П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13528/25
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Дата і місце ухвалення: 24.07.2025р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 08.05.2022 по 12.09.2023 року та за період з 14.10.2023 по 28.12.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 - 2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 08.05.2022 по 12.09.2023 року та за період з 14.10.2023 по 28.12.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 - 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року - 2481 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року - 2684 грн на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до п.4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправними дії ФУ ГШ ЗСУ щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.12.2023 по 06.03.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати ФУ ГШ ЗСУ здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 29.12.2023 по 06.03.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року - 2684 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року - 3028 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року - 3028 грн на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до п.4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами у спірний період протиправно обчислювався посадовий оклад та оклад за військовим званням без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2022-2025 рр.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі виплачених за період з 08.05.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX відповідно до періоду, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок виплачених за період з 08.05.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX, відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, що стосуються періоду служби з 20.05.2023 р. по 06.03.2025 р., ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 24.07.2025 р. в цій частині та прийняти нове рішення про задоволення позовні вимоги в оскаржуваній частині в повному обсязі, в решті рішення суду просить залишити без змін.
Апелянт звертає увагу, що судом першої інстанції необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин постанову КМУ №481 від 12.05.2023р., яка набрала чинності 20.05.2023р. та якою внесено зміни до пункту 4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017р., які не передбачають визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. За твердженнями апелянта, положення Постанови №481 не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки такі виникли до її прийняття, а саме у січні 2023 року. Перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 відповідно до Постанови №481 з 20.05.2023р. шляхом множення суми 1762,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 Постанови №704 призведене суттєвого зменшення грошового забезпечення позивача, що є неможливим, враховуючи, що жодних істотних змін умов його праці не відбулося.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р., визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Таким чином, позивач наголошує, що за фактичних обставин справи, Постанова №481 звужувала уже існуючі права військовослужбовців, тому просить суд апеляційної інстанції врахувати зазначені обставини.
В свою чергу Фінансове Управління Генерального Штабу Збройних сил України надало відзив на апеляційну скаргу та зазначає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови позовних вимог - без змін.
Також, не погоджуючись з вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 24.07.2025 р. в частині задоволенні позову та прийняти нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі, а позовну заяву в частині вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 повернути позивачеві у зв'язку з пропущенням строків.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. А отже, в діях відповідача немає протиправності, а навпаки всі дії відповідають вимогами чинної редакції Постанови №704. Усім військовослужбовцям ЗСУ продовжують нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у відповідності до вимог Постанови №704 у чинній редакції.
Апелянт вважає, що за загальним правилом застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності та саме тому в даному випадку застосуванню підлягає механізм, який визначає множення саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., а не 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Військова частина НОМЕР_1 звертає увагу, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 08.05.2022 по 12.09.2023 та з 14.10.2023 по 28.12.2023 та був виключений зі списків особового складу 12.09.2023 (наказ № 259 від 12.09.2023) та 28.12.2023 (наказ № 368 від 28.12.2023). При виключенні зі списків частини НОМЕР_1 Позивачу було видано грошовий атестат, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені йому за період служби, включаючи спірний період з 08.05.2022 по 12.09.2023 та з 14.10.2023 по 28.12.2023, тому зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 26.10.2023 року.
Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.05.2022 №112 молодшого сержанта ОСОБА_1 з 08.05.2022 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.09.2023 №259 молодшого сержанта ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 12.09.2023 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
В період з 13.09.2023 по 13.10.2023 року позивач проходив навчання у Військовій академії (м. Одеса), що підтверджується наказами начальника Військовій академії (м. Одеса) від 30.09.2023 №320, від 13.10.2023 №333.
Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.10.2023 №292 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 з 14.10.2023 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.12.2023 №368 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - АДРЕСА_1 . З 28.12.2023 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Отже в періоди з 08.05.2022 по 12.09.2023, з 14.10.2023 по 28.12.2023 року позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Сторонами не заперечується, що в період з 29.12.2023 по 27.02.2025 року позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_3 та був зарахований на фінансове забезпечення до ФУ ГШ ЗСУ, що також підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5). В період з 28.02.2025 по 06.03.2025 року позивач перебував у розпорядженні начальника ГШ ЗСУ та перебував на фінансовому забезпеченні ФУ ГШ ЗСУ.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідачів щодо виплати йому за періоди з 08.05.2022 по 12.09.2023, з 14.10.2023 по 28.12.2023, з 29.12.2023 по 06.03.2025 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2022 - 2024 роки, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року. Таким чином, за висновками суду, відповідачем не правильно здійснено нарахування та виплата грошового забезпечення позивача за період з 08.05.2022р. по 19.05.2023р.
В той же час, суд звернув увагу, що відповідно до постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, яка набрала чинності з 20.05.2023р., внесені зміни до п.4 постанови КМУ №704 та викладено абзац перший в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Таким чином, з 20.05.2023р. підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023р. відпали. З огляду на наведене, суд відмовив в задоволенні вимог за період з 20.05.2023р. по 06.03.2025р.
Крім іншого, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок виплачених за період з 08.05.2022 по 19.05.2023 грошової допомоги на оздоровлення.
В частині вирішення питання про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 2 Порядку №44, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивачка отримувала грошове забезпечення. Крім того, наразі відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть порушені права позивачки щодо не відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів при здійснені виплати належного грошового забезпечення а тому ці вимоги стосуються правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому, тобто є передчасними, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції відхилив такі доводи, враховуючи те, що позивач є діючим військовослужбовцем і остаточний розрахунок при звільненні зі служби з ним не здійснено.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII вказано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка передбачала з 01.03.2018р. збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, у пункті 6 якої передбачено внесення змін до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.01.2018р. та 01.01.2019р. пункт 4 Постанови №704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018р.), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, з 29.01.2020р. - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020р. діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29.01.2020р. неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019р. у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, судова колегія доходить висновку, що п.4 Постанови №704 з 29.01.2020р. має застосовуватись у наступній редакції:
«Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.».
З вищевикладеного слідує, що у період з 08.05.2022р. по 19.05.2023р. у позивача виникло право на обчислення розміру грошового забезпечення шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 в первинній редакції, а саме: множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Варто зазначити, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що грошове забезпечення позивача за вказаний період та виплачені у цей період інші виплати підлягають перерахунку. В свою чергу доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 не знайшли свого підтвердження в цій частині.
Що ж до перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023р. по 06.03.2025р. та доводів апеляційної скарги позивача в цій частині, то колегія суддів зазначає, що у травні 2023 року правове врегулювання спірних правовідносин змінилось.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481 внесено зміни до Постанови №704 та абзац 1 пункту 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.».
Отже, Постановою №481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Фактично, з 20 травня 2023 року розрахункова величина для обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців була встановлена у конкретно визначеній сумі, а не у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ.
При вирішенні спору колегія суддів враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р., визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
У межах справи №320/29450/24 оскаржувався пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481, яка є нормативно-правовим актом, стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка також є нормативно-правовим актом.
Судовим рішенням по справі №320/29450/24, яке набрало законної сили, окремі положення Постанови №481 визнано протиправними та нечинними.
Водночас, з системного аналізу положень КАС України та теорії права вбачається відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.
Так, відповідно до вимог ст.5 КАС України, ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно абзаців 3, 4 п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб'єкта владних повноважень, як способу захисту порушеного права позивача, застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025р., не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
Під час нарахування позивачу грошового забезпечення на період з 20.05.2023р. по 06.03.2025р. Постанова №481 була чинною, а тому підлягала врахуванню військовою частиною НОМЕР_1 .
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024р. у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024р. у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у відповідній частині, в свою чергу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 таких висновків суду не спростовують, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Крім іншого, в своїй апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 08.05.2022 по 12.09.2023 та з 14.10.2023 по 28.12.2023 та був виключений зі списків особового складу 12.09.2023 (наказ № 259 від 12.09.2023) та 28.12.2023 (наказ № 368 від 28.12.2023). При виключенні зі списків частини НОМЕР_1 Позивачу було видано грошовий атестат, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені йому за період служби, включаючи спірний період з 08.05.2022 по 12.09.2023 та з 14.10.2023 по 28.12.2023.
Отже, на думку відповідача, позивачем пропушено строк звернення до суду, проте відповідачем суду не надано доказів отримання ОСОБА_1 12.09.2023 р. грошовий атестат, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені йому за період служби, проте в матеріалах справи є докази отримання позивачем таких доказів листом Військової частини НОМЕР_1 № 2546 від 30.04.2025 р.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після звільнення військовослужбовцям повинні бути виплачені всі кошти, на які вони набули право під час служби, але які не були виплачені до дня виключення зі списків військової частини, однак як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та з 07.03.2025 року по теперішній час проходить військову службу у Харківському Національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, як наслідок остаточний розрахунок при звільненні зі служби з ним не здійснено, тому доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду не знайшли свого підтвердження.
Інші доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 не спростовують висновків суду першої інстанції.
Крім іншого слід наголосити, що позивачем не оскаржується рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про нарахування компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, а тому колегією суддів рішення суду в цій частині не переглядається.
Слід зазначити, що в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 24 вересня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук