Справа № 711/4983/25 Головуючий у 1 інстанції: Гаврилюк В.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
23 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Кузьмишиної О.М.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання незаконними та скасування постанов і зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив:
- визнати незаконними та скасувати постанови державного виконавця № 78143326 від 22.05.2025 і ВП № 78143383 від 22.05.2025 про стягнення виконавчого збору;
- зобов'язати державного виконавця внести відповідні зміни до матеріалів виконавчого провадження.
Рішенням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що державна виконавча служба не повернула йому повну суму надміру стягнених коштів, що прямо суперечить висновку суду про відсутність порушення. Апелянт стверджує, що за виконавчим провадженням №78143383 повернуто лише 1860,65 грн. замість 2150,75 грн, а за виконавчим провадженням №78143326 - 662,83 грн замість 946,91 грн.
18 серпня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
22 вересня 2025 року до суду апеляційної інстанції від позивача - ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.02.2025 у справі № 711/1062/25 визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 грн 60 коп.
07 березня 2025 року зазначена постанова Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.02.2025 № 711/1062/25 набрала законної сили та 13 травня 2025 року надіслана для примусового виконання до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
22 травня 2025 року головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко В.А. прийняла постанови:
- про відкриття виконавчого провадження № 78143383 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 1700,00 грн,
- про відкриття виконавчого провадження № 78143326 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в сумі 605,60 грн.
26 травня 2025 року головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко В.А. в межах виконавчих проваджень № 78143383 та № 78143326 прийняла постанови про стягнення виконавчого збору.
Не погоджуючись із постановами про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).
Статтею 1 вищевказаного Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
За приписами частини 1 статті 13 Закону № 1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
В силу вимог ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За визначенням статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Як вбачається з матеріалів справи, 26 травня 2025 року головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко В.А. в межах виконавчих проваджень № 78143383 та № 78143326 прийняла постанови про стягнення виконавчого збору.
Спірні постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець прийняла у відповідності до вимог статті 27 Закону № 1404-VIII.
Колегія суддів звертає увагу на те, що, оскаржуючи постанови про стягнення виконавчого збору, ОСОБА_1 не вказує підстави їх протиправності.
В подальшому, Придніпровський районний суд м. Черкаси звернувся до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з листом від 29.05.2025 за вих. № 711/1062/25/11124/2025 про повернення постанови № 711/1062/25 від 24.02.2025 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку із добровільною та своєчасною оплатою боржником (позивачем) штрафу та судового збору.
Вищевказаний лист Придніпровського районного суду м. Черкаси зареєстровано відповідачем 02 червня 2025 року за вх. №7420/26.20-46.
03 червня 2025 року головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко В.А. прийняла постанови про закінчення виконавчих проваджень № 78143383 та № 78143326 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" (повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ).
У зв'язку з цим, 03 червня 2025 року головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко В.А. сформувала розпорядження про повернення ОСОБА_1 надмірно стягнутих грошових коштів (разом з виконавчим збором), а саме, на суму 2150,75 грн у виконавчому провадженні № 78143383 та на суму 946,91 грн у виконавчому провадженні № 78143326.
Разом з тим, апелянт вказує, що державна виконавча служба не повернула йому повну суму надміру стягнених коштів, що прямо суперечить висновку суду про відсутність порушення.
При цьому, апелянт стверджує, що за виконавчим провадженням №78143383 повернуто лише 1860,65 грн. замість 2150,75 грн, а за виконавчим провадженням №78143326 - 662,83 грн замість 946,91 грн.
Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта необґрунтованими, оскільки, повернення ОСОБА_1 коштів у повному обсязі підтверджується наявними в матеріалах справи наступними платіжними інструкціями АТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 03.06.2025, а саме: №16272 на суму 69,00 грн.; №16273 на суму 211,75 грн.; №16274 на суму 1 870,00 грн.; №16277 на суму 666,16 грн.; №16276 на суму 211,75 грн.; №16275 на суму 69,00 грн.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суми виконавчого збору згідно постанов у ВП № 78143383, № 78143326 (170 грн та 60,56 грн) повернуті позивачу разом із розміром штрафу, судового збору та витратами виконавчого провадження.
Враховуючи вищезазначене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що спірні постанови вичерпали свою дію та не порушують прав позивача, з огляду на те, що суми коштів, стягнуті за ними, повернуті позивачу у повному обсязі.
Як наслідок, відсутність порушеного права позивача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Кузьмишина О.М.