22 вересня 2025 року справа №640/2654/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (ідентифікаційний код: 39440996, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11 Г) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Офісу великих платників податків ДФС у листі №308/14/28-97-07 від 14 вересня 2021 року щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у проведенні розрахунку розміру грошового забезпечення з урахуванням встановленої вислуги років (21 рік, 00 місяців, 20 дні) та оформлення всіх необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту “а» статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення Позивача на посаду 19 жовтня 1999 року);
- зобов'язати Офіс великих платників податків ДФС провести розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), оформити всі необхідні документи та подати їх до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для призначення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пільгової пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту “а» статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду 19 жовтня 1999 року);
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягали у відмові щодо призначення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років, оформленою листом від 16 вересня 2021 року № 2600-0310- 8/148176;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до частини 1 пункту “а» ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції чинній на час призначення позивача на посаду 19 жовтня 1999 року).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з метою оформлення пенсії за вислугою років, однак суб'єктами владних повноважень було відмовлено у проведенні розрахунку розміру грошового забезпечення з урахуванням встановленої вислуги років та оформлення всіх необхідних документів для призначення пільгової пенсії за вислугу років та відмови у призначенні пенсії.
На думку позивача, такі дії відповідачів є протиправними та порушують його право на отримання пенсії, що змусило його звернутися до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2022 року позовна заява залишена без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2022 року позовна заява повернута позивачеві, у зв'язку з не усуненням недоліків.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2022 року скасована, справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2022 відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/2654/22 до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 адміністративна справа №640/2654/22 до провадження судді Панченко Н.Д.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби правом на надання відзиву не скористались, про відкриття провадження у справі та про прийняття справи до провадження були проінформовані шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про прийняття справи до провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 23.05.2023 та від 26.07.23 відповідно.
Відтак, п'ятнадцятиденний строк для надання відзиву сплинув.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Позивач був прийнятий на посаду до органів податкової міліції у 2000 році, у момент коли діяла соціальна гарантія, передбачена Конституцією України та частиною 1 абзацу (а) статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» щодо права на пенсію за вислугу років, а саме, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.
На день звільнення позивача з займаної посади, тобто 19.08.2021 вислуга складала 21 рік 20 календарних днів, що надає останньому право на призначення пенсії за вислугу років, на підставі частини 1 пункту (а) ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (у редакції від 19.10.1999 року, яка діяла станом на день прийняття на службу).
Позивач звернувся 25.08.2021 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з заявою про оформлення та направлення документів для призначення пенсії за вислугу років.
Однак Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби за результатами розгляду звернення позивача, листом-відповіддю від 14.09.2021 року № 308/14/28-97-07 повідомив позивача, що не може звернутися до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з необхідними документами для призначення йому пенсії за вислугу років оскільки у Позивача відсутній пільговий стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Постанови правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач 25.08.2021 також звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою та документами для призначення пенсії за вислугу років.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 16.09.2021 року № 2600-0310-8/148176 відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності стажу за вислугу років.
Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства та порушує його конституційне права на соціальні гарантії позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію та членів їх сімей визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Статтею 1 Закону України від 9 квітня 1992 pоку № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон N 2262-XII) передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Таким чином, Закон № 2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги).
При цьому наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Відповідно до п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в редакції Закону, яка діяла на час прийняття позивача на службу до органів податкової міліції та була чинною до 01.10.2011 року, пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону.
Між тим, відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року N 3668-VI, який набрав чинності з 01.10.2011 року, внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», зокрема п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» викладено у новій редакції: пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Ця редакція Закону була чинною на момент звільнення позивача з органів ДФС.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ у редакції, яка була чинною до 30 вересня 2011 року, пенсія за вислугу років призначалась особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 1І цього Закону (за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше.
Тобто позивач, вступаючи на службу до органів податкової міліції, обґрунтовано розраховував на те, що при набутті ним стажу у 20 років він матиме право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки таке її право було передбачено пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
Відмовляючи в оформленні та направленні документів щодо позивача до відповідного органу Пенсійного фонду України відповідач виходив з того, що умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» є наявність на день звільнення відповідної календарної вислуги років, яку позивач не мав.
Суд вважає такі посилання неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з вимогами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Так, згідно зі статтею 12 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) мають право на пенсію за вислугою строків служби особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.
Разом із тим, відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI), пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.
Тобто, статтею 12 цього Закону після 07 липня 2011 року збільшено стаж позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею, у попередній редакції, що звужує права позивача у розумінні Конституції України.
Проте, правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII (у редакції від 02.04.1994) поширюються не лише на працівників ОВС, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, а й тих, хто почав свою професійну діяльність на посадах в структурі МВС у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.
Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування до спірних правовідносин принципу юридичної визначеності. Вказаний принцип встановлює гарантування необхідності стабільного та несуперечливого правового статусу особи.
У контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що особа, реалізовуючи своє конституційне право на працю, обираючи певний вид професійної діяльності, повинна бути обізнана із умовами праці та привілеями, які вона отримує при цьому. Законні очікування особи полягають у тому, щоб у випадках, коли особа, спираючись на конституційні приписи, очікує, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до цих норм, законні очікування будуть реалізовані та захищені.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.). Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «C.G. та інші проти Болгарії» (заява № 1365/07).
Окрім того, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11), «Кантоні проти Франції» (заява №17862/91).
Умови праці особи впливають на розмір її заробітної плати, на тривалість робочого часу, відпустки та інші соціальні гарантії. Законодавець передбачив призначення пенсій за вислугу років; особливість такого виду пенсії полягає у зменшеному пенсійному віці, внаслідок виконання роботи, яка визначена законодавством такою, що призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, вказаний вид пенсії є відповідним заохоченням для осіб, умови праці яких негативно впливають на їх професійну працездатність.
Згідно зі статтею 17-1 Закону N 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з наказом начальника, Голови комісії з реорганізації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 19.08.2021 №254-о вислуга років ОСОБА_1 станом на 19.08.2021 складає у календарному обчисленні 21 рік 0 місяців 18 днів.
Тобто, позивач реалізовуючи своє конституційне право на працю, обираючи відповідний вид професійної діяльності, будучи обізнаним із умовами праці та привілеями, які він отримає при цьому, законно очікував, що відслуживши 20 років досягне певного передбаченого результату (отримає право на пенсію за вислугу років), якщо буде діяти відповідно до норм законодавства, то законні очікування будуть реалізовані та захищені.
Всупереч відповідним очікуванням та основоположному принципу правової визначеності орган, де проходив службу позивач, відмовив останньому в оформленні відповідних документів та направленні їх до пенсійного органу.
До таких висновків прийшов Верховний Суд при розгляді подібних правовідносин, які сформульовані у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, від 07 червня 2023 року у справі № 160/15259/20 тощо.
Враховуючи наведені норми та встановлені обставини, суд вважає, що дії позивача скеровані на забезпечення реалізації його права на соціальний захист.
З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, безпосередньо досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст. 12 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) та відмова у призначенні такої порушує його конституційне право на соціальний захист.
З огляду на наведене порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача направити необхідні документи до органу Пенсійного фонду для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», із зобов'язанням відповідача вчинити відповідні дії.
Крім цього суд зазначає, що відповідно до наявного у матеріалах справи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.09.2021 відповідачем не визнається наявність достатнього у позивача загального страхового стажу, оскільки позивач має лише 21 рік календарної вислуги.
Так єдиною підставою для відмови позивачеві у призначенні пенсії у спірному випадку стало виключно недостатність 20 років календарної вислуги.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Слід зазначити, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
У спірному випадку, реалізуючи свої владні повноваження, пенсійний орган, прийшов до висновку, що правильним рішенням є рішення про відмову в призначенні позивачеві пенсії.
Тобто, відповідачем було реалізовано свої дискреційні повноваження шляхом прийняття оскаржуваного рішення.
Крім цього у даному рішенні відповідачем чітко вказані підстави такої відмови.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання призначити пенсію, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскаржуваного рішення, яке були предметом судового контролю у межах цієї справи.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 4 468,80 грн, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 39440996; 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г), відображені у листі №308/14/28-97-07 від 14 вересня 2021 року щодо відмови ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) у проведенні розрахунку розміру грошового забезпечення з урахуванням встановленої вислуги років (21 рік) та оформлення всіх необхідних документів для призначення пільгової пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній станом на 19 жовтня 1999 року).
Зобов'язати Офіс великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 39440996; 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г) провести розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), оформити всі необхідні документи та подати їх до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для призначення пільгової пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній станом на 19 жовтня 1999 року).
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код: 42098368), які полягали у відмові щодо призначення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) пенсії за вислугу років, оформленою листом від 16 вересня 2021 року № 2600-0310-8/148176.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код: 42098368) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до частини 1 пункту “а» ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції чинній станом на 19 жовтня 1999 року) з 20.08.2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 4 468,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2025.
Суддя Панченко Н.Д.