23 вересня 2025 рокуСправа № 280/8311/25
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суду у складі головуючого судді Калашник Ю.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 (місце знаходження: АДРЕСА_1 , ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» до старшого слідчого 1-го відділення слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області лейтенант юстиції Гриня Максима Дмитровича про порушення прав людини, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
22.09.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до співробітника УСБУ в Запорізькій області Гриня М.Д., у якій заявник просить:
визнати дій відповідача протиправними (п.3 ч. 1 ст. 5 КАС України);
зобов'язати відповідача вчинити певні дії щодо вилучення відео із засобів масової інформації (п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України);
у рішенні суду застосувати норми права, згідно Конституції України (ч. 4 ст. 7 КАС України);
стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100000 грн. та ймовірну матеріальну шкоду у розмірі 50000грн.
У позовній заяві зазначено, що під час проведення оперативно-розшукових дій та досудового розслідування позивача було затримано та допитано без адвоката, з дозволу відповідача. Відео цих подій було поширено у засобах масової інформації, без дозволу позивача, що є порушенням його прав, таємниці слідства. Зазначає, що перебуваючи у ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» позивач переглядав новини та на одному із телеканалів побачив відео його арешту та затримання біля будинку. Вказує, що у будинку проживає він та його доросла донька. З відео легко ідентифікувати особу позивача та особу його доньки. Посилається на те, що відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» забороняється передавати та поширювати відомості про осіб, взятих під варту, оприлюднювати зібрану інформацію стосовну певною особи. Зазначає, що відповідач порушив права позивача, оскільки не отримав згоду на поширення персональних даних.
За приписами п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «судом, встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст.3 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту, юридичної природи обставин у справі та реалізації суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах владних управлінських функцій.
Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб'єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб'єкта спірних правовідносин.
Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.
Пунктом 5 частини першої статті 3 КПК України визначено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
Згідно з положенням статті 218 КПК України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Позивач у позовній заяві посилається на здійснення під час його допиту відеозапису, який згодом був оприлюднений. Такі дії, як стверджує позивач, вчинені слідчим УСБУ в Запорізькій області Гринем А.М.
Відповідно до ч. 5 ст. 224 КПК України під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.
Статтею 86 КПК встановлено, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України слідчий уповноважений, зокрема, проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 5 ст. 86 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Також, статтею 87 КПК України визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Частиною 2 ст. 87 КПК України встановлено, що суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:
1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;
2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;
3) порушення права особи на захист;
4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;
5) порушення права на перехресний допит;
Відповідно до ч. 4 ст. 87 КПК України докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.
Отже, позивач посилається на те, що відповідач, під час проведення слідчих дій, здійснив відеофіксацію, яка згодом потрапила у вільний доступ, що є порушенням прав позивача.
З огляду на приписи ст. 86 КПК України в частині відповідальності слідчого за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій, оскаржувані позивачем дії відповідача є діями, здійсненими слідчим УСБУ в Запорізькій області Гринем М.Д. під час проведення слідчих дій та є наслідками проведених слідчих дій.
Суддею із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що на цей час здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024080000000302 від 22.02.2024 за ознаками вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 303 КПК України, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Таким чином, нормами КПК України чітко встановлений порядок оскарження дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, а саме, у порядку статей 314-316 цього Кодексу.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Запорізький окружний адміністративний суд не є судом, який «встановлений законом» при розгляді цієї справи.
Враховуючи викладене, а також предмет спору, характер спірних правовідносин, юридичну природу обставин у справі, суд вважає, що даний спір має розглядатись за правилами кримінального судочинства.
Додатково суддя зауважує, що вимога позивача про стягнення з відповідача моральної та матеріальної шкоди є похідними, а тому не можуть розглядатись самостійно від вимог про визнання протиправними дій/бездіяльності.
Вказане не суперечить суті права позивача на доступ до суду, переслідує легітимну мету офіційного фіксування здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій і прийнятих процесуальних рішень, а відповідне обмеження доступу до суду є пропорційним цій меті.
Відповідно до п.1.ч.1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ураховуючи викладене вище, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 170, 243, 248, 287 КАС України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження у справі № 280/8311/25 за позовом ОСОБА_1 (місце знаходження: АДРЕСА_1 , ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» до старшого слідчого 1-го відділення слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області лейтенант юстиції Гриня Максима Дмитровича про порушення прав людини, стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Копію даної ухвали ОСОБА_1 разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ю.В.Калашник