24 вересня 2025 рокуСправа №160/16630/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Зекор» до Київської митниці про визнання протиправними рішення та картку відмови, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер Зекор» з позовною заявою до Київської митниці, в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправним рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100320/2025/000052/2 від 21.05.2025;
- визнати протиправною картку відмови Київської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2025/000358.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивачем під час митного оформлення було надано усі необхідні документи, які ідентифікували оцінюваний товар, містили об'єктивні та достовірні дані, давали можливість у повній мірі визначити числове значення митної вартості товарів, що була заявлена до митного оформлення. Відповідач не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. Подані при митному оформленні товарів документи містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за ці товари. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар, чого не спростовано митним органом. У свою чергу, відповідачем не надано належних доказів виникнення обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих позивачем відомостей про вартість товару, послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів або доцільності застосування інших, ніж основний, методів, причин неможливості застосування основного методу оцінки за ціною договору, для застосування якого позивачем було надано усі необхідні для цього документи. У спірному рішенні митний орган не навів жодного пояснення щодо застосування цін згідно зазначеної у рішенні митної декларації та зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначив інформації джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що за результатами перевірки документів позивача та відомостей, доданих до митної декларації, встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості. Відповідач вважає, що спірні рішення прийняті митницею відповідно до вимог чинного законодавства. Тому, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
На адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень відповідача заперечив, підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив останню задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22.06.2021 між компанією «Vetreria di Borgonovo S.p.A.» (Італія) (продавець) та ТОВ «Партнер Зекор» (покупець) укладено Контракт №22/06/21-1 (далі - Контракт), згідно пунктів 1.1 та 1.2 якого продавець продає, а покупець купує вироби зі скла на підставі погоджених сторонами заявок покупця. Поставка товару буде здійснюватися на територію України окремими партіями відповідно до інвойсів, що оформляються сторонами для кожної партії товару.
Відповідно до умов пункту 2.1 Контракту товар поставляється на умовах згідно Інкотермс 2020, які сторони узгоджують в Специфікаціях на кожну партію.
Згідно з пунктом 2.2 Контракту поставка товару виконується партіями протягом терміну дії цього Контракту. На кожну поставку оформляється окремий інвойс і Специфікація.
Згідно з пунктом 3.2 Контракту загальна вартість останнього визначається сумою вартості всіх партій товару. Вартість кожної партії товару визначається згідно Специфікації та включає в себе вартість товару, вартість тари, упаковки і палет.
У відповідності до умов пункту 3.3 Контракту, умови оплати: покупець сплачує передоплату 50 (п'ятдесят) відсотків вартості товару після, відповідно до проформи, протягом 15 робочих днів після отримання проформи; відстрочка залишку сплати платежу становить 30 днів від дати інвойсу.
Сторонами Контракту укладено Додаткову угоду №1 від 28.11.2022, згідно якої, виклали умови розділу 3.3 Контракту в новій редакції, а саме: « 1.1. Умови оплати вказані окремо в кожній Специфікації:
- Покупець сплачує передоплату 50 (п'ятдесят) відсотків вартості товару після, відповідно до проформи, протягом 15 робочих днів після отримання проформи;
- Відстрочка залишку сплати платежу становить 30 днів від дати інвойс.
- Покупець сплачує передоплату 100 (сто) відсотків вартості товару, відповідно до проформи та Специфікації до Контракту протягом 10 робочих днів після отримання проформи та підписання Специфікації.».
Специфікацією №10 від 28.04.2025 сторони погодили поставку товару на загальну суму вартості товарів 21365,56 євро.
З метою митного оформлення товарів, 21.05.2025 ТОВ «Партнер Зекор» було подано до Київської митниці митну декларацію №25UA100320018375U1.
Для підтвердження заявленої митної вартості товарів позивачем разом із митною декларацією надано наступні документи: пакувальний лист (Packing list) №F510 від 15.05.2025; рахунок-проформу (Proforma invoice) №Р25220 від 28.04 2025; рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) №F510 від 15.05.2025; автотранспортну накладну (Road consignment note) №530995 від 15.05.2025; рішення про визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД №23UA11000000089-КТ від 26.10.2023; платіжний документ, що підтверджує вартість товару №NJBKLP5EB000YVJ від 15.05.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №116 від 16.05.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару - довідка про транспортні витрати №155 від 15.05.2025; прейскурант (прайс-лист) від 08.04.2025; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №830 від 14.05.2025; розрахунок цін (калькуляція) №28/04/2025-1 від 28.04.2025; некласифікований документ, який підтверджує заявлену митну вартість (крім позначених кодами 3001-3021, 3023) комерційна пропозиція №28/04/25 від 28.04.2025; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) - додаткова угода №1 від 28.11.2022; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) - Специфікація №10 від 28.04.2025; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу №22/06/21-1 від 22.06.2021; договір про надання послуг митного брокера №10 від 13.05.2025; договір (контракт) про перевезення №ДК-52 від 14.05.2025; договір (контракт) про перевезення №ДК-34 від 05.10.2021; договір (контракт) про перевезення №ДПР-380 від 14.05.2025; декларацію-інвойс, складену уповноваженим (схваленим) експортером №F510 від 15.05.2025; інші некласифіковані документи: доручення від 13.04.2025, заявку №К121 від 14.05.2025, лист про надання знижки б/н від 28.04.2025, опис товару від 28.04.2025, перепустку №122733 від 20.05.2025; копію митної декларації країни відправлення №25ІTQVIITDN07531A4 від 15.05.2025.
Митна вартість товарів позивачем була визначена відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України - за основним методом, який встановлений ст. 58 Митного кодексу України.
Перевіривши документи, Київська митниця зобов'язала позивача надати (за наявності) додаткові документи: 1) транспортні (перевізні) документи за маршрутом транспортування; 2) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 6) копію митної декларації країни відправлення; 7) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
21.05.2025 позивачем надано до митниці листа про надання до митного оформлення усіх документів на підтвердження заявленої митної вартості товарів.
21.05.2025 Київською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA100320/2025/000052/2, відповідно до якого, загальна митна вартість задекларованих товарів скоригована митницею (збільшена) за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод, згідно з положеннями ст. 64 МК України, а також відмовлено у прийнятті митної декларації шляхом оформлення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2025/000358.
В основу прийнятого рішення відповідачем покладено наступні розбіжності:
1. Довідка на транспортні витрати від 15.05.2025 №155 не містить відомості про протяжність маршруту перевезення у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
2. У комерційній пропозиції від 28.04.2025 №28/04/25-1 відсутня інформація, на яких умовах поставки запропоновані ціни на товар, відповідно до ціни товару не включені витрати на навантаження товару на транспортний засіб. Разом з тим, в наданій калькуляції собівартості серед складових формування ціни виробником включаються транспортні витрати на умовах FCA. При цьому ціна за товар є ідентичною тій, яка зазначена без умов поставки у комерційній пропозиції від 28.04.2025 №28/04/25-1.
3. Відповідно до пункту 6.1 Контракту від 22.06.2021 №22/06/21-1 якість товару повинна відповідати зразкам, які продавець надав і погодив з покупцем. Документи, що підтверджують якість оцінюваних товарів, до митного оформлення - не надано.
4. Декларантом до митного оформлення надано висновок експерта ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 14.05.2025 № 830.Згідно Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна майнових прав», затвердженим ПКМУ від 10.09.2003 №1440, оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел, їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому, зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатись у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання у додатках до нього. Проте, у висновку від 14.05.2025 № 830 щодо оцінки товару, ввезеного на митну територію України на адресу ТОВ «ПАРТНЕР ЗЕКОР», не надано відповідних додатків, які підтверджують джерела використаної цінової інформації, що не дає можливості перевірити обґрунтованість висновків, які в ньому наведені.
5. Відповідно до специфікації від 28.04.2025 № 10 передоплата проводиться шляхом банківського переказу на рахунок постачальника. Але період, протягом якого такий переказ здійснюється вказаний на двох мовах (українською та англійською) цифрами « 15» , а літерами «десять» днів, відповідно англійською «ten days». Така суперечність у написанні терміну оплати не дає можливості однозначно трактувати зміст специфікації від 28.04.2025 № 10.
6. Відповідно до відомостей наданих до митного оформлення документів, поставка оцінюваного товару здійснюється на комерційних умовах FCA BORGONOVO VAL TI (Італія), згідно Інкотермс. Відповідно до офіційних правил Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів (Інкотермс), за терміном FCA покупець зобов'язаний за свій рахунок укласти договір перевезення товару.
7. Згідно експортної декларації від 15.05.2025 № 25ITQVI1TDN07531A4 у графі 44 вказана вартість 21555,56 євро, що не відповідає інформації заявленої у гр.22 ЕМД 21365,56 єврорізниця становить - 190 євро. Вказане викликає сумніви у достовірності відомостей зазначених у поданих до митного оформлення документах, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 52 Кодексу.
Позивач, не погодившись із рішенням про коригування митної вартості товарів та вважаючи його таким, що не відповідає вимогам законодавства, звернувся з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів.
За приписами ч. 8 ст. 52 Митного кодексу України у декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.
Відповідно до ч. 2. ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Цей перелік є виключним і без обґрунтованих підстав митний орган не вправі вимагати інших документів для підтвердження митної вартості товару.
Приписами частини 3 вказаної статті також передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний та авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
В силу ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
З аналізу ч. 1 та ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що наведені норми Кодексу містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Вказана норма закону кореспондує з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Зазначене вище також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, вказане узгоджується з проголошеними у ст. 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Відповідно до ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті.
Положеннями статті 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Статтею 52 Митного кодексу України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Зокрема, ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України та пунктом 1.14 наказу Міністерства фінансів України Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення №599 від 24.05.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 за №984/21296, передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Приписами ст. 337 Митного кодексу України передбачено, що перевірка документів та відомостей, які подаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій шляхом проведення: формально-логічного контролю; контролю співставлення; контролю із застосуванням системи управління ризиками та в інші способи, передбачені цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 та ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Частиною 2 ст. 55 Митного кодексу України, визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Відповідно до статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та(або) недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що метод визначення митної вартості товару за ціною договору є основним. На підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару, що визначена за першим методом, митному органу необхідно надати відповідні документи. При цьому, застосування кожного наступного методу у їх послідовності можливе лише у разі обґрунтованої та об'єктивної неможливості застосування попереднього методу.
Втім, як видно зі змісту спірного рішення, митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п. 2 ч. 1 ст.57 МКУ, зокрема, у відповідності до п.3 ст.337 МКУ проведено контроль співставлення автоматизоване порівняння даних, які містяться в митній декларації або інших документах, поданої для митного оформлення, з даними, які містяться в електронних ресурсах митних органів. За результатами проведеного контролю співставлення у відповідності до положень статті 337 МКУ встановлено відсутність митних оформлень за ціною угоди (вартість операції) ідентичних/подібних товарів в понятті ст.59-60 МКУ, ввезених на митну територію України у наближений час, що унеможливлює застосування методів визначення митної вартості товару за ціною щодо ідентичних (ст.59 МКУ) та подібних (ст.60 МКУ) товарів. У зв'язку із неможливістю застосування вказаних методів визначення митної вартості товарів, посадовою особою послідовно розглядалася можливість застосування наступного методу визначення митної вартості. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена відповідно до положень статей 58 61 МКУ, їх митна вартість визначається згідно з положеннями ст.62 МКУ на основі віднімання вартості, крім випадків, коли на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи послідовність застосування ст.62 та ст.63 МКУ може бути зворотною. Методи на основі віднімання (ст.62 МКУ) та додавання (ст.63 МКУ) вартості повинні ґрунтуватися на даних, які є об'єктивними, підтверджуються документально, піддаватися обчисленню. Відсутність у митниці та ненадання декларантом необхідних документів унеможливила застосування методів на основі віднімання та на основі додавання вартості товарів.
Проте таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі № 809/278/17, у постанові від 27.07.2018 у справі № 809/1174/17, у постанові від 21.02.2018 у справі №820/17417/14, у постанові від 01.04.2021 у справі №260/695/19.
Крім того, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Вищенаведений правовий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 09.04.2019 у справі №826/10733/15, від 24.04.2019 у справі №810/2878/16, від 05.03.2021 у справі №823/1461/17, від 18.03.2021 у справі №820/3736/16, від 19.03.2021 у справі №820/5525/16, яка є обов'язковою до застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 у справі №21-591а15).
У свою чергу, декларант надав відповідачу всі необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту.
Надаючи оцінку твердженням відповідача, які стали підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.
1. З приводу зауважень митниці щодо відсутності у довідці на транспортні витрати від 15.05.2025 №155 відомостей про протяжність маршруту перевезення у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту, суд зазначає таке.
Положеннями розділу ІІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, щодо заповнення графи 20 митної декларації передбачено, що калькуляція транспортних витрат, що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту, надається, якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу, а не експедиторами. У свою чергу, перевізником (експедитором) товару, імпортованого позивачем, було ТОВ «Бівей Логістик» на підставі Договору транспортного експедирування №ДК-52 від 14.05.2025.
Разом з тим, суд наголошує, що на підтвердження транспортної складової товару позивачем надано достатній пакет документів, а саме: Договір транспортного експедирування №ДК-52 від 14.05.2025, укладений між позивачем та ТОВ «Бівей Логістик»; Договір №ДК-34 від 05.10.2021 про надання послуг з перевезення товарів, укладений між ТОВ «Бівей Логістик» та ФОП ОСОБА_1 ; Договір №ДПР-380 від 14.05.2025 про надання послуг з перевезення вантажів, укладений між ФОП Рогова та ФОП ОСОБА_2 ; заявку №К121 від 14.05.2025 (транспортне замовлення) до Договору №ДК-52 від 14.05.2025; довідку про транспортні витрати №155 від 15.05.2025; автотранспортну накладну (Road consignment note) №530995 від 15.05.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №116 від 16.05.2025.
У свою чергу, суд зазначає, що довідка про транспортні витрати не відноситься до первинних документів та її ведення не передбачено чинним законодавством, тому, довідка про транспортні витрати не може бути виключно єдиним документом, що підтверджує витрати на перевезення товарів. Виявлені відповідачем розбіжності не є такими, що впливають на заявлену митну вартість імпортованого товару.
Крім того, суд зазначає, що сплата за транспортування товару здійснена після митного оформлення товару, про що свідчать акт надання послуг з міжнародного перевезення №125 від 23.05.2025, підписаний між позивачем та ТОВ «Бівей Логістик», на загальну суму 145477,00 грн., та платіжна інструкція №2448 від 27.05.2025, надані до суду.
2. Щодо зауважень митниці до комерційної пропозиції від 28.04.2025 №28/04/25-1, про те, що відсутня інформація на яких умовах поставки запропоновані ціни на товар, суд зазначає, що комерційна пропозиція не входить до обов'язкового переліку документів, які підтверджують митну вартість товару у відповідності до ч. 2 ст. 53 МК України, а є лише пропозицією щодо вартості товару. Водночас конкретна його ціна визначається інвойсом.
Суд зауважує, що комерційна пропозиція - це документ, що надсилається клієнту, щоб запропонувати приблизну вартість для певного набору товарів або послуг.
Чинним законодавством України не встановлено обов'язкових реквізитів для комерційної пропозиції, оскільки вона не с первинним документом чи правочином, а тому, не є обов'язковим документом, який надається на підтвердження митної вартості товару.
3. Стосовно зауважень митниці про ненадання документів, що підтверджують якість оцінюваних товарів, суд зазначає, що наявність документу, який підтверджує якість товару, відповідність товару міжнародним стандартам, технічним умовам не впливає на митну вартість товару.
4. Щодо зауважень митниці до висновку експерта ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 14.05.2025 №830, суд зазначає, що висновок експерта є додатковим документом, передбаченим ч. 3. ст. 53 МК України. Проте, суд встановив, що у митниці були відсутні підстави вимагати у позивача додаткові документи, оскільки не обґрунтовано сумніви та підстави неприйняття документів, наданих відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України.
5. Щодо суперечностей у термінах оплати за товар суд зазначає таке.
У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови та строки оплати товару безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак, суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 813/1755/17 та від 29.07.2021 у справі № 380/6459/20.
6. Стосовно зауважень митниці про зобов'язання позивача за свій рахунок укласти договір перевезення товару, суд зазначає таке.
За змістом умов поставки FCA правил Інкотермс «Free Carrier» («Франко перевізник») означає, що продавець здійснює передачу товару перевізнику або іншій особі, номінованій покупцем, у власних приміщеннях або у іншому обумовленому пункті. Відповідно FCA від продавця вимагається виконання формальностей для вивезення, якщо такі застосовуються; це умови постачання, коли основну частину перевезення забезпечує покупець, при цьому, покупець самостійно обирає вид транспорту, сам організовує весь ланцюг доставки, укладає договори перевезення. Обов'язок продавця з постачання вважається виконаним, коли він постачає товар - після його митного оформлення у режимі експорту в обумовленому місті. Згідно умов FCA покупець зобов'язаний за свій рахунок укласти договір перевезення товару від поіменованого місця постачання.
З матеріалів справи судом встановлено, що 14.05.2025 між ТОВ «Бівей Логістик» (експедитор) та ТОВ «Партнер Зекор» (замовник) укладено Договір №ДК-52 транспортного експедирування, відповідно до п. 1.1 якого експедитр зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів автомобільним транспортом, в тому числі і в міжнародному сполученні, а замовник зобов'язується оплатити надані експедитором послуги.
У свою чергу, 05.10.2021 між ТОВ «Бівей Логістик» (експедитор-1) та ФОП ОСОБА_1 (експедитор-2) укладено Договір №ДП-34 про надання послуг з перевезення вантажів, відповідно до п. 1.1 якого експедитр-2 зобов'язується за плату і за рахунок експедитора-1 виконати перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні та по території України, а експедитор-1 зобов'язується оплатити надані експедитором-2 послуги.
14.05.2025 між ФОП ОСОБА_1 (експедитор) та ФОП ОСОБА_2 (перевізник) укладено Договір №ДПР-380 про надання послуг з перевезення вантажів, відповідно до п. 1.1 якого перевізник зобов'язується за плату і за рахунок експедитора виконати перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні та по території України, а експедитор зобов'язується оплатити надані перевізником послуги.
В автомобільній транспортній накладній СМR від 15.05.205 №530995 перевізником зазначено ФОП ОСОБА_3 .
Актом надання послуг №125 від 23.05.2025, складеним між позивачем та ТОВ «Бівей Логістик» на підставі рахунка на оплату покупцю №116 від 16.05.2025, підтверджено надання послуг з міжнародного перевезення за маршрутом м. Borgonovo (Італія) - прикордонперехід Чоп (Україна) а/м НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за маршрутом прикордонперехід Чоп (Україна) до МВТ в м. Київ - м. Дніпро а/м НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , експедиційні послуги по території України, на загальну суму 145477,00 грн.
У Довідці про транспортні витрати №155 від 15.05.2025, оформленої ТОВ «Бівей Логістик», зазначено про вартість транспортно-експедиційних витрат при доставці вантажу автомобілем д. н. з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за маршрутом м. Borgonovo (Італія) - прикордонперехід Чоп (Україна) у сумі 86600 грн.
Зазначені вище документи підтверджують, що позивачем на виконання вимог обраних умов поставки FCA укладено договір перевезення товару та підтверджено транспортну складову імпортованого позивачем товару.
7. З приводу того, що згідно експортної декларації від 15.05.2025 №25ITQVI1TDN07531A4 у графі 44 вказана вартість 21555,56 євро, що не відповідає інформації заявленої у гр.22 ЕМД 21365,56 єврорізниця становить - 190 євро, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України митна декларація країни відправлення є додатковим документом, що подається, у разі його наявності, декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару і має бути оформлення відповідно до вимог чинного законодавства цієї країни.
Суд критично оцінює зауваження відповідача, оскільки заповнення митної декларації країни відправлення знаходиться поза межами повноважень позивача, а відтак наявність певних розбіжностей не може слугувати безумною підставою для коригування митної вартості ввезених товарів. Крім того, під час судового розгляду судом встановлено, що позивач надав митниці всі необхідні докази на підтвердження заявленої митної вартості ввезеного товару.
Щодо інших зауважень митниці суд зазначає, що однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
Вказаний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №810/1479/16.
Також, суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 у справі №818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДМС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДМС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 у справі №809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17.
На переконання суду, у спірному випадку, відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору, з огляду на що суд не вбачає підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності дій щодо відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору, а встановлені судом обставини свідчать про надання позивачем достатнього обсягу документів, необхідних для визначення митної вартості за основним методом. При цьому відповідачем не доведено обґрунтованість виникнення сумніву у заявленій позивачем митній вартості товару та не надано доказів правомірності дій при прийнятті рішення про коригування митної вартості, у тому числі у частині обґрунтованості прийнятої у цих рішеннях ціни за одиницю товару та застосування резервного методу.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що митним органом оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів прийнято без урахування усіх обставин та без дотримання норм чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку прийняттю відповідачем картки відмови у митному оформленні, які є предметом спору у цій справі, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 12 статті 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.
Як зазначено у пунктів 8.1, 8.2 Розділу VІІІ Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого 30.05.2012 наказом Міністерства фінансів України №631, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.08.2012 за №1360/21672, у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку.
Картка відмови складається за допомогою АСМО у межах строку, відведеного статтею 255 Кодексу для завершення митного оформлення, посадовою особою митного органу, якою прийнято рішення про відмову.
У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.
В оскаржуваній картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення зазначено такі причини для відмови у митному оформлені (випуску) товарів: у зв'язку з прийняттям на підставі вимог ч. 6 ст. 54 та ст. 55 МК України від 13.03.2012 № 4495-VІ рішення про коригування митної вартості товарів.
Оскільки судом скасовано рішення про коригування митної вартості товарів з підстав його протиправності, спірна картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення також підлягає скасуванню.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У цьому контексті, суд звертає увагу на справу «Серявін та інші проти України» рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010, згідно якої зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Отже, у рішеннях Європейського суду з прав людини склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно прийнято оспорювані рішення, у зв'язку з чим, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу та витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
З матеріалів справи встановлено, що 22.07.2021 між позивачем та Адвокатським бюро Анастасії Дударенко укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги адвокатом.
Відповідно до п. 3.1 розділу 3 Договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами з розрахунку 1000 грн за кожну годину роботи.
Додатковою угодою №1 від 30.05.2025 до Договору про надання правової (правничої) допомоги адвокатом від 22.07.2021 сторонами установлено вартість послуг 15000,00 грн.
Оплата за надані послуги підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 05.08.2025 №2645 на суму 15000 грн.
Відповідач просив зменшити розмір витрат на правову допомогу з підстав того, що останні є завищеними та не є співмірними зі складністю справи.
Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, доводи сторін, умови договору про надання правової допомоги, а також і зміст наданих послуг, суд приходить до висновку, що визначення їх обсягу і розміру у загальній сумі 15000,00 грн не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості, оскільки предмет позову не є складним з урахуванням наявної сталої правової позиції Верховного Суду з даного питання, тому, вартість послуг адвоката є завищеною, а відповідно не є співмірною, тому, з урахуванням наявності заперечення відповідача із розміром витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, такі судові витрати на правову допомогу підлягають зменшенню судом до 5000,00 грн.
Враховуючи викладене, на користь позивача слід стягнути з бюджетних асигнувань Київської митниці витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову, тому, сплачений судовий збір у розмірі 4845,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Зекор» до Київської митниці про визнання протиправними рішення та картку відмови - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100320/2025/000052/2 від 21.05.2025.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Київської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2025/000358.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Зекор» (код ЄДРПОУ 38114523) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4845 (чотири тисячі вісімсот сорок п'ять) грн 00 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька