24 вересня 2025 рокуСправа №160/21715/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 р. роз'єднано в самостійні провадження позовні вимоги у справі №160/21063/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про:
- визнання протиправними дій Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати - ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 року по 11.02.2021 року із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 року по 11.02.2021 року включно в розмірі 128 300,66 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Справі присвоєно єдиний унікальний номер 160/21715/25.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, а саме: в ГУ ДСНС у Дніпропетровській області. З 11.02.2021 р. позивач був звільнений зі служби, що підтверджується витягом з наказу №55 від 10.02.2021 р., однак станом на день виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не проведено розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 р. по 30.06.2025 р. У червні 2025 року він звернувся до відповідача із заявою щодо проведених з ним розрахунків й за результатами розгляду цього звернення ГУ ДСНС у Дніпропетровській області направив позивачу лист від 07.07.2025 р. за №4902-6310/4909, до якого надав виключно довідки про нараховане грошове забезпечення, зміст яких свідчить про порушення прав ОСОБА_1 в частині невиплати як поточної індексації так й індексації-різниці відповідно до вимог законодавства України. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
05.08.2025 р. до суду надійшли від ГУ ДСНС у Дніпропетровській області клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Відповідач у відзиві зазначив про відсутність правових підстав для перерахунку та виплати позивачу індексації грошового забезпечення. ГУ ДСНС у Дніпропетровській області вважає безпідставними доводи позивача про наявність підстав для застосування щомісячної фіксованої індексації, оскільки ці доводи ґрунтуються на положеннях Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. (далі - Порядок №1078; в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Так, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок №1078 у період існування спірних правовідносин не містили в собі такого поняття як «фіксована сума індексації» й зазначений термін використовувався у додатку №4 до Порядку №1078, однак в редакції, що діяла до 15.12.2015 р., про що також зазначив Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 р. у справі №520/4061/21. Також відповідач зауважив, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 призведе до безпідставних видатків з державного бюджету, адже ГУ ДСНС у Дніпропетровській області нараховувало позивачу індексацію за відповідні періоди відповідно до постанов Кабінету Міністрів України та роз'яснень профільних відомств.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 р. у задоволенні клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у спірний період проходив службу цивільного захисту в ГУ ДСНС у Дніпропетровській області та згідно з витягом з наказу начальника ГУ ДСНС у Дніпропетровській області «Про особовий склад» за №55 від 10.02.2021 р. позивача було звільнено зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за п.п. 3 п. 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров'я).
У відповідь на заяву позивача ГУ ДСНС у Дніпропетровській області були надані листи «Про розгляд заяви ОСОБА_1 » за №4902-6396/4909 від 08.07.2025 р. та за №4902-6310/4909 від 07.07.2025 р. з додатками.
Зі змісту наявної у матеріалах справи копії довідки про нараховане позивачу грошове забезпечення за 2018 рік, зокрема, слідує, що у лютому 2018 року позивачу було нараховано грошове забезпечення на загальну суму 7926, 72 грн, а у березні 2018 року загальна сума нарахованого ОСОБА_1 грошового забезпечення складала 8429,19 грн.
Разом з цим, на момент звільнення зі служби цивільного захисту відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу (в т.ч.) індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 11.02.2021 р.
Не погодившись із діями ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII).
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-ІІІ від 05.10.2000 р., законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 р. (далі - Закон №1282-ХІІ; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У відповідності до положень ст. 1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частинами 1 та 5 статті 2 Закону №1282-ХІІ встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
В силу частини 1 статті 4 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини 2 статті 5 Закону №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно частини 6 статті 5 Закону №1282-ХІІ, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до положень статті 6 Закону №1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
У статті 9 Закону №1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. (далі - Порядок №1078).
Згідно пункту 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За приписами пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнах на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, чинної з 01.12.2015 р.), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, зокрема, посадового окладу.
З 01.12.2015 р. положення Порядку №1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015р. «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013).
Цією постановою вдосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників, зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції.
Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.
На відміну від правил визначення «базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв'язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто, за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100 %, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини 3 і 4 статті 4 Закону №1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01.12.2015 р. відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
Щодо «фіксованої» суми індексації слід зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон №1282-XII і Порядок №1078 такого поняття не містили.
Вказаний термін фігурував у Додатку №4 до Порядку №1078 в редакції постанови Кабінету Міністрів України №526 від 13.06.2012 р., де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Водночас, Постановою №1013 цей Додаток був викладений у новій редакції та з 01.12.2015 р. у ньому, як і в цілому в Порядку №1078 поняття фіксованої суми індексації більше не згадується.
Між тим, з 01.12.2015 р. в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 р. до 01.04.2021 р., передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Цей же абзац 3 Порядку №1078 з 15.03.2018 р. й дотепер діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України за №141 від 28.02.2018 р. та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 застосовується з 01.12.2015 р. й дотепер у редакції постанови №1013 від 09.12.2015 р. та встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзац 5 пункту 5 Порядку № 1078 застосовувався з 01.12.2015 р. до 01.04.2021 р. у редакції постанови №1013 від 09.12.2015 р. та передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Цей же абзац діє з 02.04.2021 р. у редакції постанови Кабінету Міністрів України за №278 від 31.03.2021 р. й встановлює, що у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 (діє й наразі в редакціях постанов Кабінету Міністрів України №1013, №141 та №278) додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Верховний Суд у постановах від 20.11.2019 р. у справі №620/1892/19, від 05.02.2020 у справі №825/565/17 зазначив, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Питання наявності умов у особи на отримання індексації-різниці висвітлене у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 р. по справі № 400/3826/21.
Так, Верховний Суд зауважив, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, "поточної" та "індексації-різниці".
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
З 01.12.2015 р. в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Як зазначалося, 01.03.2018 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р., якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
З огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Що узгоджується з правовим висновком застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, викладеним у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 р. по справі №400/3826/21.
Як вже зазначалося вище, відповідно до норм Порядку №1078, «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (посадового окладу). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи посадового окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв'язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто, за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.
Визначення розміру індексації-різниці залежить від розміру грошового забезпечення за посадою, яку позивач обіймав, або за прирівняною посадою у лютому 2018 року і у березні 2018 року, як місяці у якому відбувалося підвищення посадового окладу та підлягає нарахуванні у періоді коли особа обіймала відповідну посаду.
Для з'ясування питання, чи має позивач право на застосування при нарахуванні його індексації грошового забезпечення, починаючи з 01.03.2018 р., приписів абзацу 3-6 пункту 5 Порядку №1078, необхідно з'ясувати: 1) розмір грошового забезпечення позивача за попередній місяць (лютий 2018 року) та за місяць підвищення доходу (березень 2018 року) без урахування складових, що мають разовий характер; 2) суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року, яка визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків.
У постановах від 20.04.2022 р. у справі №420/3593/20, від 12.05.2022 р. у справі № 200/7006/21 Верховний Суд також зазначив, що відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 грудня 2015 року до встановлення нових розмірів посадових окладів військовослужбовців в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704.
При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 р. у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р. (далі - Постанова №704), якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни як місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям на березень 2018 року.
Пунктом 4 Постанови №704 встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, Постановою №704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу військовослужбовців з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 р. постанови №704, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців, саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку №1078 є місяцем підвищення доходів позивача, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін.
Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078.
Так, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.
Так, зі змісту наявної у матеріалах справи копії довідки про нараховане позивачу грошове забезпечення за 2018 рік, зокрема, слідує, що у лютому 2018 року позивачу було нараховано грошове забезпечення на загальну суму 7926, 72 грн, а у березні 2018 року загальна сума нарахованого ОСОБА_1 грошового забезпечення складала 8429,19 грн.
Отже, грошовий дохід в березні 2018 року позивача збільшився на 502,47 грн.
Сума можливої індексації грошового забезпечення позивача за березень 2018 року становить: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 р. помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100, а саме: 1762, 00 грн х 253, 30 % / 100 = 4463, 15 грн.
Отже, вирішуючи питання, чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації, суд виходить з того, що сума підвищення доходу позивача в березні 2018 року становить 502,47 грн, а сума можливої індексації в березні 2018 року дорівнювала 4463,15 грн, тобто розмір підвищення доходу був меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, що є підставою для нарахування і виплати позивачеві індексації-різниці в розмірі 3960,77 грн (4463,15- 502,47 ) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Загальний розмір індексації позивача за період з 01.03.2018 р. по 11.02.2021 р. має становити 140 182, 97 грн (138 626, 95 грн за 35 місяців з березня 2018 року по січень 2021 року (3960,77 грн. х 35) та 1556, 02 грн. за 11 днів лютого 2021 року (3960,77 грн.: 28 х 11).
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 р. по 11.02.2021 р.
Так, з огляду на абз. 4 п. 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Відтак, відповідач нараховуючи позивачу індексацію грошового забезпечення врахував лише норми абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку №1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Саме тому, з урахуванням зазначених норм, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за указаний період в повному розмірі.
Також, на переконання суду відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно оминув норми абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації.
Суд наголошує на тому, що відповідач, здійснюючи нарахування індексації, не має дискреційних повноважень щодо визначення базового місяця індексації, оскільки не вправі обирати його на власний розсуд, а має діяти у чітко визначених межах закону.
Наявність саме у роботодавця, яким у даному випадку є відповідач, повноважень щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням, окрім іншого, певного місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації, не скасовує компетенції суду щодо можливості зобов'язання відповідача враховувати при обчисленні індексації конкретний місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації, за наявності про це відповідного спору між сторонами.
Зважаючи на наведені вище положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 11.02.2021 р.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме: відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Із довідок про грошове забезпечення за спірні періоди, які були надані відповідачем у відповідь на заяву позивача, слідує, що позивачу за спірний період не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення у повному обсязі.
Суд зауважує, що відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення співробітникам цивільного захисту у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
При цьому, суд наголошує також, що статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. №8-рп/99у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 р. суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 р. у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.
Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996 р., в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005 р.) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р. зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява№33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008 р., і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009 р.).
Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 р. №5-р/2018 зазначено, що положення частини 1 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина 1 статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Щодо обраного позивачем способу захисту слід зазначити таке.
У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 , зокрема, оскаржує дії ГУ ДСНС у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 року по 11.02.2021 року із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Водночас, суд зауважує, що дії це юридичні факти, які пов'язані з волею суб'єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов'язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій
Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів, що відбуваються за волевиявленням суб'єкта правовідносин.
В свою чергу, бездіяльність суб'єкта владних повноважень це завжди пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Так, з фактичних обставин справи слідує, що відповідачем було допущено по відношенню до позивача саме протиправну бездіяльність у вигляді ненарахування та невиплати останньому відповідних сум індексації грошового забезпечення, й цю бездіяльність позивач помилково ототожнює із вчиненням відповідачем протиправних дій.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 року по 11.02.2021 року включно в розмірі 128 300,66 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзаців 3, 4, 5 пункту 5 Порядку №1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №141 від 28.02.2018 р.), сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.
У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1 - 1 цього Порядку.
Тобто, з абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 вбачається, що у випадку, якщо розмір підвищення окладу військовослужбовця (різниця між доходами до та після підвищення) є більшим, ніж розмір індексації в місяці підвищення, то індексація в цьому випадку дорівнює 0.
Якщо розмір підвищення доходу є меншим, ніж розмір індексації в місяці підвищення, то індексація в цьому випадку розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів.
Таким чином, Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Так, зі змісту наявної у матеріалах справи копії довідки про нараховане позивачу грошове забезпечення за 2018 рік, зокрема, слідує, що у лютому 2018 року позивачу було нараховано грошове забезпечення на загальну суму 7926, 72 грн, а у березні 2018 року загальна сума нарахованого ОСОБА_1 грошового забезпечення складала 8429,19 грн.
Тобто розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року склав 502,47 грн.
Сума можливої індексації грошового забезпечення позивача за березень 2018 року становить: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 р. помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100, а саме: 1762, 00 грн х 253, 30 % / 100 = 4463, 15 грн.
Отже, розмір підвищення доходу в березні 2018 року позивача є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, а тому суд доходить висновку, що позивач має право на отримання суми індексації різниці, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078.
Тому, суд доходить висновку, що відповідачем була допущена протиправна бездіяльність у вигляді ненарахування й невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірні періоди відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078, індексація-різниця визначається наступним чином: 4463,15 грн - 502, 47 грн = 3960,77 грн.
Отже, вирішуючи питання, чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації, суд виходить з того, що сума підвищення доходу позивача в березні 2018 року становить 502,47 грн, а сума можливої індексації в березні 2018 року дорівнювала 4463,15 грн, тобто розмір підвищення доходу був меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, що є підставою для нарахування і виплати позивачеві індексації-різниці в розмірі 3960,77 грн (4463,15- 502,47 ) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Загальний розмір індексації позивача за період з 01.03.2018 р. по 11.02.2021 р. має становити 140 182, 97 грн (138 626, 95 грн за 35 місяців з березня 2018 року по січень 2021 року (3960,77 грн. х 35) та 1556, 02 грн. за 11 днів лютого 2021 року (3960,77 грн.: 28 х 11).
Водночас, у ОСОБА_1 у позові зазначено, що відповідач мав нарахувати та виплатити йому індексацію за спірний період на загальну суму 128 300, 66 грн.
Щодо визначення у позовній заяві суми індексації в розмірі 128 300, 66 грн., то суд враховує висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 20.04.2023 р. по справі №320/8554/21, а саме, Верховний Суд вирішуючи питання щодо належного способу захисту права позивача на отримання невиплачених сум індексації грошового забезпечення, серед іншого зазначив, що суд має дослідити питання обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку суми індексації грошового забезпечення за спірний період.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення твердої суми заборгованості,
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2020 р. по справі №420/1207/19.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Репешка в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в конкретній сумі є такими, що не підлягають задоволенню.
Слід зазначити, що до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права таабо виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі вищенаведеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.02.2021 р. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р.
При цьому, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 3960, 77 грн. на місяць за період з 01.03.2018 р. по 11.02.2021 р. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р., з урахуванням раніше виплачених сум.
Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на це та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371, вул. Короленка, 4, м.Дніпро, 49600) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.02.2021 р. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 3960, 77 грн. на місяць за період з 01.03.2018 р. по 11.02.2021 р. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р., з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволені іншої частини позовних вимог, відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.09.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса