П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/4350/25
Перша інстанція: суддя Левчук О.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусик А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі № 420/4350/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 31.01.2025 № 155150006282;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. “з» ст. 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 29 грудня 2024 року із зарахуванням до загального стажу роботи періоду навчання з 01.09.1989 по 01.07.1993 в Ананьївському сільськогосподарському технікумі згідно диплому НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після досягнення пенсійного віку звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міськелектротранспорту, проте ГУ ПФУ в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії. Позивач вказує, що оскільки другим відповідачем ГУ ПФУ в Чернівецькій області прийняте протиправне рішення, належним відповідачем за вимогами призначити та виплатити позивачу пенсію є саме ГУ ПФУ в Одеській області, оскільки заява позивача подавалась саме за місцем реєстрації позивача. Відповідно до п. 2 ст. 114 Розділу XIV “Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 9 (зі змінами Закону № 1248), щодо наявності права на пенсію за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесу важких і шкідливих виробництв - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Пунктом “з» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажу роботи: для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. Рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 № 1-Р/2020 по справі № 1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. ,, б-,, г ст. 54 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII. Таким чином, позивач вказує, що застосуванню підлягає пункт “ 3» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, чинній до внесення змін Закону № 213-VII - на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених посадах. Крім того, позивач вказує, що період навчання внесений до трудової книжки на підставі диплому НОМЕР_1 , який вносився відповідальною особою за заповнення записів в трудовій книжці Заплазький цукрзавод. Позивач вказує, що всі необхідні документи надані нею разом із заявою про призначення пенсії, водночас пенсійним органом відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, крім того, вимога щодо надання додаткових документів та їх перелік у розписці-повідомленні від заяви про призначення пенсії не вказана, тобто всіх наданих документів позивачем було достатньо для розгляду заяви.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову та вказує, що 11 жовтня 2017 року набув чинності Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII »Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким Закон №1058 доповнено розділом XIV-1 »Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян", та, відповідно ст. 114 та 115. Статтею 114 Закону №1058 визначено право на пенсію за віком на пільгових умовах для осіб, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Норми щодо можливості визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та пенсійного віку особи за нормами ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не підлягають застосуванню після набрання чинності Законом №2148. Згідно п.8 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 пенсія за віком на пільгових умовах призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. При опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, Головним управлінням розраховано стаж, який склав 30 років 1 місяць 29 днів. Пільговий стаж становить 11 років 2 дні. Вік заявниці при зверненні 50 років. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1989 по 01.07.1993, оскільки відсутній документ про зміну прізвища позивача з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . За доданими документами до пільгового стажу зараховано всі періоди. Таким чином в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки позивач не досягла пенсійного віку.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову та вказує, що Головне управління вважає помилковими посилання позивача, стосовно того, що до спірних правовідносин необхідно застосувати положень ст. 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення». Абз. 2 п. 16 Розділу XV Закону № 1058V відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148 від 03.10.2017 (набрав чинності 11.10.2017) викладений у наступній редакції: “Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.» Отже, положення ст. 13 Закону № 1788, на які посилається позивач, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки з 11.10.2017 положення Закону № 1788 в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім того, будь-які закони та нормативно-правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону № 1058. Відтак, спірні правовідносини регулюються саме п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, відповідно до якої для призначення пенсії позивачу необхідно досягнути 55-річного віку. Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020. Зазначеним рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону України “Про внесення змін до деякий законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213, якими вносились зміни до Закону № 1788-XII. Проте, станом на момент виникнення спірних правовідносин (на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії), положення Закону № 1788 не застосовувались при призначенні пенсій на пільгових умовах. Єдиним законом, який регулював питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах був Закон № 1058. Відтак, у Головного управління був відсутній вибір між положеннями п. “б» ст. 13 Закону № 1788 та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, а отже дії Головного управління, які полягають у застосуванні до позивача положень Закону № 1058, є правомірними, такими що відповідають законодавству та Конституції України. Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача від 12.11.2024 про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яке за принципом екстериторіальності розглядало заяву про призначення пенсії та прийняло спірне рішення про відмову в її призначенні. Головне управління не приймало рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує проти викладених доводів представників відповідачів у відзивах на позовну заяву та посилається на практику Верховного Суду в подібних правовідносинах, а також підтримує доводи, зазначені в позовній заяві.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 19.05.2025 у справі № 420/4350/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 155150006282 від 31.01.2025.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.01.2025 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, адреса місцезнаходження: 58002, м. Чернівці, пл. Центральна, 3) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції незаконне і необґрунтоване, винесено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 01.07.1993, оскільки відсутній документ про зміну прізвища позивачки з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 ;
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, 27.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення» (а.с. 11, 50, 103-104).
31.01.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення № 155150006282 яким відмовлено в призначенні пенсії (а.с. 22, 47, 116).
Вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, а тому відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 30 років 1 місяць 29 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
При цьому, суд вказав, що пенсійний орган не був позбавлений можливості для отримання документів щодо зміни прізвища позивача, а також щодо повідомлення позивача про необхідність надання додаткових документів.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 31.01.2025 № 155150006282 про відмову у призначенні пенсії прийнято необґрунтовано, без урахування та дослідження всіх обставин, а тому підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, межі дій суб'єкта владних повноважень - органу пенсійного фонду чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення» та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Частиною 1 ст. 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з п. “з» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XIІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, внесені зміни до ст. 13 Закону №1788-ХІІ, зокрема в пункт “з», виклавши його в редакції - на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнено, зокрема, статтею 114 (яка набрала чинності з 01.10.2017 року), згідно із п. 8 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Таким чином, з 01.10.2017 року підстави для призначення пенсій за віком на пільгових умовах почали регулюватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: п. “з» ст. 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
В той же час, Конституцій Суд України прийняв рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. “з» ст. 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року. Застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років».
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційним Судом України встановлено, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах для водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 50 років і при стажі роботи (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді зразкової справи № 360/3611/20 в постанові від 03 листопада 2021 року дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких підстав, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, а тому відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 30 років 1 місяць 29 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Посилання апелянта стосовно того, що суд першої інстанції не врахував, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 01.07.1993, оскільки відсутній документ про зміну прізвища позивачки з ОСОБА_2 на Балинську колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням від 31.01.2025 № 155150006282 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, за принципом екстериторіальності, відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з тим, що заявниця не досягла пенсійного віку. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання, з 01.09.1989 по 01.07.1993, оскільки відсутній документ про зміну прізвища заявниці з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
З наданих ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії документів вбачається, що 01 липня 1993 року на ім'я ОСОБА_4 видано диплом НОМЕР_1 , згідно якого вона закінчила ОСОБА_5 сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку за спеціальністю бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності (а.с. 15, 48, 106).
З матеріалів справи вбачається, що разом із заявою про призначення пенсії від 27.01.2025 позивачем, ОСОБА_1 , надавалась копія трудової книжки серії НОМЕР_3 , якої вбачається, що до надходження на роботу на Заплазький цукрзавод позивач проходила навчання в Ананьївському сільськогосподарському технікумі з 01.09.1989 по 01.07.1993 (а.с. 12-14, 54-62, 119-130).
Також, з наданої до суду першої інстанції копії свідоцтва про розірвання шлюбу № 76 слідує, що 11.08.1993 розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , після розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище “ ОСОБА_7 » (а.с. 17).
При цьому, згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 24.01.2025 року № 00048947280, дошлюбне прізвище позивача є “ ОСОБА_7 », після реєстрації шлюбу “ ОСОБА_2 », зазначений витяг також надавався пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії (а.с. 16, 101-102).
Крім того, як вбачається із наданого до суду копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 від 18.01.1997 між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено шлюб, прізвище після одруження дружини - ОСОБА_3 (а.с. 18).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 22.06.2006, шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 розірвано, після реєстрації розірвання шлюбу їй присвоєно прізвище - ОСОБА_3 (а.с. 19).
Разом з тим, згідно статтею 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі.
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.
Таким чином, пенсійний орган не був позбавлений можливості для отримання документів щодо зміни прізвища позивача, а також щодо повідомлення позивача про необхідність надання додаткових документів.
Отже, означені аргументи скаржника колегія суддів вважає неспроможними.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи.
Керуючись статтями 308, 309, 315,316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі № 420/4350/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик