Справа № 640/34758/21
23 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 , звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код - 42098368), щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі - 17 865 грн 00 коп. (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять грн 00 коп.);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код - 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (ідентифікаційний код - 37993783) подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі - 17 865 грн 00 коп. (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять грн 00 коп.), згідно з квитанцією № 0.0.2266270226.1 від 15.09.2021 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири, позивачка сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в загальній сумі: 17 865 грн 00 коп. (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять грн 00 коп.). Так, як позивачка придбала житло вперше, нею була подана заява до Відповідача про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості.
Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, однак, відповідач листом від 19.11.2021 року №2600-0603-8/183797 відмовив у задоволенні таких вимог.
З огляду на зазначене, позивачка вважає такі дії відповідача безпідставними та незаконними, що і послугувало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-ІХ, визначено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
На підставі Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, акту приймання-передачі від 29.01.2025, розпорядження керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду №1 від 03.02.2025 «Про здійснення реєстрації та автоматизованого розподілу судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва» та протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 22.04.2025 справа №640/34758/21 головуючим суддею визначено суддю Харченко Ю.В.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/34758/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
У відзиві на позовну заяву (вх. № 61954/25 від 19.06.2025 року) відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Відповідач зазначив, що проведена позивачем сплата збору у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, свідчить про те, що майно придбавалося позивачем не вперше, що встановив нотаріус. В додатках до позовної заяви відсутні документи, що підтверджують право позивача на звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Отже, на думку відповідача, факт придбавання позивачем нерухомості не вперше встановлено нотаріусом, та вказані вище обставини в сукупності свідчать про відсутність протиправних дій Управління. Таким чином, в
Також відповідач зазначив, що в Управління відсутній обов'язок сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення позивачу сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі продажу нерухомого майна.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 23.09.2021 позивачка придбала у ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРІМ», яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок ПЗНВІФ «КОМФОРТ ТАУН» квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири.
При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири Позивачка сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в загальній сумі: 17 865 грн 00 коп.
Так, як Позивачка придбала житло вперше, нею була подана заява до Відповідача про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 284032842 від 10.11.2021 за параметрами:
- Пошук в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про: «права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження»,
- ПІБ: « ОСОБА_1 »,
- РНОКПП « НОМЕР_1 ».
Ані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ані в реєстрі прав власності на нерухоме майно не міститься інформація про володіння Позивачкою будь-яким іншим нерухомим майном до 23.09.2021.
19.11.2021 Відповідач у листі від 19.11.2021 № 2600-0603-8/183797 відмовив повернути Позивачці помилково сплачений збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості шляхом складення подання на повернення збору з операцій придбання купівлі-продажу нерухомого майна.
Вважаючи, що відповідач неправомірно не виконує дії щодо повернення позивачці помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 17 865 грн 00 коп., позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п.9 ст.1 даного Закону № 400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України № 400/97-ВР врегульовані у Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740.
23 вересня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 866 Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Відповідно до п. 15-2 Порядку №1740 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 визначено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відтак, починаючи з 26 вересня 2020 року, шляхом внесення змін до Порядку № 1740 держава створила дієвий механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше (та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого житла), може не сплачувати збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу такого житла.
Для цього фізична особа подає нотаріусу:
1) заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
2) відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло;
3) дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
За умови отримання від фізичної особи перелічених документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку № 1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то така особа вправі скористатися таким самим порядком вже після посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу житла, подавши територіальному органу ПФУ визначені підпунктами «в» і «г» пункту 15-2 Порядку № 1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів встановлена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. Цей Порядок розроблений на виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України та затверджений наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року № 787.
Відповідно до пункту 5 глави I Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Згідно з пунктом 10 Порядку № 787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Платник подає до відповідного органу Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів, з урахуванням норм частини другої статті 255 Цивільного кодексу України.
Пунктом 18 Порядку № 1740 визначено, що облік сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства.
Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 затверджені деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, в тому числі затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Відповідно до цього переліку контроль за справлянням надходжень за кодом бюджетної класифікації 24140500 закріплено за органами Пенсійного фонду України.
Так, як з'ясовано судом, та зазначено вище,
23.09.2021 позивачка придбала у ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРІМ», яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок ПЗНВІФ «КОМФОРТ ТАУН» квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири, за адресою: АДРЕСА_1 .
В межах вищеозначеного правочину позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі: 17 865, 00 грн. (1% вартості), що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 15.09.2021 року № 0.0.2266270226.1.
За наслідками розгляду відповідної заяви ОСОБА_1 про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, у зв'язку з придбанням житла вперше, Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві повідомило, що «… внесені Постановою Кабінету Міністрів № 866 зміни до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій № 1740, чітко визначають, які повинні надаватися особою-покупцем документи, що підтверджують придбання житла вперше. Проте, відповідно до пункту 15-3 Порядку, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Тобто, придбання житла вперше підтверджується шляхом подання необхідної заяви до нотаріуса, який посвідчує відповідний договір, та перевіркою інформації відповідно до Пункту 152. При цьому обов'язок надання нотаріусу необхідних відомостей та документів, що необхідні для звільнення від сплати збору покладається на покупця. Отже, проведена Вами сплата збору у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, свідчить про те, що майно придбавалося ним не вперше, що встановив нотаріус. Водночас повідомляємо, що Вами до звернення подано не повний пакет документів. Враховуючи вищезазначене, підстави для складання подання на повернення збору з операцій придбання купівлі-продажу нерухомого майна відсутні.».
Натомість, судом встановлено, та з матеріалів справи вбачається, що позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві було надано наявні докази того, що житло придбавалось, зокрема, вперше, а саме: Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 10.11.2021 № 284032842, згідно якої вбачається, що позивачеві не належить жодне нерухоме майно, крім вперше придбаної нерухомості за вищевказаною адресою: АДРЕСА_1 .
Також, згідно Довідки АТ Державного ощадбанку України Філія - Івано-Франківського обласного управління від 10.11.2021 року № 108.067/10-378, наявної у матеріалах справи, зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) станом на 23.11.2021р. житлові чеки для приватизації житлового фонду за адресою: АДРЕСА_2 не використовувались, оскільки ОСОБА_1 не включена у списки громадян на отримання приватизаційних паперів за вищевказаною адресою.
Водночас, суд зазначає, що відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору.
Окрім того, суд вважає за необхідне акцентувати, що у даній справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 20.03.2018, у справі № 819/1249/17, в якій Верховний Суд зазначив, що - за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами. Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
При цьому, суд зауважує, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна (об'єктів житлової нерухомості), та відповідно свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем суду не надано.
Так, як окреслено вище, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787.
Пунктами 15,16 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету здійснюється з того бюджету, до якого такі кошти були зараховані (з урахуванням положень пунктів 39-1 та 39-2 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України). Якщо платіж, що повертається, був сплачений до загального (спеціального) фонду державного або місцевих бюджетів, але згідно з бюджетним законодавством не передбачений серед джерел надходжень бюджетів у поточному бюджетному році, то повернення здійснюється за рахунок податків та зборів, не віднесених до інших категорій (код класифікації доходів бюджету 19090500) або інших надходжень (код класифікації доходів бюджету 24060300) відповідного бюджету.
У разі зміни реквізитів рахунку за надходженнями, з якого необхідно здійснити повернення коштів державного та/або місцевих бюджетів, та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, таке повернення (перерахування) здійснюється зі зміненого рахунку за надходженнями.
Про повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів зборів, платежів та інших доходів бюджетів на підставі прийнятих до виконання подань головні управління Казначейства, Казначейство інформують органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органи, які ведуть облік заборгованості в розрізі позичальників, шляхом надсилання засобами системи Казначейства відповідного електронного повідомлення.
Відповідно до пп.2 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015 року, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом, у тому числі, є Пенсійний фонд України, то саме на відповідне територіальне управління ПФ України покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Між тим, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
Відповідно до абз.1 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає що задоволення позовної вимоги шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підготувати та направити до Головного Управління державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 помилково (безпідставно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості нерухомого майна в сумі 17 865, 00 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять гривень 00 копійок) при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 23.09.2021 року відповідно до квитанції від 15.09.2021 року № 0.0.2266270226.1., у даному випадку, є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, а також дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде вирішено остаточно.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, є правомірними, а отже, підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладену у листі № 2600-0603-8/183797 від 19.11.2021 року, щодо підготування та направлення подання до - Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві для повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування безпідставно сплаченого при реєстрації права власності на вперше придбане нерухоме майно.
3. Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підготувати та направити до Головного Управління державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково (безпідставно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості нерухомого майна в сумі 17 865, 00 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять гривень 00 копійок) при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 23.09.2021 року відповідно до квитанції від 15.09.2021 року № 0.0.2266270226.1.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 23.09.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю. В. у відпустці, у період з 30.05.2025 року по 27.06.2025 року, з 15.08.2025 року по 22.08.2025 року, а також на лікарняному з 07.07.2025р. по 08.08.2025 р. включно.
Суддя Ю.В. Харченко
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.