23 вересня 2025 р.Справа № 440/3284/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, по справі № 440/3284/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - відповідач, ГУНП в Полтавській області) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій просив:
- визнати протиправними та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області №129 о/с від 07 березня 2025 року щодо звільнення майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організаційного забезпечення управління «Корпус оперативно-раптової дії» з 07 березня 2025 року за пунктом 10 частини першої статті 77 (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення);
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області поновити майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організаційного забезпечення управління «Корпус оперативно-раптової дії» на раніше займаній посаді з 08 березня 2025 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 березня 2025 року по день видання наказу про поновлення на роботі з розрахунку : 1 календарний день вимушеного прогулу дорівнює 1291,02 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 440/3284/25 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не вірне застосування норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 440/3284/25 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказав, що на законодавчому рівні не визначені та не класифіковані поняття «реабілітуючих» чи «нереабілітуючих» підстав, крім того підстави різняться. При цьому, відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Позивачем зауважено, що ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року у справі № 539/5123/24 позивача не притягнуто до кримінальної відповідальності та у змісті вказаної ухвали відсутнє посилання на закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, тоді як пунктом 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення. Отже, оскільки позивача не було притягнуту до адміністративної та кримінальної відповідальності в розумінні пункту 10 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», тому дії відповідача є протиправними та порушено право позивача на працю відповідно до статті 43 Конституції України.
Не погоджуючи із доводами апеляційної скарги позивача, відповідачем подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив, в якому він просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим.
З огляду на норми частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла до висновків про залишення без задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з Витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 07 листопада 2015 року №7о/с «По особовому складу» (а.с. 50) відповідно до пунктів 9 та 12 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» призначено тих, що прибули з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестування та установленням посадових окладів згідно зі штатним розписом, з 07 листопада 2015 року: по Полтавському відділу поліції: ОСОБА_1 , який мав спеціальне звання «лейтенант міліції», інспектором Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, присвоївши йому спеціальне звання «лейтенант поліції».
Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року у справі №539/5123/24, яка набрала законної сили 04 лютого 2025 року (а.с. 42-43), у кримінальному провадженні № 539/5123/24 за обвинуваченням ОСОБА_1 за статтею 190 частини другої Кримінального кодексу України, постановлено: звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, на підставі статті 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності; кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України закрити на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України.
При цьому, ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року у справі №539/5123/24 встановлено, що:
«Згідно обвинувального акта ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що вчинив умисне кримінальне правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_1 , будучи працівником правоохоронного органу та реалізувавши 20.06.2018 року своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної власності площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з цим згідно ч.4 ст. 116 Земельного кодексу України права на повторне отримання земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в подальшому не мав.
Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , достовірно знаючи про те, що згідно вимог ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм визначених цим кодексом провадиться один раз по кожному виду використання, а також те, що він раніше подав заяву з метою використання свого права на отримання земельної ділянки із земель державної власності площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, маючи умисел, спрямований на заволодіння шляхом обману земельною ділянкою державної форми власності, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з невстановленою під час досудового розслідування особою, подав до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, яке розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Уютна, 23; заяву про надання йому дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Тарандинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.
На підставі поданих ОСОБА_1 документів начальником Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ від 05.06.2019 року № 3911-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність «, яким затверджено раніше розроблену документацію щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Тарандинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області та надано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер 5322887000:07:002:0104 для ведення особистого селянського господарства право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.06.2019 року о 13:44:51.
Внаслідок вказаних умисних протиправних дій ОСОБА_1 довів правопорушення до кінця, оскільки отримав можливість володіти та розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою вартість якої згідно нормативно-грошової оцінки складає 55 412 грн 30 коп.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 вірна - заволодіння чужим майном шляхом обману ( шахрайство ), вчинене за попередньою змовою групою осіб.
В судовому засіданні адвокат обвинуваченого заявив клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого та закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України. Обвинувачений клопотання підтримав.
Прокурор не заперечував щодо задоволення клопотання адвоката обвинуваченого.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження суд вважає, що клопотання адвоката обвинуваченого про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого у зв'язку з закінченням строків давності підлягає задоволенню.
Згідно ч. 4 ст.286 КПК України: якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину.
ОСОБА_1 вперше вчинив нетяжкий злочин.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України: кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
За таких обставин кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України підлягає закриттю, а обвинувачений звільненню від кримінальної відповідальності».
Супровідним листом Оржицького районного суду Полтавської області №539/5123/24/952/2025 від 27 лютого 2025 року (а.с. 42 том 1) копію вказаної ухвали направлено до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вх. №20714-2025 від 04 березня 2025 року) (а.с. 42 том 1).
Згідно із Витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 07 березня 2025 року №129о/с «По особовому складу» (а.с. 50-зворот) звільнено за пунктом 10 частини першої статті 77 (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення) Закону України «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організаційного забезпечення управління "Корпус оперативно-раптової дії", 07 березня 2025 року; встановлено премію за березень 2025 року в розмірі 180,850%; станом на день звільнення: стаж служби в поліції для виплати надбавки за стаж служби в поліції - 12 років 07 місяців 14 днів; вислуга років на пільгових умовах - 00 років 02 місяці 08 днів; при звільненні має право на отримання грошової компенсації: за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2019 рік у кількості 10 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 10 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 25 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2023 рік у кількості 30 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2024 рік у кількості 30 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 12 років за 2024 рік у кількості 07 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за фактично відпрацьований час у 2025 році в кількості 05 календарних днів. Підстава: ухвала Оржицького районного суду від 27 січня 2025 року № 539/5123/24, пункт 4 частини другої статті 61 ЗУ «Про Національну поліцію».
Не погодившись із наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 07 березня 2025 року №129о/с «По особовому складу» щодо звільнення зі служби в поліції, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою для закриття кримінального провадження, а відповідно до пункту 4 частини другої статті 61 Закону №580-VIII не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного наказу щодо звільнення позивача зі служби в поліції.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (надалі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Відповідно до статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Частиною першою статті 18 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Частинами першою та другою статті 19 Закону №580-VIII передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
В той же час, вимогами статті 61 Закону №580-VIII закріплено обмеження, які пов'язані зі службою в поліції.
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 61 Закону №580-VIII передбачено, що не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав.
Пунктом 10 частини першої статті 77 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновків, що не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав, в той час як правовою підставою для звільнення такої особи зі служби в поліції є пункт 10 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що з 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 призначено інспектором Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (а.с. 50 том 1).
Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року у справі №539/5123/24, яка набрала законної сили 04 лютого 2025 року, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, на підставі статті 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України.
Супровідним листом Оржицького районного суду Полтавської області №539/5123/24/952/2025 від 27 лютого 2025 року (а.с. 42 том 1) копію вказаної ухвали направлено до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вх. №20714-2025 від 04 березня 2025 року) (а.с. 42 том 1).
Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 07 березня 2025 року №129о/с «По особовому складу» (а.с. 50-зворот том 1) майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організаційного забезпечення управління "Корпус оперативно-раптової дії" з 07 березня 2025 року звільнено за пунктом 10 частини першої статті 77 (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення) Закону України «Про Національну поліцію».
Як підставу винесення відповідного наказу вказано ухвалу Оржицького районного суду від 27 січня 2025 року № 539/5123/24 та пункт 4 частини другої статті 61 Закону України «Про Національну поліцію».
Тобто з приведеного вбачається, що звільняючи позивача зі служби в поліції, відповідач керувався пунктом 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням ухвали Оржицького районного суду від 27 січня 2025 року № 539/5123/24 та пункту 4 частини другої статті 61 Закону України «Про Національну поліцію».
Переглядаючи законність приведеного наказу, колегія суддів наводить наступне.
Так, підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності визначені частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, а підстави для закриття провадження у справі - частиною другою статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 49 Кримінального кодексу України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули, зокрема, такі строки: п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.
Згідно з приписами пункту 1 частини другої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Зі змісту ухвали Оржицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року у справі № 539/5123/24 вбачається, що ОСОБА_1 вчинив нетяжкий злочин, а від кримінальної відповідальності за вчинення нетяжкого злочину ОСОБА_1 звільнено у зв'язку із закінченням п'яти років з дня вчинення ним кримінального правопорушення на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Кримінального кодексу України.
Тобто з приведеного вбачається, що ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року у справі № 539/5123/24 не встановлено обставин, які реабілітують ОСОБА_1 , а навпаки, констатований факт, що ОСОБА_1 вчинив злочин.
Таким чином, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 припинено (закрито) з нереабілітуючих підстав.
Водночас, за вимогами пункту 4 частин другої статті 61 Закону України «Про Національну поліцію» не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав.
Аналізуючи обставини у справі та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає, що положення пункту 10 частини першої статті 77 та пункту 4 частин другої статті 61 Закону України «Про Національну поліцію» не суперечать одне одному, оскільки пункт 10 частини першої статті 77 Закону №580-VIII передбачає звільнення поліцейського у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення, зокрема, кримінального правопорушення, а положення пункту 4 частин другої статті 61 Закону №580-VIII передбачає, що не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав.
В той же час, відповідно до ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, а також професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва, поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Підсумовуючи приведене вище та враховуючи те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою закриття кримінального провадження, а відповідно до пункту 4 частини другої статті 61 Закону №580-VIII не може бути поліцейським особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного наказу щодо звільнення позивача зі служби в поліції.
Твердження апеляційної скарги позивача про те, що на законодавчому рівні не визначені та не класифіковані поняття «реабілітуючи» чи «нереабілітуючих» підстав, крім того підстави різняться, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Дійсно, на законодавчому рівні визначення нереабілітуючої підстави для закриття кримінального провадження не міститься в конкретному законі, але випливає із системного аналізу норм Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), зокрема статті 284, а також часто приводиться у судові практиці.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 711/4218/15-к, зазначено, що статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження.
Усі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Реабілітуючими є ті підстави, що пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчиняв кримінального правопорушення. На противагу цьому нереабілітуючими є ті, що вирішують питання про вчинення особою кримінального правопорушення.
Однією з таких підстав для закриття кримінального провадження є звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, яка регламентована ст. 49 КК України.
Закриття кримінального провадження за ст. 49 КК України є нереабілітуючою підставою, оскільки може бути застосована лише щодо тієї особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Водночас, ухвалення виправдувального вироку, є свого роду встановлення обставин, які реабілітують особу.
Отже, з приведеного вбачається, що позивач надаючи згоду на закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав у кримінальному провадженні, погодився на відсутність подальшого дослідження вчиненого ним діяння на предмет наявності його вини.
Тому відсутність на законодавчому рівні визначення понять «реабілітуючих» чи «нереабілітуючих» підстав, не перешкоджає судам здійснювати відповідний аналіз виходячи, зокрема, із судової практики.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року у справі №539/5123/24 його не було притягнуто до кримінальної відповідальності та звільнено від кримінальної відповідальності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки пунктом 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено підставою для звільнення зі служби в поліції рішення суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, яке набрало законної сили. При цьому, вказана норма не містить прямого посилання виключно на обвинувальний вирок суду, яким встановлено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Враховуючи, що ухвала Оржицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року у справі №539/5123/24 постановлена за наслідками розгляду питання про притягнення позивача до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, кримінальне провадження відносно позивача закрито згідно з приписами статті 49 КК України з нереабілітуючих підстав, яка може бути застосована лише щодо тієї особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, то відповідач дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстави для звільнення позивача зі служби в поліції.
Також позивач в апеляційній скарзі просив суд апеляційної інстанції дослідити в якості доказу відеозапис судового засідання від 27.01.2025 у справі №539/5123/24, вказавши, що такий відеозапис підтвердить те, що в ході розгляду справи у Оржицькому районному суді Полтавської області не досліджувались письмові докази щодо встановлення вини позивача та не ставилось питання головуючим суддею про визнання вини позивача чи не визнання ним вини у вчиненому кримінальному правопорушенні.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наданий відеозапис судового засідання, який на переконання позивача має ствердити факт не встановлення вини останнього, не спростовує факту існування ухвали Оржицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2025 року у справі №539/5123/24, яка, як вище було встановлено колегією суддів у цій постанові, за своєю суттю є рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, яке набрало законну силу та, відповідно, за приписами пункту 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» є підставою для звільнення позивача зі служби в поліції.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 по справі № 440/3284/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 24.09.2025