П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/5473/25
Перша інстанція: суддя Малих О.В.,
повний текст судового рішення
складено 06.08.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі ГУПФУ в Миколаївській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУПФУ в Запорізькій області) та просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФУ в Запорізькій області від 15.05.2025 року №948180125756 «Про відмову у перерахунку пенсії»;
- зобов'язати ГУПФУ в Миколаївській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» (далі Закон №3723-ХІІ) з 08.05.2025 року в розмірі 70% розміру заробітної плати померлого годувальника ОСОБА_2 , обчисленої на підставі довідки про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданої на підставі особового рахунку працюючого судді станом на 01.03.2025 року Миколаївським апеляційним судом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФУ в Запорізькій області від 15.05.2025 року №948180125756 «Про відмову у перерахунку пенсії».
Зобов'язано ГУПФУ в Миколаївській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ з 08.05.2025 року в розмірі 70% розміру заробітної плати померлого годувальника ОСОБА_2 , з у рахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка перебуває на обліку у ГУПФУ в Миколаївській області та з 13.10.2008 року отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058).
З 19.07.2011 року позивачку переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону №1058.
З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 12.05.2017 року Виконавчим комітетом Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області, актовий запис №3, вбачається, що з 12.05.2017 року позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 05.10.2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №2395.
З 22.11.2024 року позивачку переведено з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону №1058.
03.01.2025 року позивачка через вебпортал Пенсійного фонду України звернулась до ГУПФУ в Миколаївській області із заявою про перехід на інший вид пенсії.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФУ в Донецькій області, яке 03.01.2025 року прийняло рішення №948180125756, яким позивачці відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що не зрозуміло на який перерахунок претендує заявниця.
Відповідно до листа ГУПФУ в Миколаївській області від 13.02.2025 року №1400-0305-8/12195, наданим у відповідь на звернення позивачки від 03.02.2025 року, їй роз'яснено, що матеріалами архівної справи її чоловік ОСОБА_2 з 24.09.2016 року отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VІІІ. Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889 (далі - Закон №889) не передбачено призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника на непрацездатних членів сім'ї.
14.04.2025 року позивачка звернулась через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону №1058 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону №889.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФУ в Луганській області.
Рішенням від 22.04.2025 року № 948180125756 ГУПФУ в Луганській області відмовило позивачці в переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону №889 у зв'язку з недолученням документів та відсутністю права на даний перерахунок.
08.05.2025 року позивачка знов звернулась через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №1058 на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону №889.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФУ в Запорізькій області.
Рішенням від 15.05.2025 року №948180125756 ГУПФУ в Запорізькій області відмовило позивачці в переведенні на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону №889 у зв'язку з відсутністю законних підстав.
Вважаючи вказані дії та рішення відповідачів протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, виходив з того, що право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч.10 ст.37 Закону №3723, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. Дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно з Законом №889, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника. За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивачки, відповідно до ст.37 Закону №3723. При цьому, суд дійшов висновку, що можливість застосування такого підходу підтверджена правовими висновками Верховного Суду у справах щодо членів сім'ї померлого судді, які бажають отримувати пенсію за втратою годувальника.
Також суд дійшов висновку, що розмір пенсії позивачки у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ з 08.05.2025 року повинен бути обчислений в розмірі 70% розміру заробітної плати померлого годувальника ОСОБА_2 .
Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що частково відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
На час прийняття Закону №1058 (09.07.2003 року) частина 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862-XII визначала, що судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до цієї норми пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.
В цій редакції ст.37 Закону №3723 діяла і на час виходу ОСОБА_2 у відставку у вересні 2016 року. Проте, на час виходу останнього у відставку змінилося законодавство про статус суддів, а саме був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453).
Відповідно до ч.1 ст.138 Закону №2453 судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу» або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання.
Згідно ч.3 ст.138 Закону №2453, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Отже, виходячи у відставку, ОСОБА_2 мав право обрати пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання судді. Окрім того, він мав право на пенсію за віком на загальних підставах, визначених Законом №1058.
У ст.37-1 Закону №3723 було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Отже, як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, якщо б ОСОБА_2 обрав пенсію за віком, то мав би право отримувати її (а у разі підвищення заробітної плати суддів у збільшеному розмірі) до смерті.
Закон №2453 не визначав і не визначає зараз особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті.
Разом з тим, Законом №3723 було передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частини п'ятої цієї статті, а на двох і більше членів сім'ї 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною восьмою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала пенсію за цим Законом.
Враховуючи наведене, колегія суддів наголошує, що право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч.10 ст.37 Закону №3723, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. Дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно з Законом №889, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника. За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до ст.37 Закону №3723.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі №236/3193/16-а.
При цьому, можливість застосування такого підходу підтверджена правовими висновками Верховного Суду у справах щодо членів сім'ї померлого судді, які бажають отримувати пенсію за втратою годувальника, зокрема: від 25.05.2022 у справі №409/2218/17, від 01.06.2022 року у справі №420/9478/21, від 07.11.2023 року у справі №420/9478/21.
Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402 висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Тобто, як вірно наголосив суд 1-ї інстанції, Пенсійний фонд та його органи у практичній роботі повинні застосовувати законодавство з урахуванням висновків Верховного Суду.
Так, Закон №1058 не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак, цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом №3723 і за Законом №1058.
З наведеного вбачається, що ч.1 ст.37 Закону №1058 слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст.37 Закону №3723, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі: 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст.37 Закону №3723, або 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону №1058.
За таких обставин, суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду 1-ї інстанції, що розмір такої пенсії розраховується виходячи з розміру заробітної плати померлого годувальника ОСОБА_2 , з урахуванням наступного.
Так, Законом №1058 передбачено загальний підхід для обчислення усіх видів пенсій з базової величини - пенсії за віком, порядок обчислення якої унормовано у статті 27 цього Закону.
Крім того, частиною 1 статті 37 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Таким чином, враховуючи положення цієї статті, колегія суддів зазначає, що розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника визначається в залежності від розміру пенсії померлого годувальника.
Отже, незалежно від того, отримувала особа пенсію за віком чи ні, усі пенсії, в тому числі і пенсія у зв'язку з втратою годувальника, обчислюються з однакової базової величини - пенсії за віком.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі №236/3193/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №667/1568/16, від 15 січня 2020 року у справі №592/7939/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі №635/4299/17.
Крім того, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №440/7341/20 також вказав, що не є перешкодою для застосування пенсії за віком як базової величини для обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника та обставина, що суддя у відставці не отримував пенсії за віком, а отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці.
Разом з тим, враховуючи наявність у позивачки у цій справі права на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ, щодо обрання правильної базової величини для визначення розміру пенсії суд зазначає таке.
Відповідно до статті 37 Закону №3727-ХІІ пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.
У статті 37-1 Закону №3727-ХІІ було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №440/7341/20 у подібних правовідносинах, враховуючи положення законів №1058-IV та №3723-ХІІ в сукупності, дійшов висновку, що частину першу статті 37 Закону №1058-IV слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання, і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі статті 37 Закону №3723-XII визначається, зокрема, у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону №3723-XII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 року по справі №420/9478/21.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне встановити базовою величиною для призначення пенсії позивачки у зв'язку з втратою годувальника 70% розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.317 КАС України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції частково неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови та викладення абзацу третього резолютивної частини в іншій редакції.
Керуючись ст.ст. 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Викласти абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ з 25 червня 2020 року в розмірі 70% розміру пенсії ОСОБА_2 за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ».
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк