22 вересня 2025 року Справа 160/26442/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника адвоката Меламеда Вадима Борисовича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про припинення дискримінації та утримання від вчинення дій, визнання недійним рішення, зобов'язання вчинити певні дії та скасування позначки, стягнення моральної шкоди,-
16.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 15.09.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Меламеда Вадима Борисовича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій представник позивача просить суд:
- негайно припинити дискримінацію та утриматися від вчинення дій, що призвели до цієї дискримінації та порушення принципу недискримінації, зокрема від виконання протиправних дискримінаційних вказівок Пенсійного фонду стосовно виплати пенсії громадянам, які виїхали в ПМП за кордон без автоматичного перерахунку на момент виплати;
- з метою відновлення законності та захисту публічних інтересів визнати недійсним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №045750007568 від 12.01.2024 року, відповідно до ст. 86 Закону Про адміністративну процедуру;
- вжити необхідних заходів для включення ОСОБА_1 до кола осіб, яким Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області проводить індексацію, автоматичні масові перерахунки, доплати та надбавки до пенсії, відповідно до пенсійного законодавства в редакції, чинній на момент здійснення перерахунку пенсії для фактичної виплати;
- скасувати позначку в “особливостях» пенсійної справи ОСОБА_1 - “Не підлягають МП, признач. в тверд. розм.», та усунутися від опрацювання справи позивача в будь якому з вказаних режимів - "Не підлягають МП", "Признач. в тверд. розм.";
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за майнову шкоду та компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн.;
- здійснити перерахунок поточної пенсії ОСОБА_1 та виплатити починаючи з 05.02.2019 року пенсію ОСОБА_1 з врахуванням даних її заробітної плати, відповідно до довідок ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" від 25.03.2019 року №33 та довідки ПАТ "Дніпрополімермаш" від 18.03.2019 року №95, в розмірі відповідно до статей 27, 28 та частин 2, 3 статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", в чинній редакції на момент виконання судового рішення та здійснити виплату нарахованої пенсії за винятком виплаченої суми компенсації за майнову шкоду та виплачених відповідачем сум пенсій за вказаний період, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
7) здійснити виплату на визначений ОСОБА_1 банківський рахунок.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025 року зазначена вище справа розподілена та 17.09.2025 року передана судді Пруднику С.В.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що дана позовна заява подана з порушенням вимог закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).
Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 у справі № 260/611/21 зазначив, що «строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у соціальних спорах було предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/12017/19 (постанова від 31.03.2021), в якій Суд дійшов наступних висновків.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд, зокрема, визнати недійсним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №045750007568 від 12.01.2024 року, а також здійснити перерахунок та виплату пенсії за період з 05.02.2019.
З даним же позовом представник позивача звернувся до суду засобами системи «Електронний суд» лише 15.09.2025, тобто з пропуском шестимісячного строку. Заяву про поновлення процесуального строку суду не надано.
За таких обставин, за відсутності доказів іншого, суд доходить висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина 6 статті 161 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
У випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Суд також звертає увагу на те, що небажання позивача вчасно реалізувати процесуальні права та недоведення факту того, що можливість подання ним позовної заяви у визначені законом строки не залежала від його волевиявлення або було зумовлено вагомими та непереборними обставинами, свідчить про втрату можливості захисту порушених, на думку позивача, прав у судовому порядку.
Такий підхід відповідає принципу правової визначеності (res judicata) як складової верховенства права, а також законності (заборони незастосування норми закону, яка відповідає критерію якості, передбачуваності та легітимної мети).
За правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного суду від 14.09.2023 у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів; 2) порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 3) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; 4) суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 29.09.2022 по справі №500/1912/22 при застосуванні процесуальних норм судам слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог закону.
Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач суду не надав.
З огляду на викладене, оскільки позивач не подав до суду належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, наявні підстави для залишення позовної заяви без руху
Також, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовом не було дотримано встановлені законом вимоги щодо форми та змісту позовної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.
Так, за приписами частини першої-другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень у позовній заяві зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Відповідно до пункту 4, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у позовній заяві зазначається: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно частиною 1статті 5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
При цьому, предметом оскарження до адміністративного суду у розумінні частини 1статті 5 КАС України можуть бути рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а позовні вимоги про зобов'язання вказаного суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є способом поновлення порушених прав позивача, які мають бути похідними від основної вимоги про визнання протиправним відповідного рішення, дій чи бездіяльності відповідача.
Суд зазначає, що обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України. Цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Водночас, суд позбавлений можливості визначати зміст позовних вимог замість позивача на власний розсуд.
Великою Палатою Верховного Суду у справі № 640/7310/19 зазначено: особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб'єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в права.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач зокрема просить суд негайно припинити дискримінацію та утриматися від вчинення дій, що призвели до цієї дискримінації та порушення принципу недискримінації, зокрема від виконання протиправних дискримінаційних вказівок Пенсійного фонду стосовно виплати пенсії громадянам, які виїхали в ПМП за кордон без автоматичного перерахунку на момент виплати.
Проте таке формулювання способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів не відповідає вимогам частини першої статті 5 та п. 4, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що зазначені недоліки не є надміру формальними, оскільки їх виправлення в майбутньому може вплинути на ефективність виконання рішення.
Відтак, позивачу слід подати до суду позовну заяву із доказами її направлення іншим учасникам справи, у відповідності до вимог ст. 160 КАС України з максимально чітко і зрозуміло сформованими позовними вимогами відповідно до вимог чинного законодавства виходячи із приписів ст. 5 КАС України.
Також, згідно частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначається Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судовий збір» платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються, зокрема, у таких розмірах: за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються, зокрема, у таких розмірах: за подання до адміністративного суду позову майнового характеру фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено на 2025 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в місячному розмірі з 01.01.2025 3028,00 грн.
Тобто, ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову з однією вимогою немайнового характеру становить 1 211,20 грн., а майнового - 1 % ціни позову, але не менше 1 211,20 грн та не більше 15 140,00 грн.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Отже, враховуючи предмет, підстави позову, суть заявлених вимог, а також суб'єктний склад правовідносин (кількість співвідповідачів) за даним позовом, суд зазначає, що позивачем заявлено три основні позовні вимоги немайнового характеру (визнання протиправними дій про взяття на військовий облік та двох окремих індивідуальних актів різних суб'єктів владних повноважень).
Крім цього, суд бере до уваги положення частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, згідно із якими моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою, а тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.
Отже, вимога про відшкодування моральної шкоди, що визначена у грошовому вимірі та складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою, а тому судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 08.11.2019 у справі № 400/100/19 та постанові від 28.11.2018 у справі № 761/11472/15-ц (61-2367св18), а також в ухвалах від 09.09.2020 року у справі № 202/507/20, від 30.07.2020 у справі № 9901/194/20.
З огляду на вищезазначені правові висновки Верховного Суду у цій позовній заяві позивач заявила: три позовні вимогу немайнового характеру, за які повинна сплатити судовий збір з урахуванням коефіцієнту пониження у розмірі 2 906,88 грн. (968,96 грн.х3) та позовна вимога майнового характеру за яку повинна сплатити судовий збір з урахуванням коефіцієнту пониження у розмірі 2000 (2500х0,8) грн.
Разом до сплати 4906,88 грн.
Наведені обставини свідчать про невідповідність поданої позовної заяви вимогам, встановленим ст. 161 КАС України, та перешкоджають відкриттю провадження у справі.
Відповідно до статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без руху.
Згідно частини третьої статті 169 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Меламеда Вадима Борисовича до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про припинення дискримінації та утримання від вчинення дій, визнання недійним рішення, зобов'язання вчинити певні дії та скасування позначки, стягнення моральної шкоди - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення строку та доказів поважності причин його пропуску;
- оригіналу документа про доплату судового збору в розмірі 4906,88 грн. сплаченого на наступні реквізити:
отримувач коштів: ГУК у Дн-кій обл./Чечел.р/22030101
код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155
банк отримувача: Казначейство України (ЕАП
код банку отримувача (МФО): 899998
рахунок отримувача (IBAN): UA368999980313141206084004632
код класифікації доходів бюджету: 22030101
Призначення платежу:
*;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа;
- позовної заяви із доказами її направлення іншим учасникам справи, у відповідності до вимог ст. 160 КАС України з максимально чітко і зрозуміло сформованими позовними вимогами відповідно до вимог чинного законодавства виходячи із приписів ст. 5 КАС України.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С. В. Прудник