П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2341/25
Головуючий в 1 інстанції: Величко А.В. Дата і місце ухвалення: 22.07.2025р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, -
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025р. по справі №400/5845/24 про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 13.02.2025р. по 10.03.2025р. в сумі 28994,76 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025р. у справі №400/5845/24 його було поновлено на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Південноукраїнської міської ради. Зазначене судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання. Однак, в порушення статті 235 КЗпП України, судове рішення у справі №400/5845/24 в частині поновлення позивача на посаді не виконано, у зв'язку з чим, у відповідності до ст.236 КЗпП України, ОСОБА_1 набув право на виплату середнього заробітку за затримку роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі. Позивач зазначав, що період затримки виконання роботодавцем рішення суду про поновлення на роботі становить з 13.02.2025р. по 10.03.2025р. (тобто 18 робочих днів) та триває і далі. Сума, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.236 КЗпП України, складає 28994,76 грн. та має бути стягнута на користь ОСОБА_1 з виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 22.07.2025р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення його позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради не є належним виконавцем рішення у справі №400/5845/24, так як саме на Південноукраїнську міську раду було покладено обов'язок поновлення ОСОБА_1 на посаді, про що свідчить виданий судом у вказаній справі виконавчий лист від 13.02.2025р. Такий висновок суду апелянт вважає помилковим та зазначає, що він обіймав посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради у виконавчому комітеті Південноукраїнської міської ради. Виконком Південноукраїнської міської ради, як єдиний орган, уповноважений законом на нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, здійснював нарахування та виплату позивачу зарплати, вів бухгалтерський облік. Південноукраїнська міська рада, яка є колегіальним органом, не має жодних рахунків в казначействі та не здійснює нарахування та виплату заробітної плати посадовим особам виконавчих органів міської ради.
Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що Південноукраїнська міська рада не може бути відповідачем у даній справі, оскільки у неї відсутній розрахунковий рахунок, що унеможливлює здійснення будь-яких фінансових операцій, пов'язаних із виплатою заробітної плати. Міська рада є представницьким колегіальним органом, яка складається з депутатів, які, в свою чергу, працюють на громадських засадах. Фінансово-господарську діяльність Південноукраїнська міська рада не здійснює.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що якщо суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 подано позов до не належного відповідача, то він повинен був вжити заходів для заміни відповідача на належного, як це передбачено положеннями частини третьої статті 48 КАС України. А відтак, суд допустив істотне порушення процесуальних норм, ухваливши рішення без належного дослідження обставин справи.
Посилається апелянт і на порушення судом вимог статті 262 КАС України щодо строків розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що в діях виконкому відсутня провина за невиконання Південноукраїнською міською радою судового рішення по справі №400/5845/24 про поновлення ОСОБА_1 на посаді. Виконавчий комітет міської ради є підзвітним та підконтрольним Південноукраїнській міській раді та не має жодного впливу на рішення та дії міської ради, як колегіального органу.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги колегія суддів доходить наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, з березня 2021 року ОСОБА_1 займав посаду заступника міського голови Южноукраїнської (на даний час - Південноукраїнської) міської ради з питань діяльності виконавчих органів ради та у березні 2023 року його було звільнено із вказаної посади.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025р. у справі №400/5845/24, серед іншого, визнано протиправним та скасовано рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 23.05.2024р. №1744 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради», поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Південноукраїнської міської ради Миколаївської області з 15.06.2024р. та стягнуто з виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради Миколаївської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.
Рішення суду в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 32 216,50 грн. піддано негайному виконанню.
Зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025р.
Сторонами у справі не заперечується, що станом на 11.03.2025р. (дату звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду) рішення суду по справі №400/5845/24 в частині негайного поновлення позивача на посаді не виконано.
Зазначене стало підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду про стягнення з виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 13.02.2025р. по 10.03.2025р. в сумі 28994,76 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , визнав обґрунтованими твердження позивача, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. Суд зазначив, що оскільки рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025р. у справі №400/5845/24 в частині поновлення позивача на посаді не виконано, то згідно зі ст.236 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді. Поряд з цим, суд зазначив, що виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради не є належним виконавцем рішення у справі №400/5845/24, оскільки саме на Південноукраїнську міську раду було покладено обов'язок поновлення ОСОБА_1 на посаді. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що виконавчим комітетом Південноукраїнської міської ради не порушено права позивача в частині поновлення його на посаді, тому останній не може нести відповідальність за ст.236 КЗпП України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
У силу ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Положеннями ст.236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, стаття 236 КЗпП України передбачає обов'язок роботодавця, у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, виплатити працівнику середній заробіток за час затримки.
Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з'ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Як вже зазначалося, невиконання у період з 13.02.2025р. по 10.03.2025р. судового рішення по справі №400/5845/24 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді сторонами у справі не заперечується.
А відтак, згідно ст.236 КЗпП України, позивач набув право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.
Спірним є питання хто є належним відповідачем у даній справі, тобто органом, на який має бути покладений обов'язок щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування, передбаченого статтею 236 КЗпП України.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що таким органом є безпосередньо Південноукраїнська міська рада, а не її виконавчий комітет, оскільки саме на міську раду судовим рішенням по справі №400/5845/24 покладено обов'язок щодо поновлення позивача на посаді.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Приписами ст.10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради здійснюється шляхом затвердження відповідною радою, в той час як прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Таким чином, як прийняття позивача на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Південноукраїнської міської ради, так і поновлення на ній має бути здійснено Південноукраїнською міською радою.
При цьому, колегія суддів зазначає, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами(ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.
Видатки місцевого бюджету формуються відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України, для виконання повноважень органів місцевого самоврядування.(ч.4 ст.64 Закону).
Відповідно ст.ст.77, 78 Бюджетного кодексу України місцеві бюджети затверджуються рішенням відповідної місцевої ради до 25 грудня (включно) року, що передує плановому.
Забезпечення виконання місцевих бюджетів покладається на виконавчі органи відповідних місцевих рад.
Отже, виконком створений для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, тому стягнення середнього заробітку за невиконання міською радою рішення суду покладається саме на виконком, а не на міську раду.
На відміну від Південноукраїнської міської ради, виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради є юридичною особою з відкритими рахунками у органах Державної казначейської служби та саме виконком здійснював нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 під час перебування його на посаді заступника міського голови Південноукраїнської міської ради з питань діяльності виконавчих органів ради, про що зазначено у листі виконавчого комітету міської ради від 24.10.2024р. №128-Г/01-02/24 за підписом міського голови В.Онуфрієнко.
До того ж, судовим рішення по справі №400/5845/24, яке набрало законної сили, обов'язок щодо виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди покладено саме на виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради, а не власне на раду, як колегіальний орган, який в силу Закону приймає рішення про затвердження позивача на посаді.
Стосовно посилання відповідача на те, що виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради не має жодного впливу на дії та рішення колегіального органу - Південноукраїнської міської ради, а тому не може нести відповідальність за дії та рішення, які прийняті/не прийняті Південноукраїнською міською радою колегія суддів зазначає наступне.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Тобто, відповідний не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді та пов'язаний виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, встановлення вини роботодавця при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за ст.236 КЗпП України не являється за необхідне.
На підставі викладеного колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги заявлено до не належного відповідача і з цих підстав у задоволенні позову слід відмовити.
За правилами п.2, п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025р. по справі №400/5845/24 встановлено, що середній заробіток позивача за один день, виходячи з двох останніх місяців роботи перед звільненням, складав 1610,82 грн.
Оскільки позивача не поновлено на посаді, період затримки роботодавцем виконання рішення суду про поновлення його на посаді, за який позивач просить стягнути в цій справі середній заробіток, складає 18 робочих днів ( з 13.02.2025р. по 10.03.2025р.)
Отже, сума, яка підлягає стягненню з відповідача внаслідок затримки роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі, складає 28 994,76 грн.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права та не повному з'ясуванні обставин справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
На підставі викладеного, керуючись п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції задовольняє таку скаргу, скасовує рішення суду від 22.07.2025р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення позову.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради (вул. Європейська, 48, м. Південноукраїнськ, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 55002, код ЄДРПОУ 20910974) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025р. по справі №400/5845/24 про поновлення на посаді за період з 13.02.2025р. по 10.03.2025р. в сумі 28 994,76 грн. (двадцять вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири гривень 76 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 24 вересня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук