Рішення від 24.09.2025 по справі 640/24239/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року м. Київ № 640/24239/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доОфісу Генерального прокурора

третя особа:ОСОБА_2

провизнання протиправним та скасування порядку,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2019 зазначену позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження без виклику сторін у справі №640/24239/19.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 .

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа № 640/24239/19 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування Порядку надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025, справа розподілена судді Жуковій Є.О.

31.01.2025 ухвалою Київського окружного адміністративного суду зазначену справу було прийнято до провадження судді Жукової Є.О. та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви позивач просить: визнати протиправним та скасувати Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

На виконання розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Генеральним прокурором видано наказ №221 від 03.10.2019, яким затверджено «Порядок проходження прокурорами атестації», який визначає процедуру надання оцінки професійної компетенції, професійної етики та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Позивач вважає, що зазначеним Порядком його зобов'язано вчинити дії, які грубо порушують його законні права та інтереси, суперечать вимогам Закону, а тому такий Порядок підлягає скасуванню з огляду на таке.

Пункти 10, 11 Розділу IV та Додаток 2 до зазначеного Порядку не відповідають вимогам ст. ст. 19, 22, 32, 62, 64 Конституції України.

Так, п. п. 10, 11 Розділу IV Порядку та типовою заявою «Про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію від позивача вимагається погодження з тим, що під час співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісією може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно) стосовно нього, яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню, що дозволяє атестаційній комісії у разі надходження анонімного звернення, без проведення службової або будь - якої іншої перевірки, фактично звинувачуючи особу у вчиненні певної протиправної поведінки, прийняти рішення про неуспішне проходження позивачем атестації. З урахуванням того факту, що будь - якого обов'язку кадрової комісії перевірити цю інформацію Порядок не містить, а відповідно до положень Порядку кадрова комісія може взяти у прокурора письмові пояснення, а може і не взяти, таким чином порушується право позивача на захист, оскільки він буде позбавлений можливості надати пояснення по суті звернення.

Крім того, у разі прийняття до уваги кадровою комісією відомостей, викладених в анонімному зверненні, останньою буде порушено такі основні принципи інформаційних відносин, як: достовірність, правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, визначені ч.1 ст.2 Закону України «Про інформацію».

Також позивач з посиланням на п.11 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» зазначає, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

А, відповідно до п.4 Прикінцевих і перехідних положень наведеного закону день початку роботи Офісу Генерального прокурора визначається рішенням Генерального прокурора, яке станом на час проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури України та станом на дату подачі позову не приймалось. Проте, відповідно до п.2 оскаржуваного Порядку атестація прокурорів Генеральної прокуратури України проводиться відповідними кадровими комісіями, яким надано доступ до службової інформації, персональних даних прокурорів та членів їх родин, іншої інформації з обмеженим доступом, що суперечить нормам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури», Конституції України та низки законів, які захищають таку інформацію, регулюють доступ до неї та її обіг.

Також позивач зазначає, що нормами Порядку проходження прокурорами атестації практично не врегульовані права прокурора під час проходження атестації, не врегульований захист персональних даних та інформації з обмеженим доступом, а тому норми цього порядку є дискримінаційними, а сам Порядок таким, що є протиправним та підлягає скасуванню.

09.01.2020 року відповідачем було подано до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволенні позовної заяви відмовити повністю, посилаючись на відповідні норми чинного законодавства України.

28.01.2020 року позивачем було подано до Окружного адміністративного суду м. Києва відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до тексту якої позивачем було зазначено, що відзив на позовну заяву складений формально та жодним чином не спростовує наведені позивачем доводи, а отже, є таким, що не заслуговує на увагу.

Щодо розгляду анонімних повідомлень позивач зазначає, що оскаржуваний ним Порядок легалізує та узаконює будь - який наклеп на прокурора зацікавлених осіб, при цьому легалізація відбувається на рівні Генерального прокурора, який затвердив текст оскаржуваного Порядку своїм наказом.

Будь - яких доводів, які б спростовували позицію позивача про недотримання вимог закону щодо проведення атестації прокурорів кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, а її фактичного проведення «відповідними кадровими комісіями», які не мають на це права та є незаконними, представником відповідача не наведено.

Крім того, як зазначає позивач, відповідачем у своєму відзиві повністю проігноровані доводи позивача щодо не врегулювання захисту персональних даних та інформації з обмеженим доступом , а також дискримінаційності Порядку у зв'язку із відсутністю будь - яких прав прокурора, відсутності належної врегульованості випадків його хвороби, тимчасової непрацездатності, інших життєвих обставин, порядку подачі прокурором заяви комісії. З якої причини прокурор позбавлений права подати таку заяву шляхом офіційного листування через відповідні підрозділи обробки кореспонденції Генеральної прокуратури України або офіційними засобами поштового зв'язку позивачу також не зрозуміло.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2020 року заяву ОСОБА_2 про залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача задоволено, залучено до участі у справі №640/24239/19 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

15.07.2020 року третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 було подано до Окружного адміністративного суду м. Києва письмові пояснення щодо позовних вимог, відповідно до тексту яких третя особа підтримувала позицію позивача та просила визнати протиправним та скасувати Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений Наказом Генерального прокурора від 13.10.2019 №221, обґрунтовуючи свою позицію наступним.

ОСОБА_2 працювала в Генеральній прокуратурі України та наказом №1665ц від 21 листопада 2019 року відповідно до ст.9 Закону України «Про прокуратуру», п.п.2 п.19 розділу II «Прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» була звільнена з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 листопада 2019 року.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, зокрема, зазначається що п.5 Розділу III Порядку (Складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності з використанням комп'ютерної техніки), не відповідає принципу верховенства права, який включає в себе принцип юридичної визначеності.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, тобто в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, що набуте право не може бути скасоване, звужене.

Правова визначеність являє собою сукупність вимог до діяльності органів державної влади, змісту правових актів, здійснення судочинства правозастосовної діяльності в цілому. Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи. Зміст правової визначеності не обмежується визначеними принципами та підлягає розширенню, залежно від розвитку правової системи держави, утвердження інших елементів верховенства права, підвищення рівня правової свідомості та правової культури.

З огляду на викладене, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача вказує, що п.5 Розділу III Порядку є дискримінаційним та не відповідає принципу верховенства права, який включає в себе принцип юридичної визначеності.

Також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, посилаючись на зміст пунктів 6 Розділу IV, а також п.12 Розділу I Порядку, відповідно до яких комісія не зобов'язана надавати прокурорам тексти норм законодавчих актів; прокурорам під час складання іспитів, виконання письмового практичного завдання забороняється спілкуватися між собою, користуватися будь - якими джерелами інформації (окрім випадку, передбаченого пунктом 6 Розділу IV Порядку), мобільним зв'язком, власними технічними пристроями, виходити з приміщення, зазначає про встановлені оскаржуваним Порядком обмеження у доступі до інформації, що є прямим порушенням норм чинного законодавства.

Крім того, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, посилаючись на п.п.10, 11 Розділу IV Порядку, зазначає, що як від позивача, так і від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, вимагається погодитись з тим, що під час співбесіди та ухвалення рішення, кадровою комісією може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно) стосовно нього, яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню. При цьому, кадрова комісія у разі надходження анонімного звернення, без проведення службової чи будь - якої іншої перевірки, фактично звинувачуючи особу у вчиненні певної протиправної поведінки, може прийняти рішення про неуспішне проходження як позивачем, так третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, атестації.

Також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, зазначає, що, виявлення рівня знань та умінь прокурорів, що відбувається на першому етапі проходження атестації, поглинається поняттям виявлення професійної компетентності, що відбувається на третьому етапі проходження атестації та зумовлює те, що третій етап проходження атестації підміняє перший етап проходження атестації.

З огляду на викладене, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, вказує, що оскаржувані п.5 Розділу III, п.п.6, 10, 11, 12, 14 Розділу IV та Додаток 2 до Порядку є незаконними і протиправними, та мають бути скасованими, як визнаний протиправним та скасований увесь Порядок.

20.02.2025 року відповідачем через підсистему електронний суд було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволенні позовної заяви відмовити повністю, посилаючись на наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX запроваджено реформування органів прокуратури.

За приписами п.7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX прокурори і слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише в разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Так, п.12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора.

Тобто, атестація є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності прокурора здійснювати повноваження в органах прокуратури України за визначеними законом критеріями.

За приписами п.13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX не проходження відповідного етапу атестації є підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором.

За приписами п.9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Таким чином, оскаржуваний Порядок №221 прийнятий відповідно до п. п. 7-17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та з метою атестації прокурорів (преамбула до наказу Генерального прокурора від 03.10.2019).

Також відповідач зазначає, що необґрунтованими є доводи позивача, що передбачена формою заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію згода прокурора на те, що у разі неуспішного проходження атестаційного буде звільнено з посади, є порушенням його конституційного права на захист від незаконного звільнення з огляду на те, що така згода є лише свідченням усвідомлення прокурором можливих наслідків неуспішного проходження атестації, жодних застережень щодо обмеження права на судовий захист ні Порядок №221, ні форма заяви не містять. Також надання згоди прокурора на звільнення у разі неуспішного проходження атестації, передбачена формою заяви на переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, не обмежує його права та можливості щодо оскарження рішення про звільнення.

Крім того, відповідач зазначає, що необґрунтованими є доводи позивача про втручання у його право на повагу до приватного життя, оскільки міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20.01.2016 №1-в/2016.

Також відповідач вважає необґрунтованими доводи позивача про невідповідність вимогам Конституції України положень п.10 розділу IV та додатку 2 до Порядку в частині, яка передбачає, що кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних і юридичних осіб (у тому числі, анонімно), з огляду на таке.

За приписами п.13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачена така обов'язкова складова процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, яка полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Положення Закону №113-IX та Порядку №221 (розділ IV) передбачають низку механізмів, пов'язаних з можливістю отримання додаткової інформації щодо викладених у повідомленнях фізичних та юридичних осіб відомостей. При цьому, Законом не закріплено жодних формальних вимог до складання таких повідомлень, відомостей, зокрема, щодо порядку їх оформлення, підписання, направлення, долучення додатків тощо, що дозволяє кадровим комісіям під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження брати до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Відтак, повноважний представник відповідача зазначає, що п.10 розділу IV Порядку №221 продубльовано приписи п.15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, якими чітко передбачено можливість подання фізичними та юридичними особами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування до відповідної кадрової комісії відомостей, які можуть свідчити про невідповідність прокурора категоріям компетентності, професійної етики та доброчесності.

Крім того, відповідач зазначає, що приписами п.п. п.п. 10-14 розділу IV Порядку №221 закріплено право прокурора, який проходить атестацію, надати пояснення, в тому числі щодо інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Тобто, праву кадрових комісій брати до уваги інформацію фізичних та юридичних осіб щодо прокурора консолідує право прокурора спростовувати та/або надавати пояснення щодо такої інформації.

Необґрунтованими вважає відповідач і доводи позивача про порушення принципу презумпції невинуватості внаслідок затвердження Порядку №221 з огляду на той факт, що Порядок не належить до кримінального чи кримінального процесуального законодавства і його нормами не регулюються питання кримінальної відповідальності та кримінального судочинства, а відтак, норми ст.62 Конституції України щодо забезпечення презумпції невинуватості особи у вчиненні злочину не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідач зазначає, що доводи позивача щодо порушення його прав і законних інтересів унаслідок затвердження Порядку №221 є лише його суб'єктивними припущеннями, які не ґрунтуються на об'єктивних доказах і фактичних обставинах.

Будь - яких пояснень на наведений вище відзив відповідача на позовну заяву позивачем до суду подано не було.

05.03.2025 року позивач в судове засідання не з'явився, суду причини неявки не повідомив, у зв'язку з чим судове засідання було відкладено на 02.04.2025 року.

Повноважний представник відповідача в судове засідання, призначене на 05.03.2025 року, з'явився, просив в задоволенні позовної заяви відмовити повністю, посилаючись на підстави, зазначені у відзиві.

02.04.2025 року позивач в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з відповідним клопотанням від 01.04.2025 року через підсистему електронний суд, відповідно до тексту якого зазначив про неможливість прибути в судове засідання у зв'язку з перебуванням за межами України та просив провести підготовче засідання у його справі за його відсутності та відсутності його представника; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; розглядати справу в письмовому провадженні без виклику сторін на підставі наявних в справі документів.

Повноважний представник відповідача в судове засідання, призначене на 02.04.2025 року, з'явився, просив в задоволенні позовної заяви відмовити повністю, аналогічно посилаючись на підстави, зазначені у відзиві.

В судові засідання, призначені на 05.03.2025 року та 02.04.2025 року третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 , не з'явилася, причини своєї неявки суду не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (43 роки), є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , копія якого міститься в матеріалах справи.

Трудовий шлях позивача детально зазначений в трудовій книжці останнього НОМЕР_3 , копія якої міститься в матеріалах справи. Зокрема відповідно до записів в зазначеній трудовій книжці вказано, що до прийняття в органи прокуратури Донецької області ОСОБА_1 трудового стажу не мав, 30.09.2003 року призначений помічником прокурора Ворошиловського району м.Донецька, згодом - переведений до органів прокуратури м. Києва, та Київської області, 21.03.2019 року - «у зв'язку зі зміною структури вважати начальником третього відділу процесуального керівництва (досудового розслідування) Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підрозділами публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

15.10.2019 року позивачем було подано заяву Генеральному прокурору ОСОБА_3 про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

За результатами проведення атестації позивача шостою кадровою комісією ухвалено рішення від 11.12.2019 №15 про неуспішне проходження атестації позивачем.

Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2114ц ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури на підставі п.9 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».

Зазначений наказ позивачем оскаржено в судовому порядку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №640/476/20 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії №15 від 11.12.2019 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2114ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.

Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді начальника третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.12.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі, у порядку та за алгоритмом, визначеним Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати та № 1155 від 11.12.2019 «Про умови оплати праці прокурорів», яка набрала чинності 16.01.2020, з урахуванням пункту 3 Розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №640/476/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Поновлено ОСОБА_1 з 24.12.2019 року на посаді, рівнозначній посаді начальника третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 460 052, 18 грн (чотириста шістдесят тисяч п'ятдесят дві гривні вісімнадцять копійок).

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 50 860,04 грн (п'ятдесят тисяч вісімсот шістдесят гривень чотири копійки) без відрахування обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі №640/476/20 касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020 року у справі №640/476/20 скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Прийнято в цій частині позовних вимог нову постанову.

Поновлено ОСОБА_1 з 26 грудня 2019 року на посаді начальника третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 466 987,64 грн (чотириста шістдесят шість тисяч дев'ятсот вісімдесят сім гривень 64 копійок).

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року залишено без змін.

Незгода позивача з Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 зумовила звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту . Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон №1697-VII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.

Статтею 14 Закону № 1697-VII, у зв'язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. У тексті Закону №1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".

Пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з пунктом 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Згідно з пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур (пункт 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ).

Відповідно до пункту 12 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

За пунктом 13 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Згідно з пунктом 15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

За змістом пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури

На виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.

Відповідно до п.1 наведеного вище Порядку (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

2. Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

3. Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

4. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

5. Предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

6. Атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

7. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних чи інших причин, які не залежали від членів комісії та прокурора, або ж у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації комісія призначає новий час (дату) складання прокурором відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди.

8. За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

9. Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

10. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді.

Заява підписується прокурором особисто.

11. Особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред'являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.

У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров'я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.

Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

12. Прокурорам під час складання іспитів, виконання письмового практичного завдання забороняється спілкуватися між собою, користуватися будь-якими джерелами інформації (окрім випадку, передбаченого пунктом 6 розділу IV цього Порядку), мобільним зв'язком, власними технічними пристроями, виходити з приміщення.

13. Перебіг всіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

Відповідно до розділу II наведеного вище Порядку врегульовано порядок складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Зокрема, зазначено, що після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

2. Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.

3. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп'ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.

4. Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.

5. Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до розділу III наведеного вище Порядку врегульовано порядок складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.

Зокрема, зазначено, що у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.

3. Зразок тестових питань та правила складання іспиту оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.

4. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп'ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії.

5. Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

6. Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до співбесіди, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до глави IV наведеного Порядку визначено порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

Так, зазначено, що у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

Кадрова комісія формує графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Графік проведення співбесід оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення співбесіди. У графіку зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові прокурора, номер службового посвідчення, інформація про дату, час та місце проведення співбесіди. Прокурор вважається повідомленим про дату, час та місце проведення співбесіди з моменту оприлюднення графіка проведення співбесід на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

2. До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

3. Кадрові комісії можуть використовувати декілька варіантів практичних завдань. Перелік варіантів практичних завдань затверджується Генеральним прокурором, а зразок практичного завдання оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) в день першого оприлюднення графіка проведення співбесід.

4. Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп'ютерної техніки.

5. Перед початком виконання практичного завдання член комісії в присутності інших членів комісії надає прокурорам, які будуть виконувати практичне завдання, письмово викладені умови практичного завдання. Фотографування або винесення письмово викладених умов практичного завдання за межі приміщення, у якому відбувається виконання практичного завдання, забороняється.

6. Якщо практичне завдання передбачає застосування норм законодавства, то прокурорам дозволяється користуватися паперовими текстами норм відповідних законодавчих актів. Комісія не зобов'язана надавати прокурорам тексти норм законодавчих актів.

7. На виконання практичного завдання прокурору надається 45 хвилин. Виконання практичного завдання після завершення наданого часу забороняється. Після виконання завдання прокурор здає комісії написане ним вирішення завдання на аркуші (аркушах) з відміткою комісії.

8. Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

9. Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

10. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

11. Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

12. Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

13. Співбесіда прокурора складається з таких етапів:

1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;

2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

14. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

15. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

16. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

17. Прокурори, які проходять співбесіду, запрошуються комісією на проголошення ухваленого комісією рішення про результати їх атестації.

18. Результати атестації прокурорів за підсумками проведення співбесіди оприлюднюються на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

Відповідно до глави V наведеного Порядку впорядковано інші питання, пов'язані із проведенням атестації прокурорів.

Отже, мета затвердження оскаржуваного Порядку №221 - проведення атестації прокурорів, відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

Аналіз норм оскаржуваного Порядку №221 свідчить, що останній відтворює положення пунктів 7 - 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", тобто, відповідає зазначеному Закону.

Варто зауважити, що вказаний Порядок не змінює, скасовує чи відміняє встановлені Законом норми, а лише визначає механізм (процедуру) запровадженої атестації.

Крім того, Генеральний прокурор затверджуючи своїм наказом від 03.10.2019 №221 оскаржуваний Порядок проходження прокурорами атестації діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені пунктом 9 розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113, отже відповідно до вимог чинного законодавства та в межах компетенції.

Фактично аргументи позивача на обґрунтування позовних вимог ґрунтуються на незгоді позивача з впровадженням та проведенням процедури атестації прокурорів, на реалізацію чого і затверджений Порядок №221.

З огляду на зміст включеної до Конституції України Законом №1401-VIII статті 131-1 Основного Закону, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. При цьому, Конституція України віднесла прокурорів у розділ «Правосуддя», змінила характер їхньої діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

Метою вказаного є удосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права, яке повинно забезпечуватися, зокрема, і шляхом належного функціонування прокуратури як органу, уповноважено виконувати функції з підтримання публічного обвинувачення в суді; процесуального керівництва досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.

Згідно з частиною другою статті 131-1 Конституції України, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон №1697-VII. Водночас стаття 4 цього ж Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Черговим етапом процесу реформування прокуратури й стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону № 113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів і законів України не лише щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а й щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.

У рішенні Конституційного суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 5 - 1, підпункту 1 пункту 51 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697 - VII (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора) від 18.12.2024 року №11-р(II)/2024 (справа №3-157/2023(290/23) Суд зазначив наступне:

« 4.1. За Конституцією України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

В Україні згідно зі статтею 131-1 Основного Закону України діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді, організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).

4.2. Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформулював низку юридичних позицій, що є застосовними й у цій справі, а саме:

- «незалежність прокурорів не є прерогативою або наданим привілеєм, а є гарантією справедливого, неупередженого та ефективного здійснення ними своїх повноважень (своєї діяльності)“ (абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020);

- «за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. На це вказує, зокрема, стаття 131-1 Конституції України“; «те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131)“ [третє, четверте речення абзацу першого, друге речення абзацу другого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020];

- «звільнення прокурора з посади можливе лише за наявності правомірних підстав, визначених законом, що регулює його статус“ [перше речення абзацу п'ятого підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 2 жовтня 2024 року № 9-р(I)/2024].

4.3. Участь України у діяльності Ради Європи покладає на неї як на державу-учасника передусім зобов'язання із визнання загальноєвропейських цінностей - правдивої демократії, верховенства права (правовладдя), та додержання людських прав, що їх покладено в основу сучасного європейського конституційного правопорядку.

Україна співпрацює з Радою Європи з питань проведення низки внутрішніх реформ та для забезпечення практичної підтримки з боку Ради Європи застосовує всі наявні засоби та інструменти, насамперед практику Європейського суду з прав людини й експертний потенціал Європейської Комісії «За демократію через право“ (Венеційська Комісія).

4.4. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Stoianoglo v. the Republic of Moldova від 24 жовтня 2023 року (заява № 19371/22) вказав, що «відповідно до статті 6 не тільки судді, а й прокурори мають бути незалежними. З огляду на це прокурори також мають бути захищені від свавільного втручання органів державної влади у виконання ними своїх функцій“ (§ 38).

4.5. Венеційська Комісія у Доповіді про європейські стандарти щодо незалежності судової системи (частина II, служба звинувачення), ухваленій на її 85-му пленарному засіданні 17-18 грудня 2010 року [CDL-AD(2010)040], щодо ролі прокурорів зазначала таке: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів“ (§ 19).

Вибір Україною того, щоб прокуратура стала частиною системи правосуддя, заздалегідь отримав схвальну оцінку у Висновку щодо законопроєкту про конституційні зміни стосовно прокуратури, ухваленому Венеційською Комісією на її 68-му пленарному засіданні 13-14 жовтня 2006 року [CDL-AD(2006)029, § 13]. Безсторонність та незалежність прокурорів і суддів слугує основною гарантією проти політичного зловживання [Доповідь про зв'язок між політичною та кримінальною урядовою відповідальністю, ухвалена Венеційською Комісією на її 94-му пленарному засіданні 8-9 березня 2023 року, CDL-AD(2013)001, § 86].

4.6. Відповідно до пункту 5 Рекомендації Rec(2000)19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо функцій прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, держава повинна вжити заходів, щоби «кар'єра прокурорів, їхнє підвищення в посаді і переміщення на посадах здійснювалися відповідно до таких відомих і об'єктивних критеріїв, як компетентність і досвід роботи“ (підпункт «b“); «переміщення на посадах прокурорів могло також диктуватися службовою потребою“ (підпункт «c“); «забезпечення прокурорам прийнятних умов служби, а саме: винагороду, строк перебування на посаді та, відповідно до їх значущої ролі, пенсію та відповідний вік виходу на пенсію, було визначено приписами права“ (підпункт ,,d“).

4.7. У Бордоській декларації «Судді та прокурори в демократичному суспільстві“, що її 8 грудня 2009 року ухвалили спільно Консультативна рада європейських суддів [Висновок № 12(2009)] і Консультативна рада європейських прокурорів [Висновок № 4(2009)], зокрема, зазначено: «Статус прокурорів має бути гарантовано приписами права якомога вищого рівня, подібно до того, як це здійснено стосовно суддів“ (§ 6); «для забезпечення незалежного статусу прокурорів потрібне дотримання деяких мінімальних вимог, зокрема: щоб їх позиція та діяльність не були предметом впливу чи втручання з боку будь-якого джерела ззовні самої прокурорської служби; щоб їх призначення, просування по службі, гарантії перебування на посаді, включно з можливістю переведення, здійснювалися лише на підставі закону або за їхньою згодою, а умови оплати праці забезпечувалися законом“ (§ 8).

4.8. Консультативна рада європейських прокурорів 23 листопада 2018 року затвердила Висновок «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів“ № 13(2018) [далі - Висновок № 13(2018) КРЄП], що є доволі значущим для розуміння ролі та місця прокурорів у механізмі захисту людських та громадянських прав і свобод, у якому зазначено, зокрема, таке:

- важливою є практика Європейського суду з прав людини останніх років щодо незалежності прокурорів, незважаючи на те, чи вважають їх судовими органами; прокурора, який скеровує і контролює першу фазу кримінального провадження, слід вважати «передовим вартовим прав людини“, і ця важлива роль повинна бути відтворена протягом усього процесу (пункт 7);

- у своїх системах адміністративної та ієрархічної організації держави-члени повинні забезпечити, щоб прокурори мали всі гарантії, зокрема, потрібні для незалежності з огляду на статус (пункт 8);

- з урахуванням близькості й взаємодоповнювального характеру місій суддів і прокурорів, а також вимог щодо їхнього статусу та умов служби прокурори повинні мати гарантії, аналогічні гарантіям суддів (пункт 14);

- «незалежність“ означає, що не повинно бути незаконного втручання у виконання прокурорами своїх обов'язків для забезпечення повного дотримання та застосування закону та принципу верховенства права, і що вони також не повинні зазнавати будь-якого політичного тиску або незаконного впливу будь-якого характеру (пункт 15);

- статус і незалежність прокурорів повинні бути чітко встановлені й гарантовані законом (третє речення пункту 23).».

Варто зазначити, передбачена Законом № 113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до проекту цього Закону вказано, що він спрямований на запровадження тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Реалізація «кадрового перезавантаження» органів прокуратури передбачає, крім іншого, приведення кількісного складу прокурорів відповідно до вимог статті 14 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ, шляхом атестації прокурорів.

Отже проведення атестації прокурорів є обов'язковою складовою запровадженого Законом № 113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Така атестація передбачає чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, що здійснюється на підставі відповідних рішень кадрових комісій.

При цьому, неуспішне проходження атестації не є формою притягнення до відповідальності прокурора.

Щодо посилань позивача на порушення принципу правової визначеності, суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.

Щодо посилань позивача на дискримінаційний характер вказаного Порядку, варто зазначити, Конституційний Суд України у рішенні від 07.07.2004 у справі № 1-14/2004 зазначив, що конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього потребує характер професійної діяльності.

Держава може встановлювати спеціальні вимоги (обмеження) до державних посадових осіб, критерії стосовно кандидатів і виборів на державні посади. Це випливає, зокрема, зі ст. 7 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Україною 18.10.2006. У пункті 6 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.12.2008 № 1165 (1998) вказано, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя.

У цьому контексті варто наголосити, що посадові особи повинні усвідомлювати публічний характер своєї діяльності та миритися із певними обмеженнями чи втручанням в окремі права.

Крім того, статтею 1 Конвенцією Міжнародної Організації Праці № 11 про дискримінацію в галузі права та занять 1958 року встановлено, що будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про невідповідність вимогам Конституції України положень п. 10 розд. ІV та додатку 2 до Порядку в частині, яка передбачає, що кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі, анонімно), слід зазначити, що в п. 10 розд. IV Порядку №221 продубльовано приписи п. 15 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, якими чітко передбачено можливість подання фізичними та юридичними особами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування до відповідної кадрової комісії відомостей, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності.

На час розгляду справи № 640/24239/19 вищевказані норми Закону № 113 є чинними та неконституційними не визнані.

Вказане свідчить про необґрунтованість посилань позивача на протиправність п. 10 розділу IV Порядку № 221, з урахуванням того, що за приписами п. п. 11-15 Порядку чітко врегульовано процедуру розгляду таких відомостей.

Разом з тим, відповідно до п. п. 12-14 розділу IV Порядку № 221 дослідженню під час проведення співбесіди підлягають інформація фізичних та юридичних осіб щодо прокурора разом з іншими матеріалами атестації.

За приписами п. п. п. п. 10-14 розділу IV Порядку № 221 закріплено право прокурора, який проходить атестацію, надати пояснення, в тому числі щодо інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Так, п. 11 розділу IV Порядку передбачено, що дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду здійснюється членами кадрової комісії.

Отже, праву кадрових комісій брати до уваги інформацію фізичних та юридичних осіб щодо прокурора консолідує право прокурора спростовувати та/або надавати пояснення щодо такої інформації.

Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких само по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі №640/1358/20.

Також, суд вбачає слушними посилання відповідача, що доводи ОСОБА_1 щодо протиправності Порядку № 221 з тих підстав, що ним не врегульовано захист персональних даних та інформації з обмеженим доступом є необґрунтованими, адже зазначені правові відносини врегульовано спеціальним законодавством, зокрема, Законами України «Про захист персональних даних», «Про інформацію» тощо, та не потребують додаткової регламентації Порядком № 221, який стосується процедури проходження атестації прокурорів.

Додатково суд зауважує наступне.

Надаючи оцінку клопотанню позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (43 роки) про розгляд справи за відсутності позивача у письмовому провадженні від 01.04.2025 року, суд зазначає, що у якості підстави для розгляду справи за відсутності позивача у письмовому провадженні ОСОБА_1 зазначає неможливість прибуття в судове засідання у зв'язку з перебуванням за межами України. Зазначена обставина, безумовно, не має вирішального значення для розгляду і вирішення даної справи, проте додатково характеризує позивача, який в умовах повномасштабного вторгнення і збройної агресії російської федерації знаходиться за межами України, проте зазначає як в позовній заяві, так і в означеному клопотанні про порушення своїх прав та охоронюваних національним законодавством інтересів.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих учасниками справи доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судові витрати підлягають відшкодуванню стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, лише при задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.

Попередній документ

130472432

Наступний документ

130472434

Інформація про рішення:

№ рішення:	130472433
№ справи:	640/24239/19
Дата рішення:	24.09.2025
Дата публікації:	26.09.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Київський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (24.09.2025)
Дата надходження:	23.01.2025
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування порядку проходження атестації, зобов'язання вчинити дії

Розклад засідань:

Минулі засідання (2)

05.03.2025 12:00	Київський окружний адміністративний суд
02.04.2025 09:30	Київський окружний адміністративний суд

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ЖУКОВА Є О

3-я особа:

Андрющенко Олена Сергіївна

відповідач (боржник):

Офіс Генеральна прокуратура в особі Генерального прокурора

Офіс Генерального прокурора

позивач (заявник):

Мельніченко Максим Ігорович