Справа № 420/40428/24
24 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
І. Зміст позовних вимог.
До суду з позовом звернувся адвокат Поліщук Майя Іванівна ( далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - відповідач), у якому, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 01-13/792/1 від 10.12.2024 р.;
- зобов'язати Приморську районну адміністрацію ОМР прийняти рішення щодо виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .
II. Позиція позивача, заперечення відповідача.
На обґрунтування вказаних вимог представник позивача зазначає, ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_2 , яка при житті працювала двірником ЖЕУ-37 та на підставі рішення Центрального виконкому від 15.07.1983 р., № 310 отримала службову квартиру АДРЕСА_1 , в якій проживав позивач. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 позивач залишився проживати у вказаній квартирі разом із своєю сім'єю. 25.11.2024 р. позивач направив до Приморської районної адміністрації заяву з проханням прийняти рішення щодо виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових квартир, проте відповідач листом №01-13/792/1 від 10.12.2024 р. відмовив в його задоволенні, покликаючись на відсутність клопотання підприємства. Представник позивача вказує, що Підприємство ЖЕО Центрального району (ЄДРПОУ 03365819) де працювала мати Позивача, припинило діяльність 26.12.2016 р., згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, тому подати відповідне клопотання не є можливим. З огляду на вказане та вважаючи дану відмову відповідач протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач не скористався правом надати суду відзив на позовну заяву, про що було вказано в ухвалі суду від 01 січня 2025 року про відкриття провадження у справі, примірник якої доставлено до електронного кабінету відповідача 01.01.2025 року, що підтверджується відповідною довідкою, наявної в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 01 січня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Щодо клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, то суд вказує про таке.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997року №475/97-ВР, публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983року у справі "Ахеn v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002року "Varela Assalino contre le Portugal", заява №64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Як вбачається з даного клопотання, то воно обґрунтовано нестандартністю даної справи та необіхдінстю надання оригіналів документів для належної її оцінки та надання усних пояснень, а тому вимагає повного та всебічного встановлення обставин справи в рамках відкритих, судових засідань.
Тобто, представник позивача не обґрунтовує яким чином розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) вплине на об'єктивність з'ясування обставин справи, або їх повноту та негативні наслідки.
Разом з тим суд зауважує, що характер спірних правовідносин, предмет доказування у справі незначної складності та не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження, позивач не позбавлений права викласти свої міркування та заперечення у додаткових письмових поясненнях та надати додаткові докази по справі, тобто не позбавлений прав, передбачених ст. 44 КАС України.
Отже, принцип змагальності сторін забезпечується і при розгляді судом справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Крім того, з метою збереження життя та здоров'я учасників справи та їх представників, працівників суду та суддів, суд дійшов висновку, що в умовах воєнного стану розгляд даної справи доречно здійснювати без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
За таких обставин, клопотання представника позивача про здійснення розгляду справи за участю його представника задоволенню не підлягає, оскільки є необґрунтованим.
З огляду на вказане дана справа продовжується розглядатись судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, є сином ОСОБА_3 яка перебувала в трудових відносинах із підприємством ЖЕУ “Центрального району» (ЖЕУ - 37 Центрального району) в період з 16.12.1980 р. по 01.04.1988 р. (а.с.19)
Відповідно до посвідчення № 49 від 22.08.1983 р. виданого Центральною районною радою народних депутатів м.Одеси, гр. ОСОБА_2 , що працює ЖЕУ -37 на посаді двірника з сім'ї 2-х людей, має право на отримання житлової площі на період роботи на даній посаді, що складається з 1 кімнати, площею. 12,35 кв.м., в квартирі АДРЕСА_1 на підставі рішення Центрального виконкому від 15.07.1983 р. №310. Спільно з гр. ОСОБА_2 , проживає син ОСОБА_1 (а.с. 12)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 26.11.2013 р. серії НОМЕР_1 . (а.с. 13)
16.10.2024 р. Департамент архівної справи та діловодства Одеської міської ради листом № 1456-11.1-34 на запит позивача № 05 від 14.10.2024 р. повідомив, що в перевірених документах Виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів за 1983-1990 роки, рішення щодо виключення зі службового фонду квартири за адресою: АДРЕСА_2 , не значиться. (а.с. 14)
20.11.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив прийняти рішення щодо виключення з числа службового житла квартиру АДРЕСА_1 . та переоформити особовий рахунок квартири АДРЕСА_1 з померлої матері ОСОБА_4 на її сина ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (а.с.15)
До вказаної заяви було додано копії наступних документів: паспорт, РНОКПП на ім?я ОСОБА_1 , Свідоцтво про народження, посвідчення на право зайняття квартири, ОСОБА_5 довідка, Свідоцтво про смерть, Лист Приморської районної адміністрації, виписка з особового рахунку, Відповідь департаменту архівної справи та діловодства, Посвідчення адвоката та Ордер. (а.с.15 зв.с.)
10.12.2024 року відповідач листом № 01-13/792/1 вих на звернення позивача щодо питання виключення квартири АДРЕСА_1 із числа повідомлено, зокрема, згідно Посвідчення № 49 від 22.08.1983 на право зайняття службової житлової площі видано гр. ОСОБА_2 , двірнику ЖЕУ-37, у віданні якого, в управлінні і знаходилась зазначена квартира. Наразі зазначеного підприємства не існує, а отже, потрібно надати документ, який свідчить про правоприємництво або документ, який зазначає в управління якого підприємства перейшла вказана службова квартира. Гр. ОСОБА_2 припинила робочі відносини з підприємств надавало їй службову квартиру в 1988 році. Даних щодо виключення цієї житлової площі із числа службових до районної адміністрації не надходило. Діючими нормативними актами, а саме: Житловим кодексом України, Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, визначено порядок надання та правила користування службовими жилими приміщеннями. Отже, виключення жилого приміщення із числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Крім того, оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадиться також відповідними підприємствами, організаціями, установами. Крім того чинним житловим законодавством, п. 33 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, чітко зазначено, що до користування службовими жилими приміщеннями не застосовуються правила про бронювання жилого приміщення; про обмін жилого приміщення; про зміну договору найму жилого приміщення (статті 103-106 Житлового кодексу України). Враховуючи викладене, задовольнити клопотання не є можливим. (а.с.16)
Вважаючи вказану відмову Приморської районної адміністрації Одеської міської ради у задоволенні заяви щодо виключення квартири АДРЕСА_1 із числа службових протиправним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Норми права, які застосував суд.
Відповідно до положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Спірні правовідносини регулюються положеннями Житлового Кодексу України від 30.06.1983 № 5464-X (далі - ЖК України), відповідно до яких :
- службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири (частина 1 статті 118 ЖК України) ;
- перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством України. Відповідно до законодавства України у випадках, які визначаються Кабінетом Міністрів України, службові жилі приміщення можуть надаватися окремим категоріям військовослужбовців (стаття 119 ЖК України);
- порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об'єднання (стаття 121 ЖК України) ;
- на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення ( частина 1 статті 122 ЖК України) ;
Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затверджено постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. № 37 “Про службові жилі приміщення» ( далі - Перелік), пунктом другим якого передбачені: Двірник житлово-експлуатаційної організації, адміністративного будинку, будинку-інтернату, школи-інтернату, спецшколи, дитячого будинку, санаторію, будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, піонерського табору, туристського господарства.
Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР затверджено постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. № 37 “Про службові жилі приміщення» (далі - Положення № 37) , яким передбачено
- службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням ( пункт 2 Розділу І Положення № 37);
- жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. (абзаци 1,2 пункту 6 Розділу І Положення № 37).
VІ. Оцінка суду
З огляду на наведені вище норми чинного законодавства, жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.
Спірність питання у даній справі полягає у правомірності відмови відповідача у задоволенні заяви позивача щодо виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .
Як вбачається з листа-відповіді Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 10.12.2024 р. № 01-13/792/1-вих, то підставою для оскаржуваної відмови стало не надання заявником клопотання підприємства, яке надавало службову квартиру.
В свою чергу, представник позивача у позові, не заперечуючи вказаного факту, зазначає, що позивач не може надати вказане клопотання у зв'язку з припиненням 26.12.2016 р. діяльності ЖЕО Центрального району (ЄДРПОУ 03365819), де працювала його мати, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців.
Вирішуючи дані спірні правовідносини, суд враховує наступне.
Як зазначалось вище, Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим Постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. № 37, встановлено конкретний правовий механізм для виключення житлового приміщення з числа службового, яким визначено, що рішення виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів про виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації.
Відповідач у листі-відмові № 01-13/792/1 від 10.12.2024 р. запропонував позивачу надати документ, який свідчить про правонаступництво або документ, який зазначає в управління якого підприємства перейшла вказана службова квартира.
Разом з тим, позивач не скористався вказаною пропозицією відповідача.
При цьому, звернувшись до суду з даним позовом, позивачем не надано доказів його звернення до правонаступника чи підприємства в управління якого перейшла вказана квартира з проханням надати таке клопотання та отриманням від вказаних осіб відмови у такому наданні, що свідчило б про вчинення позивачем усіх можливих дій з метою зібрання усіх необхідних документів для прийняття відповідачем рішення про виключення квартири з числа службової.
Вказане на думку суду виключає протиправність відмови відповідача у задоволенні заяви позивача щодо виключення квартири АДРЕСА_1 із числа службових, оформленої листом від 10.12.2024 р. № 01-13/792/1.
При цьому, суд зауважує, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. ( пункт 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Як зазначалось вище, за результатами розгляду заяви позивача щодо виключення з числа службового житла квартиру АДРЕСА_1 відповідач не приймав рішення № 01-13/792/1 від 10.12.2024 р. зі спірного питання, а відтак заявлені у такий спосіб позовні вимоги є необґрунтованими.
У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати.
VII. Висновок суду.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки в межах розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не надано доказів на підтвердження порушення прав в межах заявлених вимог, тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
VIII. Розподіл судових витрат.
Оскільки судом відмовлено у задоволені позовних вимог, при цьому позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 8 частини першої статті 5 Закону України “ Про судовий збір», тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
вирішив:
У задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (вул. Канатна, буд. 134, м. Одеса, Одеська обл., 65039, ЄДРПОУ 26303264) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.А. Дубровна
.