П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 524/119/25
Перша інстанція: суддя Афоніна С.М.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
секретар - Афанасенко Ю.М.,
за участю: представника позивача - адвоката Пінчука М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2025 року у справі № 524/119/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Короткий зміст позовних вимог.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- скасувати постанову серії ЕНА №3720208 від 24.12.2024 щодо накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. та закрити провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 24.12.2024 поліцейським батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області Тесленко М.С. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 3720208, згідно якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Вважає, що дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки до винесення постанови він заявив клопотання про ознайомлення з доказами. На що поліцейським було надано йому для ознайомлення лише відео з транспортного засобу - технічний засіб 6534 (без зазначення його ідентифікуючих ознак). Зазначає, що на дорозі відсутня дорожня розмітка, наявність на правій частині дорожнього покриття численних вибоїн, ям та інших недоліків асфальтного покриття. Вважає, що ним здійснені всі необхідні дії передбачені Правилами дорожнього руху, а тому вказану постанову вважає протиправною, так як факт порушення ПДР України не доведено належними і допустимими доказами працівниками поліції та просив її скасувати. Також просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 24.12.2024 близько 11 год. 27 хв, по вул. Ю. Руфа, 96 у м. Кременчуці, керуючи т/з Ford Kuga, д.н.з. НОМЕР_1 , на дорозі, що має дві смуги для руху в одному напрямку, рухався в крайній лівій смузі, при вільній правій смузі без мети здійснити поворот ліворуч, або розворот, чим порушив п.11.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, що підтверджується відеозаписом, який додається до відзиву. Під час розгляду справи інспектором було роз'яснено позивачу положення статті 268 КУпАП, статті 63 Конституції України, статей 307, 308 КУпАП. За результатами розгляду справи винесена постанова серії ЕНА № 3720208 від 24.12.2024. Відповідач звертає увагу, що факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем підтверджується відеозаписом зі службового відеореєстратора та з нагрудного відеореєстратора поліцейського. Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення повністю підтверджується належними та допустимими доказами, а обставини викладені у позовній заяві не відповідають дійсності. За таких обставин, постанова серії ЕНА № 3720208 від 24.12.2024 відповідає встановленій формі та не підлягає скасуванню..
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 30 червня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції проігнорував, що поліцейськими не було дотримано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, також поліцейський відмовив у задоволенні клопотання особи про участь захисника (адвоката);
- суд першої інстанції не врахував, що до винесення постанови, Третяк І.В. заявив клопотання про ознайомлення з доказами. На що поліцейським було надано йому для ознайомлення лише відео з транспортного засобу - технічний засіб 6534 (без зазначення його ідентифікуючих ознак). Про існування доказів з БК 470909 та 476207 (вказані в пункті 5 постанови), поліцейський не повідомив, на ознайомлення ОСОБА_1 не надав. А отже відеозаписи з БК 470909 та 476207 є неналежними та недопустимими доказами;
- суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що в конкретній дорожній обстановці, позивачем здійснено всі необхідні дії, передбачені ПДР, тому в його діях відсутні порушення п. 11.5 ПДР України.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що 24.12.2024 поліцейським батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області Тесленко М.С. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 3720208, згідно якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
24.12.2024 під час патрулювання в м. Кременчук по вул. Ю. Руфа, працівниками поліції був виявлений транспортний засіб Ford Kuga, д.н.з. НОМЕР_1 (індивідуальний номерний знак «ТІНЬ») під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по дорозі яка має дві смуги для руху в одному напрямку, спочатку зафіксовано, що він рухався по центру, а потім по крайній лівій смузі руху при вільній правій, що є порушенням п. 11.5 ПДР України. Під час з'ясування фактичних обставин справи усні пояснення та доводи позивача не спростовували факту порушення ним Правил дорожнього руху.
За результатами розгляду справи винесена постанова серії ЕНА № 3720208 від 24.12.2024.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав вимоги п. 11.5 Правил дорожнього руху, а саме: що 24.12.2024 близько 11 год. 27 хв, по вул. Ю. Руфа, 96 у м. Кременчуці, керуючи т/з Ford Kuga, д.н.з. НОМЕР_1 , на дорозі, що має дві смуги для руху в одному напрямку, рухався в крайній лівій смузі, при вільній правій смузі без мети здійснити поворот ліворуч, або розворот, чим порушив п.11.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, КУпАП.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі КупАП), Законом України «Про автомобільні дороги», який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (далі ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п. 11.2 ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, на дорогах, які мають дві і більше смуг для руху в одному напрямку, нерейкові транспортні засобі повинні рухатися як найближче до правого краю проїзної частини, крім випадків, коли виконується випередження, об'їзд або перестроювання перед поворотом ліворуч чи розворотом.
Згідно з п. 1.2. ПДР України в Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів.
Відповідно до п. 11.5 ПДР України на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).
Пунктам 2.3 ПДР України визначено, що водій для забезпечення безпеки дорожнього руху зобов'язаний, зокрема, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП України, настає в разі порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонений сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно з статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
За змістом ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Колегія суддів зазначає, що у справах за позовом фізичної особи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності на суб'єкта владних повноважень в силу приписів ст. 77 КАС України покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій у разі, якщо останній заперечує проти позову.
Колегією суддів встановлено, що на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем надано відеозаписи (а.с.34,91).
Суд оглянув відеозаписи з відеореєстратора встановленого в службовому автомобілі та нагрудної відеокамери поліцейського, доданого відповідачем до відзиву, з яких вбачається, що 24.12.2024 під час патрулювання в м. Кременчук по вул. Ю. Руфа, працівниками поліції був виявлений транспортний засіб Ford Kuga, д.н.з. НОМЕР_1 (індивідуальний номерний знак «ТІНЬ») під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по дорозі яка має дві смуги для руху в одному напрямку, спочатку зафіксовано, що він рухався по центру, а потім по крайній лівій смузі руху при вільній правій, що є порушенням п. 11.5 ПДР України.
Суд першої інстанції зазначив, що під час з'ясування фактичних обставин справи усні пояснення та доводи позивача не спростовували факту порушення ним Правил дорожнього руху.
Апеляційний суд як і суд першої інстанції зазначає, що відеозаписом спростовується твердження апелянта щодо того, що поліцейський не дотримався передбаченої законодавством процедури розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а саме не вжив заходів щодо відібрання пояснень як особи, що притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, під час розгляду справи встановлено, що поліцейський дотримався процедури винесення постанови про адміністративне правопорушення, зокрема: повідомив про вчинене правопорушення, передбачене п. 11.5 ПДР, роз'яснив права особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, а саме ст. 268 КУпАП і ст. 63 Конституції України та надав можливість скористатися правовою допомогою.
Крім того, колегією суддів враховані положення п. 11.1 ПДР, якими визначено, що кількість смуг на проїзній частині для руху нерейкових транспортних засобів визначається дорожньою розміткою або дорожніми знаками 5.16, 5.17.1, 5.17.2, а за їх відсутності - самими водіями з урахуванням ширини проїзної частини відповідного напрямку руху, габаритів транспортних засобів і безпечних інтервалів між ними.
З наявних у матеріалах справи доказів можливо встановити, що проїзна частина по вул. Ю. Руфа, 96 у м. Кременчуці, має дві смуги для руху в одному напрямку та в межах яких, позивач рухався в крайній лівій смузі не маючи наміру здійснити поворот ліворуч чи розворот, у той час коли інша права смуга була не зайнята, а як наслідок, наявність складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Одночасно необхідно зауважити, що відповідно Закона України «Про дорожній рух» Правила дорожнього руху України встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України; учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3), так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).
Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що постанова про адміністративне правопорушення разом з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, наведеними вище, у своїй сукупності та взаємозв'язку є достатніми поза розумним сумнівом для відмови у задоволені позову .
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для скасування постанови серії ЕНА №3720208 від 24.12.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу .
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки оскаржуваного рішення. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом усім наведеним висновкам надано оцінку.
Стосовно посилань апелянта, що поліцейськими не було дотримано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, колегія суддів зазначає, що з відеозаписів, наявних в матеріалів справи вбачається, що позивач не здійснив жодних дій, які б вказували на бажання реалізації вищезазначених прав, а саме під час розгляду справи жодних клопотань або вимоги написати пояснення від позивача не надходило.
Відхиляючи доводи апелянта про те, що на відеозаписі (13 год. 33 хв. 30 сек.) зафіксовано те, що поліцейський відмовив у задоволенні клопотання особи про участь захисника (адвоката) колегія суддів зазначає, що на тому ж відеозаписі (13 год. 33 хв. 55 сек.) поліцейський пропонує апелянту викликати адвоката.
При цьому позивач був необмежений у праві звернутися до інспекторів патрульної поліції у допомозі щодо подання клопотання та не був позбавлений права звернутися на гарячу лінію центру правової допомоги.
Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.
Крім того Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 по справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов'язку виконувати або дотримуватися законодавства.
При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) винесення судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб'єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).
У вказаній постанові Верховний Суд при визначення підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.
Водночас, наявні в матеріалах справи докази не спростовують вчинення позивачем інкримінованого правопорушення.
Окрім того, Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 26 травня 2015 року, № 5-рп/2015 сформулював правову позицію щодо наявності у справах про адміністративні правопорушення переліку адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.
Отже, з огляду на те, що вказане провадження про адміністративне правопорушення є скороченим, беручи до уваги мету утвердження ефективної безпеки дорожнього руху, враховуючи те, що в розумінні Європейської Конвенції з прав людини позивач не залишається при цьому без засобів захисту, бо може висувати доводи під час судового розгляду, вищенаведені доводи апелянта щодо позбавлення права на захист, а також можливості користуватися юридичною допомогою адвоката при розгляді справи про адміністративне правопорушення на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки окремі недоліки процесу розгляду справи про адміністративне правопорушення можуть бути урівноважені під час розгляду відповідного позову у суді за допомогою його змагального характеру.
Вирішальними у згаданому контексті можуть стати також положення Європейської конвенції з прав людини та практика Європейського Суду з прав людини, рішення якого визнані в Україні джерелом права та мають пріоритет над національним законодавством.
Так, відповідно до пункту 2 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. На відміну від Конституції України, Конвенція поширює сферу захисту осіб, які вчинили не лише злочини, а й інші кримінальні правопорушення.
За змістом Конвенції поняття "кримінальне правопорушення" є значно ширшим за поняття "злочин". Воно охоплює і злочини, як найбільш серйозні правопорушення (mostseriousoffences (crimes), і менш небезпечні правопорушення (lesseroffences (delits), і дрібні правопорушення (pettyoffences (contraventions) (див. п. 53 рішення у справі OZTURK v. Germany).
Адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис повною мірою відповідають деліктам, які не можуть бути віднесені до кримінальних правопорушень в розумінні Європейської конвенції з прав людини.
Діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів національне законодавство України відносить до джерела підвищеної небезпеки.
Так, згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Ця небезпека полягає у самій суті використання транспортного засобу. Людина не може до кінця контролювати механізми під час їх експлуатації.
Це пов'язано з рядом об'єктивних факторів, які потрібно відрізняти від внутрішнього ставлення людини до безпеки чи до ризику, оскільки ці категорії є оціночними, а у цьому випадку мова йде саме про об'єктивно обумовлену можливість настання негативних наслідків від здійснення цього виду діяльності.
Тому навіть лише факт володіння транспортним засобом породжує певні права та обов'язки осіб, за якими зареєстрований транспортний засіб.
Наявність зазначених додаткових ознак, характерних для фізичної або юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб вимагає віднесення їх до спеціальних суб'єктів адміністративного правопорушення.
Порушення правил дорожнього руху, зафіксовані за допомогою технічних засобів, як й інші правопорушення, характеризуються певним ступенем суспільної небезпеки, яка є категорією об'єктивною й існує незалежно від її оцінки кимось.
Саме рівень суспільної небезпеки служить тією головною ознакою, за якою класифікуються певні протиправні діяння та визначається їх належність до кримінальних, адміністративних, дисциплінарних чи інших правопорушень, а також встановлюється міра відповідальності за їх вчинення.
Крім того, під час розгляду справи OHalloran and Francis v. the United Kingdom, Applications № 15809/02 and 25624/02, 29 June 2007, яка стосувалась оскарженню передбаченої британським законом необхідності надання властям зареєстрованими власниками транспортного засобу про особу, яка реально керувала автомобілем в момент, коли поліцейська камера спостереження зафіксувала перевищення автомобілем встановленої швидкості. Цей обов'язок на думку позивачів є порушенням права не давати самозвинувачувальних показань і так званої привілеї проти самозвинувачення, а тим самим і принципів справедливого судового розгляду, закріплених в статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Однак Велика палата Європейського Суду з прав людини визнала, що у справі не було допущено жодного порушення вимог статті 6 Конвенції та вказала про те, що усі, хто володіють або керують автомобілем, знають, що тим самим вони визнають певний режим регулювання. Цей режим діє не тому, що володіння чи управління автомобілем - це привілей чи пільга, що дарується державою, але тому, що володіння автомобілями та їх використання загальновизнано можуть призводити до тяжких тілесних ушкоджень. Можна сказати, що ті, хто приймають рішення володіти або управляти автомобілем, беруть на себе певні обов'язки і зобов'язання, які є частиною регулятивного режиму щодо автотранспортних засобів (див, зокрема, п. 57 згаданого рішення).
За наведеного, на думку колегії суддів, доводи апелянта про порушення права на захист, встановленого ст. 59 Конституції України, положення якої відтворюють зміст ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, є безпідставними.
Крім того, встановлено, що позивач, заперечуючи факт вчинення ним вищезазначеного правопорушення, як у позовній заяві так і у апеляційній скарзі зазначив, що на правій смузі проїзної частини були вибоїни, проте доказів зазначеного не надав.
Однак, як зафіксовано на відеозаписі, дорожнє покриття знаходилось у задовільному стані, водій рухався по лівій смузі, і тільки після того як поліцейський подав сигнал про зупинку, позивач перестроївся у вільну праву смугу та зупинився.
Між тим, наявність вибоїн на проїзній частині не є підставою для порушення ПДР, за таких умов водій зобов'язаний зменшити швидкість або обрати інший безпечний маршрут.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2025 року у справі № 524/119/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик