П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39013/24
Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 у справі № 420/39013/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №155250031924 від 21.11.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії по інвалідності з 26 серпня 2024 року із зарахуванням при розрахунку стажу періоду роботи 18.04.1988 по 01.08.1990 в Радгоспі «Сонячний» згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .
- звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності надавши всі необхідні документи для призначення пенсії, що підтверджується копією заяви. Проте, 22.11.2024 позивач отримав рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.11.2024 № 155250031924, яким відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, при цьому відмова ґрунтувалась на тому, що страховий стаж становить 9 років 8 місяців 27 днів, що недостатнім, так як необхідний стаж становить 12 років. До страхового стажу не зараховано період роботи з 18.04.1988 по 01.08.1990 оскільки дата заповнення трудової книжки 02.08.1990, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 № 162. Позивач зауважує, що згідно із записів трудової книжки ОСОБА_1 Серії НОМЕР_1 , а саме за №1 - 18.04.1988 року, позивач був прийнятий на роботу підсобним робочим в Радгосп «Сонячний» і пропрацював до 14.08.1991 року, що підтверджується записом № 3 трудової книжки. На титульній сторінці трудової книжки наявний відтиск печатки підприємства, яке заповнило трудову книжку - і це Радгосп «Сонячний», записи про роботу внесені без виправлень, вказані підстави внесення записів, запис про звільнення містить підпис інженера ВК та відтиск печатки Радгоспу «Сонячний». Дата заповнення трудової книжки позивача внесена працівником Радгоспу «Сонячний», а не самим позивачем, тому на нього не може покладатись надмірний тягар доведення тієї обставини, що хтось несвоєчасно заповнив його трудову книжку.
Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти її задоволення. В обґрунтування відзиву зазначено, що ОСОБА_1 15.11.2024 звернувся з заявою про призначення пенсії за віком до територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом «екстериторіальності» визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який уповноважено розглянути подану позивачем заяву. Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.11.2024 за № 155250031924 відмовлено позивачу у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу роботи. Згідно розрахунку стажу із необхідного страхового стажу - 12 років, у позивача підтверджено лише 9 років 8 місяців 27 днів страхового стажу, що не дає право на призначення пенсії по інвалідності. Вік позивача на момент звернення з заявою - 50 років. За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 18.04.1988 по 01.08.1990, оскільки дата заповнення трудової книжки 02.08.1990, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 №162. Вказані обставини суперечать вимогам Інструкції ведення трудових книжок працівників, Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24, 26, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Інші документи, які підтверджують ці обставини не надано, тому виключається належне підтвердження страхового стажу, за поданими документами до заяви про призначення пенсії. Відповідач вважає, що позивачу правомірно відмовлено в зарахуванні до страхового стажу спірні періоди у зв'язку з відсутністю належних повноважень в підтвердженні страхового стажу роботи. Такі повноваження законодавцем покладено на страхувальника, тобто позивач не добросовісно використав своє право на належне пенсійне страхування. Також Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вважає, що не може бути належним відповідачем у даній справі, оскільки не розглядало заяву в призначенні пенсії позивачу. Заява позивача від 18.09.2024 про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і за результатом якої прийняте відповідне оскаржуване рішення від 21.11.2024. Особливу увагу суду відповідач звертає на те, що повноваження Пенсійного Фонду України в даних правовідносинах є дискреційними.
Позивач подав до суду першої інстанції відповідь на відзив, у якій стосовно позовних вимог про зобов'язання саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити призначення та виплату пенсії вказав, що зареєстроване місце його проживання у АДРЕСА_1 , тобто територіально орган, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Окрім того, електронна пенсійна справа знаходиться у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 15.05.2025 у справі № 420/39013/24 адміністративний позов Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував Рішення про відмову в призначення пенсії №155250031924, прийняте 21.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 18.04.1988 по 01.08.1990, та здійснити призначення і виплату пенсію по інвалідності з 26.08.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
У негайному виконанні рішення суду відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 1211,20 грн. сплаченого судового збору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що оскільки дата заповнення трудової книжки 02.08.1990 до страхового стажу не зарахований період роботи з 18.04.1988 по 01.08.1990;
- інші доводи відтворюють змість відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено ІІІ групу інвалідності, згідно довідки до акту огляду МСЕК серія 12ААД №075763 від 09.09.2024. Дата огляду 26.08.2024.
15.11.2024 звернувся до Головного управління в Одеській області з заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом «екстериторіальності» визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке розглянуло подану позивачем заяву.
За результатами розгляду заяви позивача прийнято рішення №155250031924 від 21.11.2024 про відмову у призначенні пенсії, у якому зазначено, що вік особи на момент настання інвалідності 50 років. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 32 Закону України 1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 12 років. Страховий стаж особи становить 9 років 8 місяців 27 днів. До страхового стажу не зарахований період роботи з 18.04.1988 по 01.08.1990, оскільки дата заповнення трудової книжки 02.08.1990, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 №162. Для зарахування вищевказаного періоду необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством на підставі первинних документів. В призначенні пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погодившись із прийнятим відповідачем рішенням, вважаючи його протиправним, а також вважаючи доведеними підстави для призначення пенсії по інвалідності, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що записи про трудову діяльність позивача здійснені у відповідності до Інструкції № 58, місять найменування підприємства, де працював працівник, а також відділи, посади (роботи), відомості про прийняття на роботу, звільнення з роботи, переводи, а також найменування, дати і номера документів, на підставі яких проведені відповідні записи. Усі записи про трудову діяльність позивача внесені у хронологічному порядку, не містять виправлень, підчисток, засвідченні підписом уповноваженої особи та відтиском печатки товариства.
Враховуючи зазначене суд першої інстанції вказав про відсутність підстав для неврахування до стажу роботи позивача період з 18.04.1988 по 01.08.1990, оскільки робота в цей період, які і в інші зараховані періоди, підтверджуються записами трудової книжки.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема, Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом №1058-IV.
Положеннями частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень пункту 1 Порядку № 637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.
Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів пенсійного органу покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, колегія суддів враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу позивача .
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача певних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), відповідач переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача.
Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 (провадження № К/9901/22172/18) неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
За наведеного, на думку колегії суддів, є правильними висновки суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №155250031924 від 21.11.2024 про відмову у призначенні пенсії позивачу є протиправним.
Відтак, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001)
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 у справі № 420/39013/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик