23 вересня 2025 року справа №320/60345/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.11.2024;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 у рішенні від 29.11.2024 №262540017357 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою в Київському університеті імені Тараса Шевченка з 01.09.1988 по 12.06.1993 - 2 роки 4 місяці 21 день;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Київському університеті імені Тараса Шевченка з 01.09.1988 по 12.06.1993 - 2 роки 4 місяці 21 день;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 06.11.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату перерахованої суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 06.11.2024 з урахуванням виплачених сум.
Позов мотивовано протиправними діями пенсійного органу, які виявились у не зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді половини строку її навчання за денною формою у вищому навчальному закладі, що вплинуло на визначення відсоткового розміру її довічного грошового утримання судді у відставці. Крім того, за твердженням позивача, оскільки вона звернулась до пенсійного органу із відповідною заявою про призначення довічного грошового утримання у межах тримісячного строку з дня звільнення у відставку, то останнє повинно було бути призначено їй з 06.11.2024, а не 12.11.2024, як помилково здійснено відповідачем.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Відповідач, - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що управлінням не приймалось рішення щодо зарахування або не зарахування того чи іншого періоду до страхового стажу позивача, у зв'язку з чим Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не може бути належним відповідачем у справі. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позов зазначило, що законодавство, яке діяло на момент набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачало право на зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посаді адвоката. Стверджує, що до страхового стажу позивача зараховано період навчання в Київському університеті імені Тараса Шевченка з 01.09.1988 по 12.06.1993, однак підстави для зарахування половини цього періоду навчання до стажу роботи позивча на посаді судді відсутні. Звертає увагу на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.02.2025 №262540017357 було змінено дату призначення позивачу довічного грошового утримання судді у відставці з 12.11.2024 на 06.11.2024.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслало.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 29.10.2024 №3150/0/15-24 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Цим рішенням встановлено, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 33 роки 8 місяців 7 днів, до якого включено:
- половину строку навчання за денною формою у Київському університеті імені Тараса Шевченка з 01.09.1988 по 12.06.1993 - 2 роки 4 місяці 21 день;
- період роботи на посаді консультанта Ватутінського районного суду міста Києва з 12.07.1993 по 06.12.1993 як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 4 місяці 24 дні;
- стаж роботи на посаді судді з 07.12.1993 по 29.10.2024 - 30 років 10 місяців 22 дні.
Наказом голови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024 №68к/гс суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду.
12.11.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення довічного грошового утримання, до якої додала передбачений чинним законодавством пакет документів.
За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивача здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29.11.2024 №262540017357 ОСОБА_1 з 12.11.2024 призначено довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 72 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Загальний страховий стаж позивача становить 41 рік 09 місяців 05 днів, в тому числі на посаді судді - 31 рік 03 місяці 25 днів.
Вважаючи, що пенсійним органом протиправно не зараховано до стажу її роботи на посаді судді половини строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі та призначено довічне грошове утримання судді у відставці з 12.11.2024, позивач звернулась з цим позовм до суду.
Суд під час судового розгляду встановив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.02.2025 №262540017357 було здійснено перерахунок довічного грошового утримання позивача, за наслідками якого змінено дату призначення позивачу довічного грошового утримання судді у відставці з 12.11.2024 на 06.11.2024, а також перераховано страховий стаж: 41 рік 10 місяців 05 днів, в тому числі на посаді судді - 30 років 10 місяців 29 днів. Загальний процент розрахунку пенсії від заробітку визначено на рівні 70%
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Положеннями статті 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з ч. 1 ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів.
Судом встановлено, що на час виходу у відставку та призначення позивачці щомісячного довічного грошового утримання був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі по тексту - Закон України № 1402-VІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 137 Закону України № 1402-VІІІ до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
- судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
- члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
- судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Разом з тим, частиною 2 цієї статті прямо передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується також постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 560/499/19.
Станом на дату призначення позивача на посаду судді чинним був Закон України від 15.12.1992 №2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі по тексту - Закон №2862).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2862 на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Тобто, до стажу роботи на посаді судді зараховується також стаж роботи в галузі права не менш як три роки з моменту набуття вищої юридичної освіти.
Відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 12.06.1993 позивач закінчила у 1993 році Київський університет імені Тараса Шевченка і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.
Згідно з записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивач з 12.07.1993 по 06.12.1993 працювала на посаді консультанта Ватутінського районного суду міста Києва.
З рішення Вищої ради правосуддя від 29.10.2024 №3150/0/15-24 вбачається про наявність підстав для зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Цим рішенням також встановлено, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 33 роки 8 місяців 7 днів, до якого включено:
- половину строку навчання за денною формою у Київському університеті імені Тараса Шевченка з 01.09.1988 по 12.06.1993 - 2 роки 4 місяці 21 день;
- період роботи на посаді консультанта Ватутінського районного суду міста Києва з 12.07.1993 по 06.12.1993 як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 4 місяці 24 дні;
- стаж роботи на посаді судді з 07.12.1993 по 29.10.2024 - 30 років 10 місяців 22 дні.
Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі № 420/1987/21, від 08.09.2022 у справі № 380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Водночас, як убачається з копій доданих до відзиву Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області документів до спеціального стажу судді, що дає право на щомісячне грошове утримання суддям, ОСОБА_1 не зараховано період роботи на посаді консультанта Ватутінського районного суду міста Києва з 12.07.1993 по 06.12.1993, який позивач, виходячи з викладених в адміністративному позові пояснень, вважає зарахованим до спеціального стажу судді.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд наголошує на тому, що позивач, виходячи з пояснень, викладених в адміністративному позові, була впевнена у тому, що відповідачем було зараховано до стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Ураховуючи викладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин у цій частині, є такий спосіб захисту порушених прав, як визнання протиправною бездіяльності щодо незарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Відповідно до абз. 4 п. 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
У контексті позиції пенсійного органу щодо неврахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, необхідно звернути увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 19 червня 2018 року у справі №243/4458/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 521/2593/17, від 05 грудня 2019 року у справі № 592/2737/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 592/5433/17, від 24 березня 2020 року у справі № 559/512/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №426/12415/16-а.
У вищевказаних постановах Верховного Суду зазначено, що положеннями Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» були внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, п. 34 «Прикінцевих та перехідних положень» доповнено абз. 4 такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».
Зазначена норма пов'язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею, на чому також акцентовано увагу у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 243/4458/17.
Відповідні правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ «Про статус суддів», який діяв станом на день призначення позивача на посаду судді.
Відповідно до ч. 1 статті 43 Закону «Про статус суддів» кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», чинного на день призначення позивачки на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Враховуючи викладене вище, невключення до відповідного стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді половини строку її навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 21 день) і врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи позивача на посаді судді є неправомірним.
Зазначене, крім іншого, прямо передбачено в постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року по справі № 420/1987/21.
Згідно зі статтею 142 Закону №1402-VІІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді (частина третя).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, статті 138 Закону України Про судоустрій і статус суддів (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії Про статус суддів від 10.07.1998, згідно з яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.06.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Враховуючи протиправну бездіяльність відповідача, яким позивачці не було зараховано до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 21 день) та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (4 місяці 24 дні).
Як наслідок, враховуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо незарахування до стажу роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 21 день) та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (4 місяці 24 дні), підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату з 06.11.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаного спеціального стажу та з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до абз. 2 п. 1 розд. ІІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (далі - Порядок №3-1), приймання, розгляд та опрацювання заяви та документів, необхідних для призначення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання, органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, здійснюється відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1).
Згідно з пунктами 3-4 розділу І Порядку №3-1 щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку або звільнення / припинення повноважень судді Конституційного Суду України (далі - звільнення судді з посади), якщо звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.
У разі звернення пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня звернення за його призначенням. Днем звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання та документів, перелік яких наведено в розділі II цього Порядку.
Отже, за загальним правилом довічне грошове утримання призначається судді у відставці призначення з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, за умови, що звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання позивач звернулась до пенсійного органу 12.11.2024.
При цьому рішення Вищої ради правосуддя №3150/0/15-24 про звільнення судді ОСОБА_1 у відставку прийнято 29.10.2024, а із штату суду останню відраховано 05.11.2024.
Таким чином, судом встановлено, що позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання у межах тримісячного строку з дня звільнення у відставку, внаслідок чого останнє повинно було бути призначено з 06.11.2024.
Отже, дії пенсійного органу щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.11.2024 є протиправними, а позов в цій частині підлягає задоволенню.
Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання пенсійний орган здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 06.11.2024 задоволенню не підлягають, оскільки, як було встановлено судом вище, станом на день розгляду справи по суті, права позивача в цій частині не порушені.
Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 21 день) та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (4 місяці 24 дні).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату з 06.11.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаного спеціального стажу та з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.11.2024.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.