ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" вересня 2025 р. справа № 300/2979/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 140 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» за 2015 рік у кількості 14 діб, 2016 у кількості 14 діб, 2017 у кількості 14 діб, 2018 у кількості 14 діб, 2019 у кількості 14 діб, 2020 у кількості 14 діб, 2021 у кількості 14 діб, 2022 у кількості 14 діб, 2023 у кількості 14 діб та 2024 у кількості 14 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 140 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни гаранти їх соціального захисту» за 2015 рік у кількості 14 діб, 2016 у кількості 14 діб, 2017 у кількості 14 діб, 2018 у кількості 14 діб, 2019 у кількості 14 діб, 2020 у кількості 14 діб, 2021 у кількості 14 діб, 2022 у кількості 14 діб, 2023 у кількості 14 діб та 2024 у кількості 14 діб.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 140 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» за 2015 рік у кількості 14 діб, 2016 у кількості 14 діб, 2017 у кількості 14 діб, 2018 у кількості 14 діб, 2019 у кількості 14 діб, 2020 у кількості 14 діб, 2021 у кількості 14 діб, 2022 у кількості 14 діб, 2023 у кількості 14 діб та 2024 у кількості 14 діб.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
06.06.2025 року від Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.
11.06.2025 року від представника позивача надійшла згідно якої викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення, позовні вимоги просить задоволити в повному обсязі.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Майор поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 06.10.2000 по 30.11.2024 проходив службу в ГУНП в Івано-Франківській області.
Відповідно до довідки Головного управління МВС України у Луганській області Міністерства внутрішніх справ України від 02.10.2014 № ВДЗ/2570 про участь в зоні проведення АТО, майор міліції ОСОБА_1 , старший оперуповноважений СКР Долинського PB УМВС України в Івано-Франківській області, перебував з 07.09.2014 року по 07.10.2014 року у відрядженні в ГУМВС України у Луганській області, де приймав участь у проведенні антитерористичної операції, визначеної Законом України «Про боротьбу з тероризмом».
Також, 01.07.2015 ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 01.07.2015.
Окрім іншого, позивач також брав безпосередню участь в здійсненні заходів забезпечення безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, у періоди:
-з 30.09.2017 по 30.11.2017;
-з 02.08.2018 по 30.09.2018;
-з 14.07.2021 по 14.09.2021;
-з 16.11.2021 по 15.01.2022;
-з 10.06.2022 по 22.07.2022;
-з 31.03.2022 по 10.06.2022.
30.11.2024 позивач на підставі наказу ГУНП в Івано-Франківській області № 551 о/с від 30.11.2024 звільнений зі служби в Національній поліції України. Останнім днем служби в поліції є 30.11.2024.
Однак усіх розрахунків після звільнення відповідач з позивачем не провів.
Тому на підставі вищенаведеного, до ГУНП в Івано-Франківській області подано адвокатський запит від 11.04.2025 № 48-2025 з метою з'ясування наступної інформації: чи використовувались ОСОБА_1 додаткова відпустка як учаснику бойових дій у період з 01.07.2015 по 30.11.2024; чи виплачувалась ОСОБА_1 при звільненні з органів Національної поліції України компенсація за невикористані дні додаткової відпуски у період з 01.07.2015 по 30.11.2024, як учаснику бойових дій; якщо така компенсація не виплачувалась, то надати відомості про кількість днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за час служби в органах Національної поліції станом на день звільнення ОСОБА_1 та причини не виплати такої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій станом на день звільнення.
17 квітня 2025 року на електронну адресу представника позивача надійшла відповідь на адвокатський запит від ГУНП в Івано-Франківській області № 61333-2025 від 16.04.2025 у якій відповідач зазначає, що така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем. Тобто законодавством не передбачено можливості заміни додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) грошовою компенсацією.
Компенсація за невикористану додаткову відпустку учасникам бойових дій ОСОБА_1 не виплачувалась.
Окрім цього, до відповіді на адвокатський запит долучено довідку №61333-2025 від 16.04.2025 про невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, відповідно до якої додаткову відпустку як учасник бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» за 2015 рік у кількості 14 діб, 2016 у кількості 14 діб, 2017 у кількості 14 діб, 2018 у кількості 14 діб, 2019 у кількості 14 діб, 2020 у кількості 14 діб, 2021 у кількості 14 діб, 2022 у кількості 14 діб, 2023 у кількості 14 діб та 2024 у кількості 14 діб позивач не використовував.
З вищенаведеної відповіді, а саме 17.04.2025, позивач дізнався про порушення свого права передбаченого законом, а саме про протиправну бездіяльність ГУНП в Івано-Франківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 140 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 30.11.2024.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правові днинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону №504/96-ВР передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
В силу вимог частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за невикористані дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Частиною першою статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено перелік підстав для звільнення поліцейського зі служби в поліції та припинення служби в поліції.
Частинами першою та другою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
У відповідності до пункту 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260) грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно із абзацами сьомим, восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію».
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 по справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №260 питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання мають застосовуватись приписи КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого у зазначеному вище рішенні суду та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постановах від 31.03.2021 у справі №320/3843/20 та від 11.11.2021 у справі №360/1874/20, що враховується судом при вирішенні цієї справи відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Приписами статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» установлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Тобто зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій у постановах від 14.04.2021 у справі №620/1487/20, від 29.04.2021 у справі №200/602/20-а.
Верховний Суд зазначив, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення позивача зі служби в поліції, відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про наявність правових, обґрунтованих підстав для задоволення позову повністю.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову повністю.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що позивач поніс витрати на правничу допомогу, надану адвокатом у суді у розмірі 8000 грн., в підтвердження чого надано договір про надання правничої допомоги від 10.04.2025 року, додаткова угода № 1 від 10.04.2025 року та попередній розрахунок витрат.
Однак, як встановлено судом, до матеріалів справи не долучено підтверджуючих документів що сплати таких послуг.
Враховуючи вищенаведене в суду відсутні підстави щодо задоволення стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 140 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» за 2015 рік у кількості 14 діб, 2016 у кількості 14 діб, 2017 у кількості 14 діб, 2018 у кількості 14 діб, 2019 у кількості 14 діб, 2020 у кількості 14 діб, 2021 у кількості 14 діб, 2022 у кількості 14 діб, 2023 у кількості 14 діб та 2024 у кількості 14 діб.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 140 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни гаранти їх соціального захисту» за 2015 рік у кількості 14 діб, 2016 у кількості 14 діб, 2017 у кількості 14 діб, 2018 у кількості 14 діб, 2019 у кількості 14 діб, 2020 у кількості 14 діб, 2021 у кількості 14 діб, 2022 у кількості 14 діб, 2023 у кількості 14 діб та 2024 у кількості 14 діб.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.