23 вересня 2025 р.Справа №160/23657/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кальник В.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі №160/23657/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконним та скасування наказу, -
18 серпня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати наказ від 08.08.2025 року про призов по мобілізації ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) незаконним і скасувати його.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
22.09.2025 до суду від позивача надійшла заява про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в якій позивач просить:
- прийняти до розгляду та задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про мобілізацію ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), а також шляхом заборони посадовим особам військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) вчиняти дії щодо його переміщення до іншої військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України, заборони командиру військової частини зараховувати ОСОБА_1 до особового складу військової частини до набрання судовим рішенням у справі законної сили;
- вжити заходи забезпечення позову, а саме: зупинити наказ про мобілізацію відносно ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та заборонити посадовим особам військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) переміщення ОСОБА_1 по службі до іншої військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання судовим рішенням у справі № 160/23657/25 законної сили.
В обґрунтуванні заяви про забезпечення позову зазначено, що на розгляді Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває справа № 160/23657/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання наказу незаконним та його скасування. Позивач має підстави для відстрочки від мобілізації, які були проігноровані відповідачем. На момент призову він був обвинуваченим у кримінальній справі № 210/202/24, і до нього застосували запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з електронним засобом контролю. Крім того, позивачем зазначено, що він самостійно виховує малолітню доньку, ОСОБА_2 , 2017 року народження. ОСОБА_1 посилається на п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", згідно з яким призову не підлягають особи, що самостійно виховують дитину віком до 18 років.
Розглянувши подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову та дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з ч.1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Водночас, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було призвано для проходження військової служби та направлено до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації.
Суд зазначає, що позивач в заяві про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову просить суд зупинити наказ про мобілізацію відносно ОСОБА_1 , не зазначаючи номеру та дати його прийняття, що унеможливлює застосування вказаного виду забезпечення позову.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України, забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, не допускається.
Щодо вимоги позивача про заборону посадовим особам військової частини НОМЕР_2 переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини, суд зазначає, що таке переміщення можливе лише на підставі наказу або розпорядження командира (начальника), зупинення дії якого, як уже було зазначено, заборонено згідно з п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин та з урахуванням відсутності в матеріалах справи рішень, дію яких позивач просить суд зупинити, буде суперечити вищевказаним принципам адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, на даній стадії розгляду справи суд приходить до висновку, що заява позивача про забезпечення позову є такою, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі №160/23657/25 - відмовити.
Копію ухвали направити сторонам до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник