19 вересня 2025 року справа №640/29293/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: у листопаді 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) із позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач 1 та/або ФУ ГШ ЗСУ), Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по липень 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з серпня 2017 року по лютий 2018 року;
- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо зміни базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у періоди з 01.01.2016 по липень 2017 року, а саме на вересень 2015 року та червень 2016 року;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.01.2017 з огляду на необхідність застосувати базовим місяцем для нарахування індексації - січня 2008 року, а також зобов'язати таку виплату провести, із врахуванням раніше здійснених виплат;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2017 по липень 2017 року та з березня 2018 року по 20.08.2020 з врахуванням базових місяців для нарахування індексації - січня 2008 року та березня 2018 року;
- зобов'язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з серпня 2017 року по лютий 2018 року із врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січня 2008 року;
- відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у сумі - 6000 гривень стягнути на його користь пропорційно з відповідачів, за рахунок бюджетних асигнувань останніх.
Мотивуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 безпідставно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. При цьому представник позивача наголошує, що відповідачем 1 безпідставно змінено базовий місяць з січня 2008 року на базовий місяць - вересень 2015 року, оскільки зміна базового місяця відбувається виключно у разі зміни посадового окладу за посадою, на яку перейшов військовослужбовець, однак такої зміни не відбулося. Також представник позивача відмічає про безпідставність зміни відповідачем 1 базового місяця для обрахування індексації грошового забезпечення у червні 2016 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2020 (суддя Арсірій Р.О.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
16.12.2020 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 44-52). У відзиві на позовну заяву представник відповідач 1 стверджує, що позивачу здійснювалась виплата сум індексації грошового забезпечення. При цьому відповідач 1 наголошує на помилковості тверджень позивача стосовно врахування при проведенні індексації базового місяця - січня 2008 року.
18.12.2020 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 53-67). У відзиві на позовну заяву представник відповідач 2 стверджує про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
23.12.2020 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1.
04.01.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
16.04.2024 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 24.01.2024 №03-19/2537/24 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №640/29293/20.
16.04.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 прийнято адміністративну справу №640/29293/20 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О та ухвалено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
02.09.2025 канцелярією суду зареєстровано заяву представника позивача - адвоката Хлопецького Олександра Олександровича про відвід судді Кушнової А.О. від розгляду справи №640/29293/20, подану через підсистему "Електронний суд" 02.09.2025.
Вказану заяву передано судді Кушновій А.О. 02.09.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 визнано відвід судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. в адміністративній справі №640/29293/20 необґрунтованим.
Ухвалено матеріали адміністративної справи №640/29293/20 за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду для вирішення питання про відвід у відповідності до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 (суддя Скрипка І.М.) у задоволенні заяви про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. в адміністративній справі № 640/29293/20 відмовлено.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України, серія НОМЕР_1 , виданого Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області (т. 1, а.с. 13-14), РНОКПП НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 15).
Відповідно до копії посвідчення серія НОМЕР_3 від 26.03.2015, ОСОБА_1 є учасником бойових дій (т. 1, а.с. 17).
Позивач у позові вказує, що полковник запасу ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з липня 1995 року по 20.08.2020. Зокрема у період з 01.01.2016 по липень 2017 року та з березня 2018 року по 20.08.2020 у Генеральному штабі Збройних Сил України, який перебуває на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України (відповідач 1), а у період з серпня 2017 року по лютий 2018 року у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського (відповідач 2).
Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву вказує, що Наказом Міністра оборони України від 16.08.2017 №544 полковника ОСОБА_1 було зараховано слухачем інституту державного військового управління Національного університету оборони України імені Івана Черняховського та Наказом Міністра оборони України від 14.06.2019 № 324 полковник ОСОБА_1 був призначений на відповідну посаду та з 19.07.2019 вибув до Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з витягом з наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 20.08.2020 № 97 позивач, начальник відділу моніторингу та відображення обстановки управління воєнно-стратегічного аналізу Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних Сил України (47 тарифний розряд, посадовий оклад 8320 гривень), звільнений наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.08.2020 № 236 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я), відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, вважається таким, що справи та посаду здав та з 20.08.2020 виключений зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 16).
01.10.2020 адвокат, в інтересах позивача, звернувся до ФУ ГШ ЗСУ з адвокатським запитом, в якому просив повідомити, з яких причин ОСОБА_1 не виплачувалась індексація грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по липень 2017 року та з липня 2019 по 20.08.2020 у повному розмірі, при цьому в період з 01.01.2016 по липень 2017 року взагалі не виплачувалась (далі - Запит 1) (т. 1, а.с. 27).
Також у Запиті 1 адвокат просив повідомити, який базовий місяць був встановлений позивачу у червні 2019 року і чому саме такий та просив надати витяги про розмір грошового забезпечення, починаючи з січня 2014 року по день звільнення.
Листом від 05.11.2020 № 305/2009 заявника повідомлено, що у Фінансовому управлінні відсутні документи щодо проведених виплат військовослужбовцям до 01.01.2016, оскільки відповідні картки до 31.12.2015 передані до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (далі - Лист) (т. 1, а.с. 28-30).
У листі зазначено про виплату позивачу у 2016 році індексації грошового забезпечення у сумі 1625,17 грн, з урахуванням базового місяця індексації вересень 2015 року (збільшення розміру надбавки за вислугу років) та червня 2016 року (збільшення розміру посадового окладу).
У 2017 році індексація грошового забезпечення не проводилась.
У 2019 році виплачено індексацію в сумі 1123,41 грн з урахуванням базового місяця індексації березень 2018 року (збільшення посадового окладу), а саме: серпень - 286,74 грн, вересень-листопад по 206,72 грн кожний місяць та грудень - 216,51 грн.
У 2020 році виплачено індексацію в сумі 1671,34 грн з урахування базового місяця індексації березень 2018 року (збільшення розміру посадового окладу), а саме: січень-червень по 216,51 грн кожного місяця, липень - 226,29 грн, серпень - 145,99 грн.
Також судом встановлено, що 01.10.2020 адвокат звернувся до відповідача 2 з адвокатським запитом, у якому просив надати інформацію, з яких причин позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення за періоди з серпня 2017 року по червень 2019 року у повному розмірі, при цьому в періоді з серпня 2017 року по лютий 2018 року взагалі не виплачувалась (далі - Запит 2) (т. 1, а.с. 31).
У Запиті 2 адвокат просив також повідомити, який саме базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення повинен був використовуватися у серпні 2017 року, а також чому саме цей базовий місяць має використовуватися та коли він був встановлений.
Листом від 15.10.2020 № 182/4144 відповідач 2 повідомив заявника, що за час проходження позивачем військової служби в університеті з 28 серпня 2017 року по 19 липня 2019 року включно, індексація грошового забезпечення з 28 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року не нараховувалась.
Індексація грошового забезпечення за період з 01 квітня 2018 року по 19 липня 2019 року складає 877,82 грн, нарахована та виплачена із застосуванням базового місяця - березень 2018 року.
Позивач вважає, що відповідачами порушено його права та охоронювані законом інтереси, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ (в редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
При наданні оцінки правомірності бездіяльності відповідача 1, що полягає в нездійсненні виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 року по липень 2017 року та бездіяльності відповідача 2 в нездійсненні виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з серпня 2017 року по лютий 2018 року, суд виходить з таких законодавчих норм.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01 грудня 2015 року).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд враховує, що статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
Відповідно до листа відповідача 1 від 05.11.2020 № 305/2009 у 2017 році індексація грошового забезпечення позивача не проводилась та відповідно до листа відповідача 2 від 15.10.2020 № 182/4144 в період з 28 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась.
З огляду на вказане та враховуючи нормативно-правове регулювання, яке наведено вище, суд вважає наявними правові підстави для визнання бездіяльності відповідачів у наведеній частині протиправною та, як наслідок, наявність правових підстав для зобов'язання їх вчинити такі дії, тобто нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по липень 2017 року та з 28 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
Щодо застосування базового місяця, суд зауважує про наступне.
У контексті спірних правовідносин насамперед слід зауважити, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 1 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць».
Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).
Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
Суд зазначає, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.
Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 1 грудня 2015 року.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з 1 грудня 2015 року не прив'язаний до місяця прийняття (виходу) на службу.
Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Системний спосіб тлумачення приписів Постанови №1013, у взаємозв'язку із запровадженими нею змінами до пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, дають суду підстави дійти висновку про те, що для проведення подальшої індексації грошового забезпечення відповідачам з 01.08.2015 належало переглянути «базовий місяць», визначений за старими правилами, змінивши його на «місяць підвищення доходу», тобто на місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, займаною позивачем.
На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.
Від січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів.
З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, суд дійшов висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20, від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 та ін., стосовно тлумачення у подібних правовідносинах пунктів 2, 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення при розв'язанні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Окрім того, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.09.2022 у справі № 400/1119/21: « ... Стосовно дискреційних повноважень, Верховний Суд уже зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а.».
У вказаній постанові Верховний Суд також зауважив: « ... Верховний Суд у своїй практиці указував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.».
Зазначені висновки Суд виклав у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а.
Таким чином, позивач має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця - січня 2008 року за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що ФУ ГШ ЗСУ протиправно, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по липень 2017 року застосував базовий місяць вересень 2015 року та червень 2016 року.
Отже, такі дії відповідача є протиправними. Відтак наявні підстави для зобов'язання ФУ ГШ ЗСУ здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.01.2017 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.
Стосовно індексації грошового забезпечення позивача з березня 2018 року по 20.08.2020 рік з врахуванням базового місяця березень 2018 року, суд звертає увагу на таке.
Так у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2017 по липень 2017 року та з березня 2018 року по 20.08.2020 з врахуванням базових місяців для нарахування індексації - січня 2008 року та березня 2018 року.
Водночас, судом встановлено що в період з 28.08.2017 по 19.07.2019 року позивач проходив військову службу у відповідача 2.
Таким чином, вимоги, заявлені у наведеній частині, а саме в частині з квітня 2018 року по 19.07.2019 року заявлені позивачем не до належного відповідача.
Отже, вимоги у згаданій частині, які заявлені до відповідача 1 можуть стосуватися виключно періоду з серпня 2019 року по 20 серпня 2020 року.
Відповідно до листа ФУ ГШ ЗСУ від 05.11.2020 № 305/2009 у 2019 році індексація виплачена позивачу починаючи з серпня 2019 року по грудень 2019 року із застосування базового місяця 2018 року. Провадячи індексацію грошового забезпечення у 2020 році за період з січня 2020 року по серпень 2020 року відповідач 1 також застосовував базовий місяць - березень 2018 року.
Беручи до уваги викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у наведеній частині.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги стосовно проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2018 по 19 липня 2019 року, оскільки по - перше останні заявлені до неналежного відповідача, а по друге, відповідно до матеріалів справи відповідачем 2 нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з врахуванням базового місяця індексації - березень 2018 року за окреслений період.
Частиною першою статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Суд зауважує, що позивач звільнений від сплати судового збору, відтак відсутні правові підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору.
Одночасно, суд зауважує, що у прохальній частині позовної заяви представник позивача просить суд стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд зауважує про таке.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що 30.09.2020 між позивачем та адвокатом Хлопецьким Олександром Олександровичем уклав договір про надання правничої допомоги, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у справі пов'язаній із оспорюванням його права на отримання індексації грошового забезпечення у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України та у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського за період з 01.01.2016 по 20.08.2020 року у повному обсязі, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором (далі - Договір) (т. 1, а.с. 18-21).
Додатком 1 до Договору встановлено прайс-лист на послуги адвоката (т. 1, а.с. 22-24).
Відповідно до акта виконаних робіт (наданих послуг) від 20.11.2020 адвокат надав наступні послуги, які прийняті позивачем, а саме:
1) усна консультація, аналіз правовідносин - 500 грн;
2) вивчення (актуальної) судової практики у подібних правовідносинах - 500 грн;
3) адвокатський запит - 1000 грн;
4) супровід судової справи «під ключ» у суді 1-ї інстанції - 4000 грн.
Згідно з довідкою про проведення готівкової оплати від 20.11.2020, позивач сплатив адвокату 6000,00 грн (т. 1, а.с. 26).
Суд враховує, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
При цьому, досліджуючи порядок обчислення гонорару, суд зазначає, що за змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Отже, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в якій також зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 21.01.2021 у справі № 280/2635/20 прийшов до висновку, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд зазначає, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 166 КАС України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Принцип змагальності сторін (ст. 9 КАС України) має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п'ятої сьомої статті 134 КАС України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
При цьому, згідно з правовим висновком Верховного Суду, сформульованим в пункті 36 постанови від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, з огляду на положення частини сьомої статті 134 КАС України саме відповідач у випадку заперечення ним зазначеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
У даній справі, відповідачі із клопотанням про зменшення розміру витрат на правову допомогу до суду не звертались.
Виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг), суд вважає, що пропорційним та співмірним до предмета спору, об'єму наданих послуг та значенню справи є розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Однак враховуючи те, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково, виходячи із заявлених позовних вимог, які підлягають до задоволення, суд вважає, що судові витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають присудженню на користь позивача з відповідачів мають становити 1000,00 грн з кожного з них.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по липень 2017 року.
3. Визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з серпня 2017 року по лютий 2018 року.
4. Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо зміни базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у періоди з 01.01.2016 по липень 2017 року, а саме на вересень 2015 року та червень 2016 року.
5. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.01.2017 з огляду на необхідність застосувати базовим місяцем для нарахування індексації - січень 2008 року, а також зобов'язати таку виплату провести із врахуванням раніше здійснених виплат.
6. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2017 по липень 2017 року з врахуванням базових місяців для нарахування індексації - січень 2008 року.
7. Зобов'язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з серпня 2017 року по лютий 2018 року із врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року.
8. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
9. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, б. 6, ідентифікаційний код 22990368) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.).
10. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Національного університету обороним України імені Івана Черняховського (місцезнаходження: 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, б. 28, ідентифікаційний код 07834530) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 (одна тисяча грн 00 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.