Іменем України
24 вересня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1415/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Єрьоміною Вікторією Анатоліївною, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), поданим в його інтересах адвокатом Єрьоміною Вікторією Анатоліївною (далі - представник позивача), до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому представник позивача, з урахуванням уточненої позовної заяви від 23 липня 2025 року б/н, просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 до 13 липня 2021 року, з 14 липня 2021 року проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 , які перебувають на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Представник позивача звернулась до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням у 2020-2022 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, та з адвокатським запитом.
Листом від 10 травня 2025 року відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Такі дії відповідача представник позивача вважає протиправними та просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
ІНФОРМАЦІЯ_2 позов не визнав, про що 13 серпня 2025 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним № 16443/2025 подав відзив на позовну заяву від 12 серпня 2025 року б/н, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній у спірний період, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу, у примітці 1 Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Водночас, 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Окремо відповідач наголосив на тому факті, що текст приміток до додатків змінено постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2020 року № 1038, де зазначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови № 704, тобто має безпосереднє посилання на пункт 4 Постанови № 704.
Разом з цим, відповідно до абзацу другого пункту 2.16 розділу ІІ Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5, примітки до додатків не повинні містити норм права.
Відповідач наголошує, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням позивача та відповідно розміру його грошового забезпечення станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не створює таких підстав.
Також відповідач звернув увагу суду на відсутність належних, допустимих та достовірних доказів здійснення зміни - збільшення з 29 січня 2020 року по теперішній час посадових окладів або інших складових грошового забезпечення позивача у зв'язку з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, отже, слід дійти висновку, що відсутні передбачені законом підстави для перерахування грошового забезпечення позивачу станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року.
Таким чином, грошове забезпечення, визначене станом на 1 січня 2018 року у зв'язку із скасуванням змін, внесених до пункту 4 Постанови № 704, не підлягає перегляду у зв'язку із відсутністю чинної редакції зазначеної норми, до внесення змін до цієї норми.
Станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року жодних підвищень грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців не відбувалося, а позивачем доказів на спростування цієї інформації не надано.
Також відповідач звернув увагу суду на пункт 4 Постанови № 704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яким встановлено конкретний розмір, з якого ведеться обрахунок грошового забезпечення в розмірі 1762 грн., що відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за спірний період були визначені відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином, у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 квітня 2023 року з визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 16 липня 2025 року визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, зазначені адвокатом Єрьоміною Вікторією Анатоліївною у заяві про поновлення строку, що додана до позовної заяви від 11 липня 2025 року б/н; позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу (представнику позивача) протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви та надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» заяву про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 27 квітня 2023 року з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності інших поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою від 29 липня 2025 року відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали судової справи в електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, з 12 червня 2017 року по 13 липня 2021 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_7 , який перетворено у ІНФОРМАЦІЯ_8 , на посаді оператора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_9 , з 14 липня 2021 року по 27 квітня 2023 року - у ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді оператора відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_10 (військове звання у спірний період «старший солдат»), про що свідчать посвідчення учасника бойових дій від 4 жовтня 2018 року серії НОМЕР_2 , видане Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 , витяг з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_11 (по стройовій частині) від 12 червня 2017 року № 80, витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 (по стройовій частині) від 14 липня 2021 року № 2 та витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 (по стройовій частині) від 27 квітня 2023 року № 43.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 8 серпня 2025 року № 3912 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2020 року по 31 липня 2022 року:
за 2020 рік: посадовий оклад позивача на займаних посадах складав з січня 2020 року - 2730,00 грн, оклад за військовим званням «старший солдат» - 600,00 грн; у серпні 2020 року виплачена грошова допомога для оздоровлення у розмірі 10964,85 грн; у жовтні 2020 року виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 600,00 грн;
за 2021 рік: посадовий оклад позивача на займаних посадах складав з січня 2021 року - 2730,00 грн, оклад за військовим званням «старший солдат» - 600,00 грн; у вересні 2021 року виплачена грошова допомога для оздоровлення у розмірі 10964,85 грн;
за 2022 рік: посадовий оклад позивача на займаних посадах складав з січня 2022 року - 2730,00 грн, оклад за військовими званнями «старший солдат» - 600,00 грн.
Отже, спірним у цій справі є правомірність обчислення у вказаному періоді (з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року) посадового окладу позивача та окладу за військовим званням, і, як наслідок, нарахування та виплата інших видів грошового забезпечення, які розраховуються із посадового окладу та окладу за військовим званням, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у розмірі 1762 гривні.
Предметом доказування в цій справі є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 Постанови № 704, в редакції пункту 6 Постанови № 103, після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 Постанови № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 листопада 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Постановою № 704 затверджено, зокрема тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Також пунктом 6 Постанови № 704 передбачено виплачувати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу надбавки та доплати, які визначаються в розмірі відсотків від посадового окладу.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним з дня, з якого відбулися відповідні зміни.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
В той же час, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року розміри посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
В цьому випадку позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 1 січня 2021 року по 1 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно.
В той же час, позивачем не оспорюються дії відповідача щодо незастосування при обчисленні грошового забезпечення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021 та 2022 роки відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 1 січня 2020 року - набрання чинності Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, у розмірі 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 гривні.
При вирішенні питання, який із видів прожиткового мінімуму, перелік яких міститься в статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та статті 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», слід використовувати для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року відповідно до вимог Постанови № 704, суд вважає за потрібне зазначити таке.
Закон України від 5 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 2017-III у цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:
державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
У свою чергу, відповідно до статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Також суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV), статтею 1 якого встановлено:
прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі № 966-XIV, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року відповідно до вимог Постанови № 704 відповідачу слід використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, у розмірі 2270 гривень та 2481 гривня відповідно.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині проведення перерахунку місячного грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року, підлягають задоволенню у спосіб застосування прожиткового мінімуму, визначеного станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно.
Згідно з пунктом 2 розділу I «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260 у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин):
грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення;
до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років;
до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія;
до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Відповідно до пункту 3 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Абзацом другим пункту 7 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення (абзац третій пункту 7 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260).
Згідно з пунктом 8 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260:
грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців;
грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України);
грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Пунктом 11 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 регламентовано, що у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, перебування на лікуванні в лікарняних закладах та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 8 серпня 2025 року № 3912 позивачу виплачена грошова допомога для оздоровлення у серпні 2020 року у розмірі 10694,85 грн та у вересні 2021 року у розмірі 10694,85 грн.
Відповідно до пункту 3 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом 1 та абзацом першим пункту 2 розділу ХХІІІ «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абзац перший пункту 6 розділу ХХІІІ «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку № 260).
Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача перерахувати позивачу розмір грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2021 роки підлягають задоволенню.
Разом з цим, оскільки у період з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року грошова допомога для оздоровлення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась у задоволенні позовних про зобов'язання відповідача перерахувати розмір грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік належить відмовити.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 8 серпня 2025 року № 3912 позивачу виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у жовтні 2020 року у розмірі 600,00 грн.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 7 розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 18 лютого 2020 року № 45 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік» наказано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі одного окладу за їх військовими званнями. Накази про виплату матеріальної допомоги видати виключно в межах отримання асигнувань для виплати грошового забезпечення на відповідний місяць з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу.
Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача перерахувати позивачу розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік також підлягають задоволенню.
Разом з цим, оскільки у період з 1 січня 2021 року по 18 липня 2022 року матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, у задоволенні позовних про зобов'язання відповідача перерахувати розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки належить відмовити.
Щодо позовних вимог про виплату позивачу перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).
За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі № 160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
Таким чином, виплата перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року має бути проведена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року (2102,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та грошової допомоги для оздоровлення за 2021 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Також суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Кабінетом Міністрів України 12 травня 2023 року прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), якою внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 та установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Зміни, внесені Постановою № 481 до пункту 4 Постанови № 704, набрали чинності 20 травня 2023 року.
Згідно з частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
За обставинами цієї справи підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли 29 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року у зв'язку із набранням чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, зважаючи на відсутність в Постанові № 481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, у суду відсутні підстави для її застосування до спірних правовідносин та позбавлення позивача права на перерахунок грошового забезпечення, набутого ним до набрання чинності цією Постановою.
Крім цього, в постанові від 8 жовтня 2024 року у справі № 580/8908/23 Верховний Суд відхилив доводи відповідача в частині, що стосуються внесених Кабінетом Міністром України Постановою № 481 змін до пункту 4 Постанови № 704 та визначення розрахунковою величиною для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб фіксованої суми замість розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який за загальним правилом кожен рік зростає, оскільки такі зміни відбулись пізніше, ніж виникли спірні відносини.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково необґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги належить задовольнити частково та із виходом за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав позивача.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), поданий в його інтересах адвокатом Єрьоміною Вікторією Анатоліївною, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року (2102,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та грошової допомоги для оздоровлення за 2021 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська