22 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/4362/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить:
1) Визнати протиправним відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у надані відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
2) Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у зв'язку з настанням смерті батька під час проходження військової служби, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки, однак відповідач повідомив про відмову у наданні відстрочки, посилаючись на те, що смерть батька не пов'язана з захистом Батьківщини.
Ухвалою судді від 07.07.2025 року залишено без руху позовну заяву. У встановлений судом строк представник позивача подав до суду заяву про усунення недоліків та уточнений адміністративний позов.
Ухвалою судді від 24.07.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 33).
Відповідач подав відзив на позов, за змістом якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що протоколом від 27 травня 2025 року №36 комісією було прийнято рішення про відмову у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у зв'язку з тим, що у витязі з протоколу №250 від 15 січня 2025 року зазначено - причина смерті не пов'язана із захистом Батьківщини.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 6), з метою оформлення відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у травні 2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Підставою звернення у заяві вказано настання смерті батька позивача - ОСОБА_2 , під час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_3 .
Заяву позивача від 19.05.2025 року було передано на розгляд Комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_4 .
27.05.2025 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення від 27.05.2025 року №736, у якому вказано, що протоколом від 27.05.2025 року №36 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки позивачу під час призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причина відмови: причина смерті не пов'язана з захистом Батьківщини (а.с. 39).
Матеріали позовної заяви містять сповіщення начальника штабу військової частини НОМЕР_3 №16 від 08.11.2023 року, адресованого на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , з проханням сповістити громадянку ОСОБА_3 про те, що її син, стрілець 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 , солдат ОСОБА_2 , 1974 року народження, призваний на військову службу 14 березня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 17).
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 17.05.1994 року, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 (а.с. 15).
Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 від 19.12.2023 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 16).
За змістом лікарського свідоцтва про смерть №1145 від 08.11.2025 року, причина смерті: токсична дія інших пестицидів, смерть настала в с. Молодіжне, Херсонського району, Херсонської області на території Кооперативу «Клен». У графі хвороба (патологічні стани), що призвели до смерті, вказано: «а) Токсична дія інших пестицидів», «б) випадкове отруєння пестицидами» (а.с. 46).
Згідно пункту 2 розділу 5 Акту службового розслідування факту смерті солдата ОСОБА_2 б/н, б/д, смерть ОСОБА_2 не пов'язана з проходженням військової служби (а.с. 48-52).
Водночас, відповідно до витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії 11 Регіональної військово-лікарської комісії №250 від 15 січня 2025 року зазначено: «Травма, яка призвела до смерті, та причина смерті, ТАК пов'язане з проходженням військової служби» (а.с. 45).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Суд зауважує, що позивач в даній справі оскаржує бездіяльність відповідача щодо розгляду його заяви.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За змістом частини 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно частини 7 статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі по тексту - Закон №389 - VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560 (далі по тексту - Порядок № 560) передбачено, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Абзацом 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлюється, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Позивач вважає, що оскільки його батько помер не звичайною смертю, а під час виконання обов'язків військової служби, будучи при цьому військовослужбовцем за призовом, він (позивач) має право на відстрочку на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Аналізуючи положення пункту 4 частини 3 статті 23 Закону в контексті порушеного позивачем спору суд зазначає, що законодавець пов'язує право осіб на відстрочку від мобілізації з тим, що їх близькі родичі загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України.
Відтак, законодавець надає право на відстрочку у випадках, коли такий близький родич загинув саме під час безпосередньої участі у заходах, спрямованих на захист Батьківщини, визначаючи умовами отримання відстрочки, зокрема, те, що загибель сталася саме під час безпосередньої участі та саме при перебуванні військовослужбовця станом на момент загибелі безпосередньо в районах ведення бойових дій під час виконання завдань та під час дії воєнного стану.
Відтак, сам по собі факт перебування близького родича на військовій службі не дає права на відстрочку від призову за мобілізацією його рідним, якщо не дотримано умови, що загибель або зникнення безвісти сталися за безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, в районах вчинення таких заходів, під час їх виконання.
З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки командира військової частини НОМЕР_3 №1191 від 16.10.2023, батько позивача дійсно безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, у період з 05.08.2022 по 12.11.2022, з 16.11.2022 по 31.12.2022 з 01.02.2023 по 01.03.2023, з 13.03.2023 по 16.06.2023 по та з 07.07.2023 по 30.07.2023 року у населених пунктах с. Осокорівка, смт. Нововоронцовка, смт. Антонівка Херсонської області та АДРЕСА_3 .
В той же час, смерть ОСОБА_2 настала в с. Молодіжне Херсонської області, тобто у місці та у період не перебування у зоні бойових дій та у вільний від виконання заходів для забезпечення оборони України час. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Крім того, з аналізу положень пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» також вбачається, що законодавець пов'язує можливість надання відстрочки тільки у випадку, коли її близький родич саме загинув або зник без вісті.
Суд зазначає, що поняття «загиблий» та «померлий» не є тотожними за своєю суттю та відрізняються причиною та обставинами смерті особи.
Загибель військовослужбовця є військовою втратою, що стосується категорії військовослужбовців, котрі брали участь у військових діях і загинули внаслідок дій противника, безпосередньо під час бойових дій.
Отже, смерть у наслідок загибелі настає від зовнішнього насильницького впливу (зокрема, внаслідок осколкових уражень або кульового поранення, не сумісного з життям, артилерійського обстрілу тощо), яке не пов'язане з наявними у людини захворюваннями.
Особи, смерть яких настала внаслідок захворювання, в тому числі пов'язаного з проходженням військової служби та/або захистом Батьківщини, вважаються померлими.
Слід зазначити, що в чинному законодавстві розмежовуються поняття загибель та смерть, тому вказані поняття зазначаються окремо.
При цьому формулювання законодавцем в законах, що регулюють соціальне забезпечення членів сімей військовослужбовців, які загинули або померли внаслідок виконання військового обов'язку, як «загиблі (померлі)» не свідчить про ототожнення цих понять з точки зору причин та обставин настання смерті, а свідчить про надання однакових соціальних прав та гарантій вказаними законами як особам, рідні яких загинули, так і особам, рідні яких померли внаслідок виконання військового обов'язку.
В той же час, в інших нормативно-правових актах вказані поняття розмежовуються законодавцем, який у тих або інших випадках акцентує увагу саме на причинах та обставинах смерті військовослужбовця.
Відтак, в розумінні чинного законодавства України, ОСОБА_2 не є загиблим.
В ході судового розгляду справи не підтверджено обставини загибелі батька позивача під час перебування у зоні виконання завдань із захисту та оборони Батьківщини, отже умови надання позивачу відстрочки від мобілізації, передбачені пунктом 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не встановлені.
Відтак, відповідач, дотримуючись вимог Порядку №560, щодо строків та порядку розгляду заяви про надання відстрочки, розглянув заяву ОСОБА_1 від 19.05.2025 року та правомірно відмовив позивачу у наданні відстрочки від мобілізації.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.
З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову належить відмовити.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО