печерський районний суд міста києва
Справа № 757/41267/19-ц
пр. 2-1078/25
21 серпня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Соколова О.М.,
при секретарі судових засідань: Фаренюку М.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 757/41267/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», Міністерства внутрішніх справ України, Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у м. Києві, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення майнової шкоди,-
У серпні 2019 року Ліндаєв Олександр Сергійович в інтересах ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про стягнення майнової шкоди.
Враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» на користь позивача суму завданої майнової шкоди у розмірі 1 358 240,00 грн., суму завданої моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
У обґрунтування вимог вказано, що позивачу на праві власності належить рухоме майно: автомобіль легковий марки «Lexus», моделі «LX 570», 2010 року випуску, днз НОМЕР_1 .
Слідчим відділом Дарницького УП ГУ НП в місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100020012139 від 17.11.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України.
Зазначене кримінальне провадження було відкрите за фактом нібито втручання ідентифікаційного номеру кузова автомобіля марки «Lexus», моделі «LX 570», 2010 року випуску, днз НОМЕР_1 , який належить позивачу.
Вказаний вище транспортний засіб було поміщено для тимчасового зберігання на штрафний майданчик за адресою: м. Київ. вул. Деревообробна, 5. При цьому, із вказаного майданчика автомобіль зник, про що було внесено відомості до ЄРДР за № 120181000200011221 від 17.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ОСОБА_1 388КК України.
Постановою слідчого СВ Дарницького УП ГУ НП в місті Києві Б.В. Бєлого від 20.03.2019 року, у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 12017100020012139 від 17.11.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України було відмовлено, при цьому, клопотання про визнання ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 120181000200011221 від 17.12.2018 року за ознаками кримінального праворушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України було задоволено, про що слідчим СВ Дарницького УП ГУ НП в місті Києві Б.В. Бєлим було винесено Постанову від 20.03.2019 року.
Сторона позивача вважає, що дії відповідача по справі є незаконними і відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду, спричинену такими незаконними діями.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.08.2019 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/41267/19-ц за правилами позовного (загального) провадження та призначено підготовче судове засідання.
13.09.2019 року на адресу суду від представника підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що сторона відповідача позов вважає безпідставним. Так стороною позивача не надано доказів нанесених йому матеріальних збитків через викрадення автомобіля, оскільки автомобіль станом на дату подання відзиву в угоні не значиться. Позивачем не надано доказів на підтвердження здійснення державної реєстрації транспортного засобу. Просив відмовити у задоволенні позову.
02.10.2019 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.
15.01.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача.
07.09.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про залучення до участі у справі співвідповідача.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2020 року занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справу, в якості співвідповідачів МВС України та Державу Україна в особі ГУ НП в м. Києві та Державу Україна в особі ДКСУ.
19.02.2021 року на адресу суду від представника ГУ НП у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти змісту позовних вимог, вказав, що позивачем не доведені обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Просив відмовити у задоволенні позову.
23.02.2021 року на адресу суду від представника ДКСУ на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній заперечує проти позову, вказує, що Казначейство не порушувало та жодної участі у спірних правовідносинах не приймало. Вказує, що Казначейство не може нести відповідальність за дії або бездіяльність відповідача 1, як юридичної особи, яка прийняла на зберігання в органу Національної поліції на підставі відповідного договору автомобіль «Lexus», моделі «LX 570», сірого кольору, днз НОМЕР_1 . Просило відмовити у задоволенні позову.
02.03.2021 року на адресу суду від представника МВС України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній не визнає позовні вимоги у повному обсязі.
02.03.2021 року на адресу суду від ГУ НП у м. Києві надійшла заява про долучення доказів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2022 року занесеною до протоколу судового засідання прийнято до спільного розгляду заяву про збільшення позовних вимог.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2022 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
14.11.2022 року на адресу суду від представника ГУ НП у м. Києві надійшли письмові пояснення.
24.10.2024 року на адресу суду від представника ГУ НП у м. Києві надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, шляхом направлення судових повісток, про причини неявки суд не повідомили.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Окрім цього, суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні «Чірікоста і Віола проти Італії», у якому визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника.
Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.
Крім того, інформація щодо розгляду справи розміщена на сайті Судова влада України https://court.gov.ua/fair/, з якою учасники справи можуть ознайомитись.
Станом на день розгляду справи будь-яких заяв від сторони позивача до суду не надходило.
У судове засідання представник відповідача 1 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.
У судове засідання представник відповідача 2 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, на адресу суду від представника МВС України надійшла заява про розгляд справи без участі представника, проти позовних вимог заперечувала та просила відмовити.
У судове засідання представник відповідача 3 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.
У судове засідання представник відповідача 4 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, та з урахуванням тривалого перебування справи у суді, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судовим розглядом встановлено, що 03.02.2016 о 20:05, невстановлена особа, перебуваючи за адресою: м. Київ, проспект Червонозоряний, 4-Г, шляхом крадіжки, незаконно заволоділа транспортним засобом марки «Лексус», сірого кольору, номер двигуна « НОМЕР_2 », д.н.з. НОМЕР_3 , який належить громадянину ОСОБА_1, після чого з місця злочину втік. До ЄРДР внесені відомості за № 12016100090001193 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 3 статті 289 КК України. Досудове розслідування проводилось органом досудового розслідування Солом'янського УП ГУНП у м. Києві.
16.11.2017 позивач був зупинений працівниками поліції за кермом автомобіля марки «Лексус», сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , при огляді якого виникли сумніви щодо справжності та цілісності ідентифікаційного номеру кузову транспортного засобу. До ЄРДР внесені відомості за № 12017100020012139 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого статтею 290 КК України. Досудове розслідування проводилось органом досудового розслідування Дарницького УП ГУНП у м. Києві.
Проведеною транспортно-трасологічною експертизою встановлено, що первинним ідентифікаційним номером двигуна автомобіля марки «Лексус», сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 є « НОМЕР_2 », про що зазначено у висновку експерта від 30.11.2017 № 12-2\1273. Крім того, номер кузову вказаного автомобіля піддавався змінам.
Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Законом України «Про дорожній рух» визначено правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.
Статтею 37 Закону України «Про дорожній рух» констатована заборона експлуатації незареєстрованих (не перереєстрованих) транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах, знищені чи підроблені.
Зміна ідентифікаційного номеру кузова транспортного засобу позбавляє можливості ідентифікувати транспортний засіб, як власність особи; експлуатація такого транспортного засобу на території України заборонена. Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд в постанові від 02.09.2019 року у справі № 712/4407/17 (провадження № 61-25480св18).
Вказані обставини свідчать про те, що позивач у встановленому чинним законодавством порядку не міг вільно користуватися цим транспортним засобом, а вказаний транспортний засіб не міг бути законним об'єктом цивільних прав.
У межах цього кримінального провадження було вилучено автомобіль та передано на зберігання у ДП МВС України «Інформ-Ресурси» за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, 5.
На особу, якій передається на відповідальне зберігання майно органом досудового розслідування, прокуратурою, судом, через необхідність збереження арештованого майна, покладається обов'язок належного його утримання та вчасного його повернення, в протилежному випадку особа несе кримінальну відповідальність за ст.388 КК України (Розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо майна, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, - караються штрафом від чотирьох тисяч до шести тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого).
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
За правилами ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Згідно зі ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
У статті 942 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
Стаття 949 ЦК України регламентує обов'язок зберігача повернути річ. Так, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Згідно зі ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігай відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Відповідно до ст. 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Відповідно до інформації, яка зазначена у відповіді на адвокатський запит від 14.02.2019 органом досудового розслідування Дарницького УП ГУНП у м. Києві зазначено, що транспортний засіб марки «Лексус», сірого кольору з номером двигуна « НОМЕР_2 » значиться у розшуку в рамках кримінального провадження № 12016100090001193. Тобто, номери двигуна автомобіля «Лексус» д.н.з. НОМЕР_3 , який належить громадянину ОСОБА_1 та автомобіля марки «Лексус», сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить позивачу є ідентичними.
Зазначаючи цю інформацію в позовній заяві позивач фактично просить суд цивільної юрисдикції надати оцінку матеріалам кримінальних проваджень № 12017100020012139 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого статтею 290 КК України та № 12016100090001193 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 3 статті 289 КК України.
Дії уповноважених осіб з вилучення майна або неповернення майна позивачем не було оскаржено, в тому числі в судовому порядку; доказів факту неправомірності вилучення або неповернення автомобіля органами досудового розслідування позивачем до суду у цій справі не надано.
У зв'язку зі зникненням автомобіля «Лексус» з майданчику ДП МВС України «Інформ-Ресурси» за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, 5 внесені відомості до ЄРДР за № 120181000200011221 від 27.12.2018 за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 388 КК України.
20.03.2019 позивач визнаний потерпілим у кримінальному провадженні № 120181000200011221 від 27.12.2018.
Поновлення прав та інтересів позивача забезпечується уповноваженими особами відповідно до вимог КПК України.
Встановлення зазначених позивачем обставин, належність автомобіля, винність особи, ціна транспортного засобу є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 120181000200011221 від 27.12.2018 та мають бути підтверджені відповідним рішенням суду, ухваленим у порядку КПК України.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.
Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 наведеної статті містить перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право. Причому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової та моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Статтею 1192 ЦК України визначено, що суд з урахуванням обставин справи за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Такі правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (правові висновки Верховного Суду у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Пленум ВС України в пункті 3 постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (п. 5 вказаної постанови).
Зазначена позивачем моральна шкода не знаходить своє об'єктивне підтвердження. Позивачем не доведені обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
До того ж, матеріалами справи встановлено, що за інформацією, яка отримана з Головного сервісного центру МВС України вбачається, що автомобіль lexus lx 570 5663, (2010 р.в.), сірий, номер двигуна НОМЕР_4 , номер шасі НОМЕР_5 зареєстрований за ОСОБА_1 , 1986 р.н., АДРЕСА_1 (співпадає з даними позивача), зареєстрував за номером НОМЕР_1 цей автомобіль за договором продажу в СЦ 3241 та поставив на облік 01.09.2016.
14.07.2018 за договором продажу гр. ОСОБА_2 зареєстрував за номером НОМЕР_6 цей автомобіль в СЦ 0741 та поставив на облік.
Що свідчить про звернення з позовом неналежного позивача, який не є власником автомобіля lexus lx 570 5663, (2010 р.в.), сірий, номер двигуна НОМЕР_4 , номер шасі НОМЕР_5 .
Відповідно до положень статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Положення наведеної норми кореспондують приписам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та статті 321 Цивільного кодексу України.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням його володіння майном.
Отримані від органу досудового розслідування Дарницького УП ГУНП у м. Києві підтверджують, що власником автомобіля lexus lx 570 5663, (2010 р.в.), сірий, номер двигуна НОМЕР_4 , номер шасі НОМЕР_5 є інша особа, а не позивач.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, а відтак про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
Керуючись ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81,141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд ЦПК України суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», Міністерства внутрішніх справ України, Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у м. Києві, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення майнової шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 01.09.2025 року.
Суддя О.М. Соколов