Справа №500/3764/25
23 вересня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просила:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у зарахуванні до страхового (загального) стажу для подальшого обчислення розміру пенсії наступні періоди: з 01.09.1986 по 03.03.1987; з 04.03.1987 по 01.12.1989; з 31.05.1990 по 12.01.2000; з 13.01.2000 по 01.10.2001; з 10.10.2001 по 04.10.2002; з 01.11.2002 по 05.12.2002; з 01.02.2004 по 01.03.2009; з 17.06.2009 по 13.03.2010; з 01.06.2013 по 30.09.2013; з 01.04.2016 по 29.02.2020; з 01.03.2020 по 31.05.2020; з 01.06.2020 по 31.01.2022; з 01.05.2022 по 01.10.2024; з 15.10.2024 по 31.01.2025 та внести відповідні зміни до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.05.2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою щодо зарахування її страхового (загального) стажу для подальшого обчислення розміру пенсії, відповідно до записів у трудовій книжці, відомостей з витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, а саме: з 01.09.1986 по 03.03.1987 (навчання в Тернопільському навчально-курсовому комбінованому Тернопільського облвиконкому); з 04.03.1987 по 01.12.1989; з 31.05.1990 по 12.01.2000; з 13.01.2000 по 01.10.2001; з 10.10.2001 по 04.10.2002 (отримувала виплату по безробіттю, Тернопільський районний центр зайнятості населення); з 01.11.2002 по 05.12.2002; з 01.02.2004 по 01.03.2009 (ФОП ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 ); з 17.06.2009 по 13.03.2010 (отримувала виплату по безробіттю); з 01.06.2013 по 30.09.2013; з 01.04.2016 по 29.02.2020; з 01.03.2020 по 31.05.2020 з 01.06.2020 по 31.01.2022; з 01.05.2022 по 01.10.2024; з 15.10.2024 по 31.01.2025.
За результатом розгляду поданої заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надало відповідь за №3801-3710/К-02/8-1900/25 від 02.06.2025, де зазначено, що за матеріалами електронної пенсійної справи було з'ясовано, що згідно записів трудової книжки, період роботи з 31.05.1990 по 12.01.2000 частково враховано до страхового стажу, а саме: з 31.05.1990 по 31.12.1997 та з 01.01.1998 по 12.01.2000 не враховано, оскільки відсутні відомості персоніфікованого обліку та відмовлено в проведенні перерахунку страхового стажу.
З вказаним рішенням позивач не погоджується, вважає дії відповідача неправомірними, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 26.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 КАС України встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
18.07.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
В заперечення вказує, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із зверненням про обчислення страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області розглянуло звернення позивача від 14.05.2025, яке зареєстроване 19.05.2025 за вх. №3710/К-1900-25, щодо обчислення страхового стажу та листом від 02.06.2025 №3801-3710/К-02/8-1900/25 надало відповідь із долученням розрахунку стажу.
З посиланням на норми чинного законодавства зазначає, що згідно записів трудової книжки, період роботи з 31.05.1990 по 12.01.2000 частково враховано до страхового стажу позивача, а саме: з 31.05.1990 по 31.12.1997 та з 01.01.1998 по 12.01.2000 - не враховано, оскільки відсутні відомості персоніфікованого обліку.
Отже, у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відсутні правові підстави для проведення перерахунку страхового стажу.
За положеннями частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові, суд встановив такі обставини.
Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 14.05.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо зарахування її страхового (загального) стажу для подальшого обчислення розміру пенсії, відповідно до записів у трудовій книжці, відомостей з витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, а саме: з 01.09.1986 по 03.03.1987 (навчання в Тернопільському навчально-курсовому комбінованому Тернопільського облвиконкому); з 04.03.1987 по 01.12.1989; з 31.05.1990 по 12.01.2000; з 13.01.2000 по 01.10.2001; з 10.10.2001 по 04.10.2002 (отримувала виплату по безробіттю, Тернопільський районний центр зайнятості населення); з 01.11.2002 по 05.12.2002; з 01.02.2004 по 01.03.2009 (ФОП ОСОБА_2 , НОМЕР_3 ); з 17.06.2009 по 13.03.2010 (отримувала виплату по безробіттю); з 01.06.2013 по 30.09.2013; з 01.04.2016 по 29.02.2020; з 01.03.2020 по 31.05.2020 з 01.06.2020 по 31.01.2022; з 01.05.2022 по 01.10.2024; з 15.10.2024 по 31.01.2025.
Листом від 02.06.2025 №3801-3710/К-02/8-1900/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надало відповідь на звернення позивача від 14.05.2025 щодо обчислення страхового стажу.
Зі змісту вказаного листа видно, що за матеріалами електронної пенсійної справи було з'ясовано, що згідно записів трудової книжки, період роботи з 31.05.1990 по 12.01.2000 частково враховано до страхового стажу позивача, а саме: з 31.05.1990 по 31.12.1997 та з 01.01.1998 по 12.01.2000 - не враховано, оскільки відсутні відомості персоніфікованого обліку.
Не погоджуючись з такою відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, позивач звернулася до суду за захистом своїх пенсійних прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Абзацом 22 статті 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом,
У відповідності до положень статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема:
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.05.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо зарахування її страхового (загального) стажу для подальшого обчислення розміру пенсії, відповідно до записів у трудовій книжці, відомостей з витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, а саме: з 01.09.1986 по 03.03.1987 (навчання в Тернопільському навчально-курсовому комбінованому Тернопільського облвиконкому); з 04.03.1987 по 01.12.1989; з 31.05.1990 по 12.01.2000; з 13.01.2000 по 01.10.2001; з 10.10.2001 по 04.10.2002 (отримувала виплату по безробіттю, Тернопільський районний центр зайнятості населення); з 01.11.2002 по 05.12.2002; з 01.02.2004 по 01.03.2009 (ФОП ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 ); з 17.06.2009 по 13.03.2010 (отримувала виплату по безробіттю); з 01.06.2013 по 30.09.2013; з 01.04.2016 по 29.02.2020; з 01.03.2020 по 31.05.2020 з 01.06.2020 по 31.01.2022; з 01.05.2022 по 01.10.2024; з 15.10.2024 по 31.01.2025.
Листом від 02.06.2025 №3801-3710/К-02/8-1900/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надало відповідь на звернення позивача від 14.05.2025, в якому вказано, що за матеріалами електронної пенсійної справи було з'ясовано, що згідно записів трудової книжки, період роботи з 31.05.1990 по 12.01.2000 частково враховано до страхового стажу позивача, а саме: з 31.05.1990 по 31.12.1997 та з 01.01.1998 по 12.01.2000 - не враховано, оскільки відсутні відомості персоніфікованого обліку.
До вказаної відповіді долучено розрахунок стажу ОСОБА_1 - Форма РС-право, де страховий позивача стаж складає 23 роки 5 місяців 20 днів, а саме:
з 01.09.1986 по 03.03.1987 - 6 місяців 3 дні;
з 04.03.1987 по 01.12.1989 - 2 роки 8 місяців 28 днів;
з 31.05.1990 по 15.03.1993 - 2 роки 9 місяців 15 днів;
з 16.03.1993 по 31.12.1997 - 4 роки 9 місяців 16 днів;
з 14.01.2000 по 30.09.2001 - 1 рік 8 місяців 17 днів;
з 01.10.2001 по 09.10.2002 - 9 днів;
з 10.10.2001 по 04.10.2002 - 11 місяців 25 днів;
з 05.10.2002 по 31.10.2002 - 27 днів;
з 01.11.2002 по 05.12.2002 - 1 місяць 5 днів;
з 06.12.2002 по 31.12.2002 - 26 днів;
з 01.12.2004 по 01.03.2009 - 1 місяць;
з 02.03.2009 по 16.09.2009 - 6 місяців 16 днів;
з 01.01.2010 по 13.03.2010 - 2 місяці 13 днів;
з 01.06.2013 по 30.09.2013 - 4 місяці;
з 01.04.2016 по 29.02.2020 - 3 роки 11 місяців;
з 01.03.2020 по 31.05.2020 - 3 місяці;
з 01.06.2020 по 31.01.2022 - 1 рік 8 місяців;
з 01.05.2022 по 01.10.2024 - 2 роки 6 місяців;
з 15.10.2024 по 30.01.2025 - 4 місяці.
Згідно записів трудової книжки, період роботи з 31.05.1990 по 12.01.2000 частково враховано до страхового стажу позивача, а саме: з 31.05.1990 по 31.12.1997 та з 01.01.1998 по 12.01.2000 - не враховано, оскільки відсутні відомості персоніфікованого обліку.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 09.03.1987 позивач працювала з 04.03.1987 по 01.12.1989 на посаді контролера в магазині №45 Тернопільського продоб'єднання; з 31.05.1990 по 12.01.2000 тимчасово на посаді продавця магазину №23; з 13.01.2000 по 01.10.2001 продавцем в ПП "Торговий дім Тернопіль"; з 10.10.2001 по 04.10.2002 отримання грошової допомоги по безробіттю в Тернопільському районному центрі зайнятості населення; з 01.11.2002 по 05.12.2002 продавцем за трудовим договором №3497 від 01.11.2002, зареєстрованим у Тернопільському міському центрі зайнятості 05.11.2002; з 01.12.2004 по 01.03.2009 продавцем за трудовим договором №3845 від 01.12.2004, зареєстрованим у Тернопільському МЦЗ 01.12.2004; з 17.06.2009 по 13.03.2010 отримання грошової допомоги по безробіттю в Тернопільському районному центрі зайнятості населення.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За положеннями частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:
ТП = Св : В, де:
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 33 статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески
Абзацом 34 статті 1 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'зкове державне пенсійне страхування, а страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. (абзац 36 статті 1 Закону №1058-IV)
Пунктом 2 частини першої статті 11 Закону №1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 статті 14 Закону №1058-IV встановлено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є, роботодавці: зокрема фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1 (крім фізичних осіб, які використовують працю домашніх працівників), 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. ( частина перша статті 15 Закону №1058-IV)
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або неповну сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, відтак відсутність сплати згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування роботодавцем страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 21.05.2021 у справі №343/659/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 09.03.1987.
При цьому суд враховує, що питання зарахування стажу відноситься до повноважень органів Пенсійного фонду України та за матеріалами справи Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснило розрахунок стажу ОСОБА_1 - Форма РС-право, де страховий позивача стаж складає 23 роки 5 місяців 20 днів.
Зарахування спірного періоду пов'язано зі сплатою страхових внесків, про що описано вище.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. (частина друга статті 77 КАС України)
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. (частина третя статті 139 КАС України)
Враховуючи зазначене, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн.
У позові позивач також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
При вирішенні питання щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Водночас, за змістом наведених вище норм, вирішуючи питання розподілу судових витрат, першочергово підлягає з'ясуванню питання причин, з яких сторона не могла подати докази, що підтверджують їх розмір до проголошення судового рішення та чи було нею подано відповідну заяву в порядку частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 143 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 18.01.2024 у справі №9901/459/21 вказала, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду договір №26032501 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 26.03.2025 та акт приймання-передачі наданих послуг №26032501 до вказаного договору.
У постанові від 22.11.2024 у справі №420/15183/23 Верховний Суд зазначив, що "позивачем не надано доказів оплати послуг адвоката (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження - постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16), а відтак і реального понесення витрат, відшкодування яких він просить. Надані представником позивача договір та акт підтверджують лише факт надання зазначених у них послуг, однак в розумінні частини сьомої статті 139 КАС України не є належними доказами понесення витрат по оплаті послуг адвоката щодо надання правової допомоги. За таких обставин, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу були відсутні".
Отже, на переконання суду, заявлені витрати на правову допомогу документально не підтверджені та не доведені у встановленому законом порядку, тому підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 09.03.1987.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мартиць О.І.