн. за порушення ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яка винесена за відсутності ОСОБА_1 , та йому не була вручена, що підтверджується копією оскаржуваної постанови, яка міститься в матеріалах адміністративної справи.
Разом з тим, як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався 20.06.2025 р. після арешту його карткових рахунків згідно повідомлення із застосунку «ДІЯ», у зв'язку з цим представник позивача 30.06.2025 р. отримав копію оскаржуваної постанови у Вишгородському районному відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Позовна заява подана до суду 08.07.2025 р.
Судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви позивачу не надано оцінки вищевказаним обставинам, у зв'язку з чим зроблено помилковий висновок, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт отримання оскаржуваної постанови відповідача саме 30 червня 2025 року.
Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем оскаржуваної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності №708 від 29 квітня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, раніше ніж 30 червня 2025 року.
Наведене свідчить про помилковість та передчасність висновків суду першої інстанції щодо порушення позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про скасування постанови №708 від 29 квітня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП
Колегія суддів враховує, що завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, що свідчить про безпідставність висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.
За цих умов, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а висновки суду про наявність підстав для повернення позову передчасними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 286, 294, 308, 312, 315, 320, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року про повернення позовної заяви скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: Н.П. Бужак
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 24.09.2025р.)