23 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 280/11971/24
Суддя І інстанції - Бойченко Ю.П.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Коршуна А.О., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 01.11.2024 № 084150005265 Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1981 по 31.03.1982, з 07.05.1984 по 08.12.1990, з 09.12.1990 по 02.02.1996 згідно записів трудової книжки колгоспника від 20.07.1981 № НОМЕР_1 та призначити з 25.10.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 01.11.2024 № 084150005265 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.07.1981 по 31.03.1982, з 07.05.1984 по 08.12.1990, з 09.12.1990 по 02.02.1996 згідно записів трудової книжки колгоспника від 20.07.1981 серії НОМЕР_2 та призначити з 25.10.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Посилається на правомірність рішення від 01.11.2024 № 084150005265 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу. Скаржник зазначає, про те, що позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком не було надано особистого повідомлення відповідно до пункту 14-4 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058. При цьому, зважаючи на відсутність дати та номеру особового рахунку та документу, його дати та номеру на підставі якого внесено інформацію про кількість відпрацьованих днів в громадському господарстві у трудовій книжці колгоспника, скаржник вказує на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.07.1981 по 31.03.1982, з 07.05.1984 по 08.12.1990 та з 09.12.1990 по 02.02.1996.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою від 25.10.2024 за призначенням/перерахунком пенсії за віком. Заяву, за принципом екстериторіальності, розподілено для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Луганській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 01.11.2024 № 084150005265 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років та не долученням особистого повідомлення відповідно до пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Позивач, не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про відмову у призначенні пенсії за віком звернулася до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV унормовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Приписами частин першої-третьої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Як зазначено у частині четвертій статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
В свою чергу, з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01.11.2024 № 084150005265 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії за віком слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу та ненадання особистого повідомлення відповідно до пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. При цьому, до страхового стажу позивача не було зараховано наступні періоди:
- 20.07.1981 по 08.12.1990 у колгоспі ім. Калініна, оскільки відсутня інформація про трудову участь в громадському господарстві за кожен рік окремо не містить підстав внесення, не завірена підписом голови колгоспу та печаткою. За довідкою від 14.02.2024 року №06-07-С-226, виданою Державним архівом Запорізької області, оскільки відсутні відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві за кожен рік;
- з 09.12.1990 по 02.02.1996 у колгоспі ім. Чапаєва, оскільки в підставі внесення запису інформації про трудову участь в громадському господарстві окремо за кожен рік не зазначено дату та номер документу. За довідкою від 14.02.2024 №05-07-С-224, виданою Державним архівом Запорізької області, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих виходнів та прізвище не відповідає паспортним даним заявника.
Колегія суддів, проаналізувавши підстави незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи в колгоспі, зробила наступні висновки.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону №1788-ХІІ при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
У спірні періоди роботи позивача діяв Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі Постанова № 310).
Відповідно до пунктів 1, 2 Постанови № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Постанови № 310).
Згідно із пунктом 6 Постанови № 310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Відповідно до записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 20.07.1981, вбачається, що ОСОБА_1 :
20.07.1981 - прийнятий в члени колгоспу ім. Калініна Василівського району Запорізької області;
08.12.1990 - виведений із членів колгоспу за власним бажанням;
09.12.1990 - прийнятий в члени колгоспу ім. Чапаєва Василівського району Запорізької області;
13.01.2006 - звільнений за власним бажанням.
При цьому, зазначена трудова книжка колгоспника містить відомості про встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та виконання річного мінімуму трудової участі за спірні періоди з 20.07.1981 по 31.03.1982, з 07.05.1984 по 08.12.1990, з 09.12.1990 по 02.02.1996.
В свою чергу, колегія суддів аналізуючи підстави незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи в колгоспах, враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) відповідно до якого, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
На переконання колегії суддів, наведені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області обставини не є такими, що викликають сумнів у достовірності спірних періодів роботи у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 від 20.07.1981, при цьому, зважаючи на те, що позивач не є особою, яка відповідальна за внесення інформації до трудової книжки колгоспника, зокрема, щодо дати та номеру особового рахунку та документу, його дати та номеру на підставі якого внесено інформацію про кількість відпрацьованих днів в громадському господарстві, а тому, не може тягнути за собою такий негативний наслідок для позивача як не зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу.
За наведених обставин, колегія суддів робить висновок про протиправність незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області до страхового стажу позивача періоду його роботи в колгоспі з 20.07.1981 по 31.03.1982, з 07.05.1984 по 08.12.1990, з 09.12.1990 по 02.02.1996.
В свою чергу, щодо неподання позивачем особистого повідомлення відповідно до пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
В свою чергу, як правильно встановив суд першої інстанції, звертаючись до пенсійного фонду із заявами про призначення пенсії, ОСОБА_1 вказав, що пенсія на іншій підставі, державна допомога, виплата на дитину, страхові виплати йому не призначались.
При цьому, при опрацюванні поданих позивачем документів для призначення пенсії за віком, пенсійним органом не було повідомлено позивача про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів, як це передбачено Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1.
За таких обставин, посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області в оскаржуваному рішення на неподання позивачем Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 є безпідставним.
Зважаючи на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 01.11.2024 № 084150005265 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
В свою чергу, зважаючи на те, що з урахуванням спірних періодів роботи позивача, які за наслідками судового розгляду підлягають зарахуванню страхового стажу, ОСОБА_1 має необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, беручи до уваги відсутність інших підстав для відмови у призначення пенсії за віком, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити з 25.10.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, щодо посилань скаржника на дискреційні повноваження, слід зазначити.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. При реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Таким чином, у межах даної справи відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя А.О. Коршун
суддя С.В. Сафронова