Справа № 420/11050/25
23 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каравана Р.В., розглянув в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 13.04.2025 року через засоби поштового зв'язку звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області(зареєстрований канцелярією суду 15.04.2025), у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилася у не виплаті ОСОБА_1 середного грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 05.10.2022 року по 28.03.2025 року;
зобов?язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середне грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку, з 05.10.2022 року по 28.03.2025 року, в розмірі 239 014,47 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі - Відповідач), та 3 04.10.2022 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв'язку зі звільненням у відставку, що встановлено судом у справі № 420/22654/24.
При цьому, вихідна допомога при звільненні йому була нарахована з грошового забезпечення, нарахованого без врахування вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.
За захистом порушених прав він звернувся з позовом до адміністративного суду.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2025 року, по справі № 420/22654/24, 28.03.2025 року Відповідачем виплачено йому суму донарахованої вихідної допомоги при звільненні в розмірі 251637,39 грн., що підтверджується Випискою з карткового рахунку.
Однак, при цьому, Відповідач не виплатив йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 05.10.2022 року по 28.03.2025 року.
Зазначає, що відповідно до приписів статті 117 КЗпП України він має право на середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 05.10.2022 року по 28.03.2025 року в розмірі 239 014,47 грн. (1306,09 грн *183 дні).
Вважаючи таку бездіяльність Відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відповідач з поданим позовом не погодився, вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. У поданому до суду відзиві зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року по справі № 420/22654/24 спір вирішено на користь працівника, встановлено, що позивачу необхідно провести перерахунок та виплату вихідної допомоги при звільненні.
На виконання зазначеного рішення Одеського окружного адміністративного суду Головне управління виплатило Позивачу загалом 251 637,39 грн., що підтверджує сам Позивач у позовній заяві.
З урахуванням дати винесення вказаного рішення та проведення остаточного розрахунку з позивачем (25.10.2024), вважаємо, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ.
Вказує, що Позивач вже неодноразово звертався до Одеського окружного адміністративного суду щодо зобов'язання Головного управління ДСНС України надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити, здійснити перерахунок різних складових грошового забезпечення.
Зокрема, на розгляді суду перебували такі справи:
- уже зазначена справа № 420/22654/24 щодо перерахунку вихідної допомоги при звільненні;
- № 420/22649/24 щодо доплати грошової компенсації за невикористану відпустку;
- № 420/22645/24 щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 1 січня по 31 грудня 2021 року:
-№ 420/25579/24 щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 1 січня по 4 жовтня 2022 року:
- № 420/23455/24 щодо нараховання та виплати індексації грошового забезпечення.
Крім того, Одеським окружним адмінімстративним судом розглянута справа 420/1908/25, на даний час Головним управлінням подана апеляційна скарга, П'ятим апеляційним адміністративіним судом відкрито апеляційне провадження. Предметом спору по даній справі було також виплата середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, зазначено, несвосчасну виплату на виконання рішень суду по справам № 420/23455/24 та № 420/22649/24.
Таким чином, позивач спочатку звернувся до суду з декількома позовами про виплату йому недоотриманих під час проходження служби належних сум різних складових грошового забезпечення, а надалі звертається до суду для отримання середнього заробітку за несвоєчасний, розрахунок по кожній виплаті окремо. Тобто, позивач бажає отримати компенсацію (середній заробіток) за несвосчасний розрахунок декілька разів, що порушує саму суть компенсації. У такому випадку порушується баланс між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов'язки без надмірного фінансового тиску Компенсація не повинна бути надмірною або каральною щодо роботодавця. Така позиція Позивача, спрямована на невиправдане збагачення працівника за рахунок роботодавця.
Вважає, що звертаючись до суду декілька разів з тим самим предметом спору до одного ж того самого відповідача, позивач зловживає своїми процесуальними правами, штучно створюючи підстави для звернення до суду. Позивач вводить суд в оману, адже зазначає в позові, що відповідно до ст. 160 КАС України не подавав іншого позову.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі
Наказом командира Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 04 жовтня 2022 року №745-OС «Про особовий склад» ОСОБА_1 був виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Згідно даних КП «ДСС» 18.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у якій просив суд визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум та зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.) (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі №420/22654/24 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (код ЄДРПОУ 38643633, вул. Прохорівська 6, м.Одеса) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) вихідної допомоги при звільненні, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
28 березня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі №420/22654/24 ОСОБА_1 було виплачено 251637,39 гривень, що підтверджується випискою з карткового рахунку, відкритого ОСОБА_1 .
Згідно довідки про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 за серпень та вересень 2022 р. розмір грошового забезпечення за серпень 2022 складав 36999,47 грн., а за вересень 2022 складав 42671,75 грн.
Згідно даних КП «ДСС» 18.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у якій просив суд визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 1 січня по 31 грудня 2021 року, відповідно до вимог статті Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначенням розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, обчисленням інших щомісячних видів грошового забезпечення з урахуванням розмірів встановлених окладів та здійснити виплату донарахованих сум та зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій Одеській області провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 1 січня по 31 грудня 2021 року, відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011- ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове Забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн.) (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, обчисленням інших щомісячних видів грошового забезпечення з урахуванням розмірів встановлених окладів та здійснити виплату донарахованих сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року у справі № 420/22645/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) та виплатити ОСОБА_1 за період з 1 січня по 31 грудня 2021 року, відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) та виплатити ОСОБА_1 за період з 1 січня по 31 грудня 2021 року, відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011- ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмолено.
Згідно даних КП «ДСС» 18.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у якій просив суд визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум та зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.) (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 року у справі № 420/22649/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул.Прохорівська,6, м.Одеса, 65091) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул.Прохорівська,6, м.Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 38643633) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.) (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
Згідно даних КП «ДСС» 13.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у якій просив суд визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 1 січня по 4 жовтня 2022 року, відповідно до вимог статті Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначенням розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, обчисленням інших щомісячних видів грошового забезпечення з урахуванням розмірів встановлених окладів та здійснити виплату донарахованих сум та зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 1 січня по 4 жовтня 2022 року, відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011- ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.) (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, обчисленням інших щомісячних видів грошового забезпечення з урахуванням розмірів встановлених окладів та здійснити виплату донарахованих сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 року у справі № 420/25579/24 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2022 року до 04.10.2022 року (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види), відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, обчисленням інших щомісячних видів грошового забезпечення з урахуванням розмірів встановлених окладів та здійснити виплату донарахованих сум.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року до 04.10.2022 року, відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, обчисленням інших щомісячних видів грошового забезпечення з урахуванням розмірів встановлених окладів та здійснити виплату донарахованих сум, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно даних КП «ДСС» 25.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у якій просив суд визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року; зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року; визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період 01.03.2018 року по 04.10.2022 року, включно, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. та зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексаціюрізницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. в місяць за період 01.03.2018 року по 04.10.2022 року, включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі № 420/23455/24 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (код ЄДРПОУ 38643633) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів і України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Згідно даних КП «ДСС» 21.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у якій просив суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилася у не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 05.10.2022 року по 19.12.2024 року та зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку з 05.10.2022 року по 19.12.2024 року, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 року у справі № 420/1908/25 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2024 по 19.12.2024 включно.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 93334,85 грн (дев'яносто три тисячі триста тридцять чотири грн 85 коп.).
В мотивувальній частині вказано рішення вказано, що позивач проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та відповідно до витягу з наказу № 745 о/с від 04.10.2022 року з 04.10.2022 року виключений з кадрів ДСНС України.
Рішенням ООАС від 14.11.2024 по справі № 420/23455/24, зокрема, зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів і України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням ООАС від 14.11.2024 по справі № 420/1908/25, зокрема, зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.) (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
На виконання Рішенням ООАС від 14.11.2024 по справі № 420/23455/24 відповідачем 19.12.2024 нараховано та виплачено на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 64299,89 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 року по справі № 420/22649/24 відповідачем проведено перерахунок та 19.12.2024 року виплачено Позивачу доплату грошової компенсації за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік в розмірі 29034,96 грн., що, підтверджується випискою з карткового рахунку.
Позивач зазначає, що при виплаті вказаних сум на виконання судових рішень, відповідач не виплатив середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 05.10.2022 по 19.12.2024, що зумовило його звернутися до суду із даним позовом.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі № 420/1908/25 апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишено без задоволення та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року залишено без змін.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає та враховує наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, ні ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Судом встановлено, що період несвоєчасного розрахунку при звільненні було врегульовано положеннями ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України у різних редакціях, а саме до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній до 19 липня 2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній до 19 липня 2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції після 19 липня 2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції після 19 липня 2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
В постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд в постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17 вказав, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зауважує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла наступних правових висновків.
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
У той же час, Верховний Суд визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом- це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначає, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).
У постанові від 07 лютого 2024 року Верховний Суд виснував, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення“ (перше речення пункту 1 статті 6).
Під зловживанням правом у аспекті пункту 3 статті 35 Конвенції Європейський суд з прав людини розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено [рішення у справі «Mirolubovs and Others v. Latvia“ від 15 вересня 2009 року (заява № 798/05), § 62].
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.
У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
На переконання суду, дії позивача у вказаній справі щодо повторного заявлення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області за той самий період, а саме з моменту його звільнення у відставку, але з інших підстав, а саме несвоєчасної виплати вихідної допомоги при звільненні свідчить про зловживання правом в інших формах.
При цьому, іншим рішенням суду, що набрало законної сили, а саме рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 року у справі № 420/1908/25 відповідача вже було зобов'язано нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 93334,85 грн (дев'яносто три тисячі триста тридцять чотири грн 85 коп.).
Положеннями частини 3 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Окрім того, інший підхід до вирішення вказаного спору може свідчити про порушення судом гарантованої ст. 61 Конституції України заборони подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. non bis in idem - «двічі за одне й те саме не карають», яка має на меті уникнути несправедливого покарання.
Аналізуючи норму ст. 116 КЗпП України є очевидним, що закінчений склад такого порушення утворюється в день звільнення у випадку неповного розрахунку з працівником. При цьому, для застосування ст. 117 КЗпП України є неважливим, які складові частини заробітної плати або інших виплат не були виплачені, та в якому розмірі.
Як було зазначено вище, застосування ст. 117 КЗпП України не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер, а тому одночасне стягнення середнього заробітку за кожну невиплату працівнику є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання.
За вказаних обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилася у не виплаті ОСОБА_1 середного грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 05.10.2022 року по 28.03.2025 року та зобов?язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середне грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку, з 05.10.2022 року по 28.03.2025 року, в розмірі 239 014,47 грн.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частиною 5 вказаної статті визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача задоволенню не підлягає.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_1 .
Відповідач - Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, місцезнаходження: 65091, Одеська область, Одеський р-н, м. Одеса, вул. Прохорівська, 6; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 38643633.
Суддя Роман КАРАВАН
.