24 вересня 2025 рокуСправа №160/13931/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- стягнути моральну шкоду у сумі 80000 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації шляхом бронювання строком до 03.10.2025 року як працівник критично важливого підприємства ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Проте, 15.02.2025 року в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів наявний запис про порушення позивачем правил військового обліку. Позивач звертає увагу на протиправність дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ним правил військового обліку, оскільки законним підґрунтям для внесення такої інформації до Реєстру є лише факт притягнення до адміністративної відповідальності, чого у його випадку здійснено не було. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
На адресу суду від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення заявлених позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що згідно облікових даних позивача, останній працює в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яке територіально знаходиться в зоні відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_6 . Так як ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не підтвердило виконання мобілізаційного завдання, то відповідно до вимог пп. 9 п. 16 Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями відповідно до переліків посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 року №45, листом від 28.01.2025 року №ВОБр/944 було повідомлено підприємство про анулювання бронювання працівників відповідно до Постанови №45 та в термін до 05.02.2025 року повернути раніше оформлені посвідчення про відстрочку. Виходячи з вище викладеного, працівникам ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» після 05.02.2025 року було скасовано бронювання в рамках пп. 9 п. 16 Постанови №45. Підприємство з 26.12.2024 року наказом Мінекономіки було визнано критично важливим для функціонування економіки та мало право переброньовувати своїх працівників відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 року №76 через застосунок «Дія». Відомості щодо скасування бронювання Позивача було внесено Органом ведення Реєстру 13.02.2025 року до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Під час внесення відомостей відповідальною посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_6 було виявлено відсутність відмітки в облікових даних Позивача щодо уточнення персональних даних в строк, встановлений чинним законодавством, позивач не виконав в 60-денний термін вимоги законодавства та не здійснив уточнення персональних (облікових) даних в період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року включно. 15.02.2025 року посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_6 було направлено електронне звернення через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо доставлення військовозобов'язаного до ТЦК та СП для притягнення до адміністративної відповідальності.
На адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечив проти тверджень, викладених у відзиві на позовну заяву, підтримав позовні вимоги та просив позовну заяву задовольнити. Наголошував на тому, що від відповідача не отримував ні протоколу про адміністративне правопорушення, ані постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, відтак, факт притягнення до адміністративної відповідальності та порушення правил військового обліку відповідачем не доведено.
ІНФОРМАЦІЯ_7 своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до повістки №3786/3ВОБр від 01.05.2025 року позивачу повідомлено про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою уточнення персональних даних.
Згідно розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 №ВОБр/1592/1 від 17.02.2025 року на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» покладено обов'язок здійснити оповіщення працівників і військовозобов'язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою уточнення їх персональних даних.
Працівники ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», у тому числі й позивач, були належним чином повідомлені наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 02.04.2025 року №286 «Про оповіщення працівників щодо виклику до ТЦК та СП» про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 за повістками.
Згідно даних електронного військово-облікового документа «Резерв+» 11.04.2022 року позивачем було пройдено ВЛК, якою останнього визнано придатним до військової служби, 15.02.2025 року позивачем було уточнено персональні дані, наявна відмітка про порушення правил військового обліку.
16.04.2025 року представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію щодо порушення позивачем правил військового обліку.
Листом від 21.04.2025 року №ВОБр/3571 ІНФОРМАЦІЯ_4 представнику позивача повідомлено про те, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, ОСОБА_1 , станом: на 17.07.2024 року не виконав вимогу чинного законодавства та не оновив свої персональні дані, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Додатково проінформовано, що для усунення недоліків пов'язаних із військовим обліком та зняття з розшуку ОСОБА_1 необхідно особисто відвідати ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Позивач із такою позицією відповідача не погоджується, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною п'ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII), єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного, відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних, при цьому, до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пунктом 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачено, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Таким чином, суд зазначає, що до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача не було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку. Протокол про адміністративне правопорушення відносно нього не складався, і постанова про адміністративне стягнення не виносилась.
При цьому, незважаючи на відсутність факту притягнення до адміністративної відповідальності, у застосунку «Резерв+» (який є складовою Реєстру), відповідачем була відображена інформація про те, що позивачем вчинено порушення правил військового обліку.
Суд зазначає, що Реєстр призначений для зберігання та обробки фактів, встановлених у законному порядку, зокрема факту притягнення до адміністративної відповідальності. Як наслідок, відсутність такого факту як постанови про притягнення до адміністративної відповідальності унеможливлює законне внесення до Реєстру відомостей про «порушення військового обліку». А тому, на переконання суду, дії відповідача з внесення чи відображення такої інформації є безпідставними та протиправними, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях Закону №1951-VIII, який чітко визначає, які відомості можуть бути внесені до Реєстру.
Під час судового розгляду доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку відповідачем не надано.
Обов'язок доведення правомірності своїх дій покладається на суб'єкта владних повноважень (частина 2 статті 77 КАС України), і відповідач не довів факту належного оповіщення позивача у встановленому законом порядку.
Відтак, суд вважає, що внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку без законних на те підстав, а саме, за відсутності факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності, призводить до порушення прав позивача.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
З урахуванням вищенаведеного, враховуючи, що протокол про адміністративне правопорушення стосовно позивача не складався, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не виносилась, а також, враховуючи надання позивачу відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації, суд дійшов висновку, що дії відповідача з внесення або відображення у Реєстрі (зокрема, через застосунок «Резерв+») інформації про порушення правил військового обліку позивача є протиправними, оскільки вони здійснені без належних правових підстав, що прямо суперечить принципам законності, обґрунтованості та пропорційності дій суб'єктів владних повноважень, закріплених у статті 19 Конституції України та частині 2 статті 2 КАС України.
Щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди в сумі 80000 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений у статті 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Пунктом 3Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом від 30.01.2018 року у справі № 804/2252/14, яка, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при розгляді цього спору.
За приписами п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення моральної шкоди, а також доказів погіршення його здоров'я внаслідок дій з боку відповідача (медичних довідок, висновків тощо).
Суд вказує на відсутність будь-яких допустимих та належних доказів того, що рішення, дії (бездіяльність) відповідача вплинули на стан здоров'я позивача та зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останнього.
Доказів настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, позивачем також не надано.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв'язку з рішеннями, діями (бездіяльністю) відповідачів утворювали підстави для стягнення з останніх моральної шкоди.
Таким чином, позивачем жодним чином не обґрунтовано підстав для стягнення моральної шкоди, не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань рішеннями, діями (бездіяльністю) відповідача, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд вказує на те, що позивач жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди.
Разом з тим, саме по собі таке твердження позивача не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 80000,00 грн, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат, наявності причинного зв'язку між шкодою і діянням відповідача та вини останніх в заподіянні позивачу страждань та втрат, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду у сумі 80000,00 грн з відповідача.
Зазначений висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 21.02.2020 року у справі № 363/3520/16-а, від 21.02.2020 року у справі №628/3028/16-а та від 15.04.2020 року у справі №815/63/18, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при розгляді цієї справи.
Таким чином, суд зазначає, що представником позивача не доведено тієї обставини, що йому було завдано моральну шкоду в сумі 80000,00 грн, у зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволенні вимог в зазначеній частині.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено документально підтверджену суму судового збору у розмірі 1940,00 грн.
Відтак, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення у Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька