Справа № 537/2092/24 Номер провадження 11-кп/814/882/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
16 вересня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024170540000082, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука від 09 жовтня 2024 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Ростовської області, Константинівського району, ст. Миколаївська, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, одруженого, офіційно не працюючого, маючого на утриманні неповнолітню доньку - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалідом, депутатом, учасником бойових дій не являється, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено:
- за ст. 336 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу обрано у виді домашнього арешту в нічний час, а саме з 21 години до 07 години, з покладенням обов'язків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 194 КК України.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 встановлено рахувати з часу фактичного затримання після вступу вироку в законну силу.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за таких обставин:
Згідно Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», дію якого продовжено востаннє відповідно до Закону України № 3564-IX від 06.02.2024 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»».
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХІІ від 06.12.1991року, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, в Україні діє особливий період.
Відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" N 2232-XII від 25.03.92 року, Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" N 3543 - XII від 21.10.93 року, ОСОБА_7 , перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , як військовозобов'язаний.
У період дії Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" N 2105-IX від 03.03.2022 року, дію якого неодноразово продовжено, востаннє відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації» № 3565-IX від 06.02.2024 року, пройшов з 14.02.2024 року по 19.02.2024 року у медичному закладі комунальному медичному підприємстві «Лікарня Придніпровська», що розташована за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Юрія Руфа, буд. 12, обстеження та медичний огляд відповідно до картки №1/592 та 19.02.2024 року у порядку передбаченому Наказом Міністерства оборони N 402 від 14.08.2008 року "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", за результатами якого, ОСОБА_7 визнаний придатним до військової служби, що засвідчується довідкою військово-лікарської комісії.
Цього ж дня 19.02.2024 року приблизно о 10 годині у приміщенні комунального медичного підприємства «Лікарня Придніпровська», розташованого за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Юрія Руфа, буд. 12, діючи всупереч вимогам статті 65 Конституції України, статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ОСОБА_7 будучи військовозобов'язаним, визнаним придатним до військової служби та попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, реалізуючи свій протиправний умисел спрямований на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, тобто на особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх протиправних дій, без поважних на те причин і підстав, у присутності свідків відмовився від отримання повістки на відправку до військової частини НОМЕР_1 з вимогою про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі від підписання розписки про її отримання, що засвідчено актом про відмову від отримання повістки.
У подальшому, ОСОБА_7 продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову служб під час загальної мобілізації, на особливий період, не з'явився у визначений уповноваженою особою та вказаний у повістці час та місце, а саме о 20 годині 26 лютого 2024 року у ІНФОРМАЦІЯ_5 , розташований за адресою АДРЕСА_2 , при цьому не повідомивши про поважність причин своєї неявки, тим самим порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації, ухилився від призову на військову службу під час загальної мобілізації, на особливий період.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок суду змінити, у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та його суворістю та призначити покарання із застосуванням положень ст. 69 та ст. 75 КК України при призначенні покарання.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що місцевим судом не взято до уваги його показання в частині того, що після чергового повідомлення з ІНФОРМАЦІЯ_4 він 19.02.2024 знову проходив ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 вже після операції та надав представникам ТЦК виписний епікриз із медичної карти стаціонарного хворого №243.
Вказує, що під час оформлення довідки від 19.02.2024 представники ВЛК проігнорували рекомендації про амбулаторне лікування у проктолога поліклініки 4 тижні та в подальшому про обмеження фізичних навантажень 6 тижнів та визнали його придатним, незважаючи на те, що він повідомляв про загострення хвороби після операції та просив надати направлення на додаткове обстеження до інших лікарів.
Також зазначає, що представники ВЛК також не звернули увагу на його хвороби щитоподібної залози та хвороби хребта та в подальшому терапевт взагалі «забув» вписати їх, як у картку обстеження та медичного огляду, так і в оскаржувану довідку, що підтверджується попередніми картками обстеження та медичного огляду та консультативним висновком спеціаліста щодо вузлового зобу та хронічного тиреодіту та діагностичним центром комп'ютерної та магнітно-резонансної томографії та іншими документами.
Вказує, що він 19.02.2024 не отримав довідку ВЛК, яка оформлена з численними порушеннями, про його придатність, тому що йому її не давали під розпис, а просили передати пакет документів працівнику ТЦК, що він і зробив та вказаний факт знайшов підтвердження в судовому засіданні.
Зазначає, що лише після відкриття кримінального провадження через деякий час після його звернення до ІНФОРМАЦІЯ_6 , на початку червня він отримав оскаржувану довідку від 11.03.2024 №6/4463.
Вказує, що показання свідка ОСОБА_10 не відповідають дійсності, тому, що він надавав всі медичні документи лікарям по всім своїм хворобам, які він завжди приносить на ВЛК .
Зазначає, що в судовому засіданні жодний лікар ВЛК не зміг підтвердити, що заважало їм ознайомитися з медичними записами в ЕСОЗ, або перевірити раніше надані картки обстеження та медичного огляду.
Вказує, що під час досудового слідства та в судовому засіданні він повідомляв, що після отримання повістки прибув в ТЦК та отримав направлення на ВЛК. При проходженні ВЛК перший раз він надавав медичні документи для уточнення своїх діагнозів і це затягнулося на 2-2,5 місяці і йому надали висновок від 22.06.2023 з вказанням його тимчасової непридатності до військової служби, потім він пішов по лікарях самостійно з'ясовувати свої хвороби.
Зазначає, що багато років хворіє на бронхіальну астму, гіпертонію, хвороби щитоподібної залози та хворобами хребта, що підтверджується картками обстеження та медичного огляду ВЛК від 22.06.2023 та від 17.11.23, де його визнавали непридатним і які знаходяться в матеріалах кримінального провадження.
Вважає, що протиправні дії членів Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 , які незаконно визначили його ступінь придатності до військової служби під час огляду 19.02.2024, призвели до його реакції у стані гіпертонічного кризу, відмови у отриманні документів ІНФОРМАЦІЯ_7 та вчинення ним злочину.
Крім того зазначає, що місцевим судом не враховано, що він має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та навчання характеризується позитивно, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває, має незадовільний стан здоров'я та немолодий вік.
Звертає увагу, що вчинене ним кримінальне правопорушення не призвело до тяжких наслідків, під час досудового розслідування та судового слідства визнавав свою вину, співпрацював з органом досудового розслідування, надавав свої показання та відповідні медичні документи та висловлював жаль з приводу вчиненого, по першій вимозі працівників поліції або суду з'являвся на допити та судові засідання.
Вказує, що крім його щирого каяття та визнання вини, місцевий суд не звернув увагу на обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, наявність у нього низки захворювань, які підтверджені медичними документами, що він раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, дружину та неповнолітню доньку, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та свідчать про можливість застосування положень ст. 69 та ст. 75 КК України при призначенні покарання.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з наведених у ній підстав. Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив вирок суду залишити без змін.
Мотиви суду.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції у повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період - є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування та перевірених у суді належних та допустимих доказах та в апеляційній скарзі не оспорюється.
За змістом апеляційної скарги обвинувачений, не оспорюючи фактичні обставини, оскаржує не застосування до останнього правових інститутів призначення покарання нижче від найнижчої межі відповідно до ст. 69 КК України та звільнення від покарання на підставі ст.75 КК України.
Згідно зі ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в ч. 1 ст. 1 КК України, ст. 2 КПК України.
Також, визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно із законом стаття 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.
Призначаючи покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного, особу обвинуваченого, те, що ОСОБА_7 згідно вимоги ДІТ МВС України раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, по місцю проживання характеризується посередньо, офіційно та неофіційно не працює, тобто не займається суспільно - корисною працею та не отримує дохід, має соціальні зв'язки, одружений, має неповнолітню доньку, однак не є годувальником, так як не працює та не отримує будь який дохід, що обвинувачений не заперечував, враховуючи, що годувальником в сім'ї є дружина обвинуваченого, що не спростовувалось самим обвинуваченим.
Суд зазначив, що обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 , згідно ст. 66 КК України суд не може визнати щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину так як щире каяття припускає критичну оцінку особою своєї злочинної поведінки шляхом визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність, а активне сприяння розкриттю злочину означає, що винний добровільно в якійсь формі своїми активними діями надає допомогу у з'ясуванні тих обставин, що мають істотне значення для всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 , згідно ст. 67 КК України судом не встановлено.
Суд врахував, що обвинувачений за час судового розгляду вину у вчиненому кримінальному правопорушенні фактично не визнавав, стверджуючи, що рішення комісії за результатами його медичного обстеження приймалось з численними порушеннями та не відповідає його стану здоров'я, про рішення комісії від 19.02.2024 про його придатність до військової служби йому не повідомляли, так як відсутні його підписи про ознайомлення з даними висновком, бойову повістку йому не вручали, так як відсутній його підпис про її вручення, що в повістці не були вказані його анкетні дані, не вказувалось дату та час прибуття на відправку, тощо, однак в ході судового розгляду підтвердив, що відмовою від отримання повістки була його незгода з рішенням комісії, не заперечував обставини намагання вручити йому повістку, зачитування йому вголос бойової повістки, складання акту про відмову в отриманні повістки, тощо.
Такої ж позиції ОСОБА_7 дотримувався і в суді апеляційної інстанції. На підтвердження своєї позиції надав колегії суддів рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.11.2025, яким скасовано постанову ВЛК, викладену у формі довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_8 №6/4463 від 11.03.2024.
Дослідженими доказами, в тому числі показаннями самого обвинуваченого та свідків, письмовими та речовими доказами доведено, що обвинуваченому 19.02.2024 року після проходження комісії вголос повідомляли про його придатність за станом здоров'я до військової служби та намагались вручити належним чином оформлену бойову повістку на відправку на 20 годину 26.02.2024 року, яку останній відмовився при свідках отримувати, при тому, що в акті працівником ТЦК вказана причина такої відмови обвинуваченого, а саме за станом здоров'я, що в повній мірі спростовує показання обвинуваченого та вибрану ним позицію захисту. Суд вказав, що посилання сторони захисту, що буцімто через хвилювання обвинувачений не міг зрозуміти, що йому оголошують та не зрозумів коли йому необхідно прибути на відправку в ТЦК не заслуговують на увагу, тому, що нічого не заважало ОСОБА_7 на наступний день чи в подальшому з'ясувати це питання у представників ТЦК, тощо.
Слід зазначити, що скасування судом постанови ВЛК, викладену у формі довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_8 №6/4463 від 11.03.2024 в даному випадку не має вирішального значення, оскільки скасована постанова мала місце значно пізніше, ніж події 19.02.2024. Сама незгода ОСОБА_7 з рішенням ВЛК не позбавляла його обов'язку отримати повістку про відправлення до військової частини та будучи ознайомлений з її змістом, прибути до ІНФОРМАЦІЯ_8 26.02.2024 на 20 годину.
При вирішенні питання про призначення ОСОБА_7 покарання за ст. 336 КК України суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, відсутність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Хоча вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення відноситься до нетяжкого злочину, але ці дії спрямовані на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад.
При цьому відповідно до ст. 65 Конституції України захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Умисне ухилення від такого обов'язку під час війни створює негативні наслідки та тенденції в суспільстві та підриває обороноздатність держави.
Суд апеляційної інстанції враховує, що обвинувачений має ряд захворювань, що підтверджуються медичними довідками, а також має неповнолітню доньку. Проте ці обставини не вважає виключними і такими, що істотно знижують ступінь вчиненого кримінального правопорушення. А отже відсутні підстави для застосування положень ст. 69 КК України.
Суд у повній мірі врахував всі обставини вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, в тому числі і ті обставини, які просив врахувати ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі, -та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення мінімальної міри покарання, визначеної ст. 336 КК України, яке слід відбувати реально.
Нових обставин, які б переконали колегію суддів у протилежному висновку ніж той, до якого дійшов суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому, в ході апеляційного розгляду колегії суддів наведено не було.
З огляду на викладене вище, підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для зміни чи скасування ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_7 , як про це ставиться питання в апеляційній скарзі обвинуваченого, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Крюківського районного суду м. Кременчука від 09 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
У зв'язку із набранням вироком законної сили, взяти під варту в залі суду негайно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з 16.09.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4