П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8235/24
Перша інстанція: суддя Устинов І. А.,
повний текст судового рішення
складено 03.04.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурії О.В.
суддів - Вербицької Н. В.
- Кравченка К.В.
розглянувши, в порядку письмового провадження, адміністративну справу за апеляційними скаргами Міністерство юстиції України, Державної установи «Центр пробації» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства юстиції України
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернувся до суду першої інстанції з позовом до Державної установи «Центр пробації» (далі - ДУ «Центр пробації») в якому просив наступне:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) на період дії воєнного стану додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 включно;
- зобов'язати нарахувати та виплатити додаткову винагороду, встановлену Постановою №168, за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 включно в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в період з 24.02.2022 по 18.07.2022 проходив службу на території Миколаївської області на посаді начальника Миколаївського районного сектору №1 філії ДУ «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях.
На переконання позивача, особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несли служби на території Миколаївської міської громади, в період з 24.02.2022 по 17.10.2022 мали право на отримання додаткової грошової винагороди в розмірі 30 000 гривень, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, за період з 24.02.2022 по 07.07.2022, щомісячно, а за період з 08.07.2022 по 17.10.2022, пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Тому, позивач вважає, що за вказаний період ДУ «Центр пробації» зобов'язаний був виплачувати йому додаткову щомісячну винагороду в розмірі 30 000,00 грн, установлену Постановою № 168.
Однак, внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень вказана додаткова винагорода не була нарахована та виплачена позивачу.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, за період з 24.02.2022 по 07.07.2022, в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно.
Зобов'язав ДУ «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену Постановою № 168, за період з 24.02.2022 по 07.07.2022, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно.
В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, керуючись усталеною практикою Верховного Суду зі спірного питання, виходив із того, що з 24.02.2022 по 07.07.2022 ОСОБА_1 має право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 в розмірі 30 000 грн щомісячно.
Такий висновок зроблений на підставі того, що приписами Постанови № 168 передбачено щомісячне нарахування додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Разом з цим, що стосується періоду, який починається з 08.07.2022 суд указав, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу першого Постанови № 168, зокрема:
слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
Згідно з Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за № 453/37789 (у всіх редакціях) (втратив чинність 27.12.2022) Березанська селишна територіальна громада не відносилась до громад, що розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що з 08.07.2022 позивач не має права на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 в розмірі 30 000 грн щомісячно, оскільки Березанська селишна територіальна громада не відносилась до громад, що розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Міністерство юстиції України та ДУ «Центр пробації» подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи подані апеляційні скарги, апелянти зазначають, що установлена у пункті 1 Постанови №168 додаткова винагорода виплачується не всім службовцям Державної кримінально-виконавчої служби України, а лише тим із них, хто «несе службу» в органах та установах зазначеної Служби у відповідних районах.
Водночас під «несенням служби» в аспекті спірних правовідносин необхідно розуміти залучення вказаних осіб відповідними наказами до несення варти, чергувань, нарядів; участь в оперативних заходах тощо, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.
Скаржники указують, що позивач до участі у вказаних чи подібних заходах не залучалася, а тому у спірних правовідносинах відсутні підстави для виплати йому винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168.
Крім того, ДУ «Центр пробації» зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим та стосується проходження публічної служби, на який поширюється не лише юрисдикція адміністративних судів, а й застосування спеціального місячного строку для звернення до суду, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Також указує, що з 19.07.2022 стаття 233 КЗпП України зазнала змін в частині строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, якою, зокрема передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Апелянт констатує, що позивач звільнився зі служби 20.02.2023 та подав позовну заяву 30.08.2024 у період коли діяла нова редакція статті 233 КЗпП України. Тому, на думку ДУ «Центр пробації», позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з даним позовом.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляцію.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
З 01.08.2000 ОСОБА_1 проходив службу в ДУ «Центр пробації» на посаді начальника Миколаївського районного сектору №1 філії ДУ «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях.
Наказом директора ДУ «Центр пробації» №66/к від 20.01.2023 позивача було звільнено з посади начальника Миколаївського районного сектору №1 філії ДУ «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях за пунктом 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 20 лютого 2023 року.
Миколаївський районний сектор №1 філії ДУ «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях розташований на території Березанської селищної територіальної громади Миколаївської області.
У період з 24.02.2022 по 18.07.2022 позивачу не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 у розмірі 30 000 грн щомісячно.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегією суддів установлено, що предметом спірних правовідносин є додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн, встановлена пунктом 1 Постанови №168 (в редакції постанови від 22 березня 2022 року №350) особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на всій території України введений воєнний стан.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, оголошено про проведення загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 Постанови №168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Далі, постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 до пункту 1 Постанови №168 внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів "та поліцейським" словами "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка"".
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 в абзаці першому пункту 1 Постанови №168 слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць".
Як зазначено у постановах Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 і від 07 липня 2022 року №793, вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Частиною першою статті 6 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон №2713-IV) встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Частиною п'ятою статті 23 Закону №2713-IV обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У частині першій статті 2 Закону України від 05 лютого 2015 року №160-VIII "Про пробацію" (далі - Закон №160-VIII) визначено, що пробація - це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №160-VIII права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 08 грудня 2020 року №4242/5 затверджено Положення про Державну установу "Центр пробації" (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи, до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.
Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 (далі - Порядок №925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І порядку №925/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Надаючи оцінку доводам скаржників, які вважають, що право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (зокрема і ДУ «Центр пробації»), які «несуть службу» в органах та установах зазначеної Служби, колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд у пунктах 41-43 постанови від 02 листопада 2023 року зазначив, що у цьому випадку поняття "несення служби", яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю "проходження служби". Оскільки законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Отже, Постанова № 168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
Крім того, у справі № 160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи ДУ «Центр пробації» щодо відмінності терміну «несення служби» від «проходження служби», які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ порядку №925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою «Компенсаційні виплати» містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття «несення служби».
Верховний Суд зазначив, що таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 «Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу» розділу ІІ «Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу» Порядку №925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.
У справі №200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів ДУ «Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у даній справі за позовом ОСОБА_1 обґрунтовано виходив із того, що Постанова №168 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачала виплату з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Як правильно установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника Миколаївського районного сектору №1 філії ДУ «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях, що розташований на території Миколаївської області.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06 березня 2022 року "Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми "єПідтримка" затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка". Дане розпорядження поширюється і на Миколаївську область.
Ураховуючи, що Миколаївська область віднесена до адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка" і позивач у спірний період проходив службу на посаді начальника Миколаївського районного сектору №1 філії ДУ «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що він має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168.
Аналогічні висновки також містяться у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2023 року у справі №160/11851/22, від 18 січня 2024 року у справі № 200/297/23, від 25 січня 2024 року у справі №520/8343/22, від 21 березня 2024 року у справі № 160/12980/22, від 28 березня 2024 року у справі № 480/1364/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 160/10532/22, від 08 серпня 2024 року у справі №160/12981/22.
Частина 5 статті 242 КАС України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Далі слід надати оцінку доводу апеляційної скарги ДУ «Центр пробації» щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Так, питання застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у правовідносинах виплати передбаченої Постановою №168 додаткової грошової винагороди було предметом оцінки Верховного Суду у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22.
Суд виходив із того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. До 19 липня 2022 року частина друга статті 233 КЗпП України не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати, з огляду на внесення змін згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд зауважив про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак приписами частин третьої, п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Рішення у справі №260/3564/22 набрало законної сили 20 вересня 2023 року на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду про залишення рішення без змін.
Висновки щодо застосування норм процесуального права, які регулюють питання строку звернення до суду із позовом щодо нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, викладені Верховним Судом у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, підлягають застосуванню і до спірних правовідносин.
Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що ОСОБА_1 у серпні 2024 року звернувся до суду із позовом про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 18.07.2022, а, отже, не пропустив строк звернення до суду з такими позовними вимогами.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляцій викладені скаржниками без урахування усталеної практики Верховного Суду у цій категорії справ, а тому суд апеляційної інстанції їх відхиляє.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційних скаргах про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр пробації» - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька