Справа № 366/2957/23
Провадження № 2/366/25/25
15 травня 2025 року Іванківський районний суд Київської області в складі:
головуючого-судді Гончарука О.П.,
при секретарі - Іванової І.С.,
за участю прокурора Дацько О.,
представників відповідачів - адвокатів Білоговолового Я.О., Кондратенка М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в сел-ще. Іванків Київської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області (07301, Київська область, м.Вишгород, вул. Кургузова, буд. 13) в інтересах Вишгородської районної державної адміністрації (07300 Київська область, м.Вишгород, пл. Шевченка, 1) до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області (07201 Київська область, Вишгородський район, сел-ще.Іванків, вул. Івана Проскури, буд. 7), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_5 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство (07320 Київська область, Вишгородський район, с.Сухочуччя, вул. Миру, 2) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду,
Керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Іванківської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що Рішенням Страхоліської сільської ради від 07.04.2004 № 24-10-76 «Про затвердження технічної документації зі складанням державного акта» затверджено матеріали технічної документації зі складанням державних актів на земельні ділянки, згідно з додатками 1-2, у тому числі ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,1795 га в межах села Страхолісся Іванківського району Київської області.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯБ №004111 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1795 га з кадастровим номером 3222081401:01:013:0014.
В подальшому, 23.09.2009 за результатами поділу вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯЗ №439222 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0014 площею 0,1104 га та державний акт №439223 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0013 площею 0,0692 га.
Також, рішенням Страхоліської сільської ради від 11.09.2009 № ?-29-261 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та передано безкоштовно у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельні ділянки загальною площею 0,6008 га в межах села Страхолісся Іванківського району Київської області.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯД № 336378 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0045 площею 0,2237 га, ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯД № 336393 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:055 площею 0,1507 га, ОСОБА_4 отримав державний акт серії ЯД № 336381 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0056 площею 0,2264 га.
Рішенням Страхоліської сільської ради від 11.09.2009 № ?-29-262 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передано безкоштовно у власність ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 1,3733 га в межах села Страхолісся Іванківського району Київської області.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯД № 336380 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3222081400:02:001:0044 площею 1,3733 га.
У подальшому, ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу відчужила належній їй земельні ділянки на користь ТОВ «Прогрес-Буд»:
- земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0014 на підставі договору купівлі-продажу від 25.09.2009 № 3996;
- земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0013 на підставі договору купівлі-продажу від 25.09.2009 № 3997.
ОСОБА_2 на підставі договору-купівлі продажу від 25.09.2009 №4000 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0045 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
ОСОБА_3 на підставі договору-купівлі продажу від 25.09.2009 №4020 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:055 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
ОСОБА_4 на підставі договору-купівлі продажу від 25.09.2009 №4024 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0056 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
ОСОБА_5 на підставі договору-купівлі продажу від 25.09.2009 №4028 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0044 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
На підставі договорів купівлі-продажу від 25.09.2009 № 4004, № 4008 та № 4012 ОСОБА_4 відчужив належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081401:01:013:0020 площею 0,2306 га, 3222081401:01:013:0042 площею 0,2300 га та 3222081401:01:013:0044 площею 0,0201 га, право власності на які посвідчено державними актами серії ЯГ № 178659, серії ЯЖ № 016235, серії ЯЖ №016201 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
Після чого, ТОВ «Прогрес-Буд» здійснено об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081401:01:013:0020, 3222081401:01:013:0042 та 3222081401:01:013:0044, 3222081400:02:001:0045, 3222081401:01:013:055, 3222081401:01:013:0056 в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0058 площею 1,0815 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлових будівель та споруд.
ТОВ «Прогрес-Буд» здійснено об'єднання земельних ділянок кадастровими номерами 3222081401:01:013:0014, 3222081401:01:013:0013 та 3222081400:02:001:0044 в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0057 площею 1,4837 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
У подальшому, ТОВ «Прогрес Буд» на підставі договорів купівлі-продажу відчужило належні йому земельні ділянки на користь ОСОБА_7 :
- земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0058 підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2012 № 240; на
- земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0057 на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2012 № 287.
На підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.01.2022 № 15 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук І.Ю. 19.01.2022 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0057 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 62943922 від 19.01.2022).
На підставі свідоцтва про право на спадщину від 02.02.2022 № 58 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук І.Ю. 02.02.2022 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0058 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 63214530 від 02.02.2022).
Однак, за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081401:01:013:0057, 3222081401:01:013:0058 є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані у 394 кварталі Сухолуцького лісництва Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства.
Право постійного користування Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства землями лісогосподарського призначення 394 кварталу Сухолуцького лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ № 000337.
Таким чином, спірні земельні ділянки передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні Дніпровсько - Тетерівського державного лісомисливського господарства без виключення їх з Державного лісового фонду України.
На підставі викладеного, прокурор в інтересах держави в особі Іванківської селищної ради звертається до суду з позовом та просить суд:
усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсними рішень Страхоліської сільської ради від 07.04.2004 № 24-10-76 (у частині затвердження матеріалів технічної документації зі складанням державного акту на земельну ділянку ОСОБА_1 ), від 11.09.2009 № ?-29-261, від 11.09.2009 № Y-29-262;
усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державного реєстратора № 62943922 від 19.01.2022 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0057 та №63214530 від 02.02.2022 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0058;
усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації земельних ділянок 3 кадастровими номерами 3222081401:01:013:0057, 3222081401:01:013:0058 ОСОБА_6 ;
стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір за наступними реквізитами: отримувач Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02909996; банк отримувача ДКСУ м. Київ; МЦП банку: 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641.
Після виконання частини шостої статті 187 ЦПК України, ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
01 грудня 2023 року до суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення проти позову, відповідно до якого на підставі її заяви про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_6 Страхоліська сільська рада рішенням від 27.07.2009 року № У-28-251/3 «Про погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою» надала їй дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_6 , зобов'язала отримати погодження місця розташування земельної ділянки наступних органів:
територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів;
органу містобудування та архітектури;
природоохоронного органу;
санітарно-епідеміологічного органу;
органу охорони культурної спадщини.
Після отримання позитивних погоджень відповідних органів надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_6 . На виконання зазначеного рішення ОСОБА_2 замовила в приватного підприємства «Автотранс ЛЛС» проект землеустрою, який після отримання всіх передбачених вищезазначеним рішенням Страхоліської сільської ради погоджень компетентних органів був затверджений рішенням Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області від 11.09.2009 року № У-29-261 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд громадянам України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в межах села Страхолісся на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області». На підставі цього ж рішення Страхоліська сільська рада передала їй у власність земельну ділянку площею 0,2237 га (кадастровий номер 3222081400:02:001:0045), a 17.09.2009 року їй був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД№336378.
25.09.2009 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку площею 0,2237 га, кадастровим номером 3222081400:02:001:0045, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕС-БУД» і їй нічого невідомо про подальші дії покупця з зазначеною земельною ділянкою.
Вважає, що висновок позивача про те, що рішення Страхоліської сільської ради Іванківського району від 11.09.2009 року № У-29-261 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд громадянам України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в межах села Страхолісся на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області» прийняте поза межами компетенції у зв'язку з чим набуття права власності відбулося із порушенням вимог земельного та лісового законодавства не підтверджується доказами та ґрунтується на припущеннях.
Як слідує зі змісту позовної заяви позивач вважає, що надана їй у власність земельна ділянка належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства.
Разом з тим, Страхоліська сільська рада рішенням від 27.07.2009 року № У- 28-251/3 «Про погодження вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою» надаючи їй дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_6 , зобов'язала отримати погодження місця розташування земельної ділянки наступних органів:
територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів;
органу містобудування та архітектури;
природоохоронного органу;
санітарно-епідеміологічного органу;
органу охорони культурної спадщини.
Після отримання позитивних погоджень відповідних органів надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_6 .
На виконання зазначеного рішення приватне підприємство «Автотранс ЛЛС» розробило проект землеустрою, який погодило у всіх компетентних органів, які були вказані в рішенні. Дану обставину може підтвердити проект землеустрою, оскільки вказані документи були включені до його складу. Наявність вказаних документів в проекті землеустрою свідчить і те, що вказаний проект землеустрою був затверджений рішенням Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області від 11.09.2009 року № У-29-261 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд громадянам України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в межах села Страхолісся на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області». Якби вказаних погоджень не було, то Страхоліська сільська рада не затвердила би проект землеустрою та не передала їй у власність земельну ділянку.
Також зазначає, що позивачі зазначають, що згідно з інформацією ВО «Укрдекржліспроект» земельна ділянка з кадастровим номером 3222082401:01:013:0058 площею 1,0815 га (до складу якої відповідно до позовної заяви ввійшла площа раніше належної їй земельної ділянки 3222081400:02:001:0045) за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років є земельною ділянкою лісогосподарського призначення та, згідно з таксаційними характеристиками, на них ростуть дерева. Дана обставина не відповідає дійсності, оскільки на земельній ділянці 3222081400:02:001:0045 станом на 2009 рік жодного дерева чи куща (не те, щоб лісу) не було. Дані обставини є взагалі абсурдними та надуманими, що свідчить про поверхневе вивченні прокурором обставин справи та документів, які вважає належними доказами.
Зазначає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права (даний позов є віндикаційним, а не негаторним як вважає позивач), а також те, що позивач пропустив встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України строк у межах якого могли звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, оскільки Іванківським районним судом Київської області 27.08.2020 було відкрито провадження по справі №366/18/20 за позовом Керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління мисливського та лісового господарства до Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, ОСОБА_7 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними рішень Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, державних актів та витребування земельних ділянок з незаконного володіння. Предметом даного позову були, зокрема, вимоги, які співпадають з заявленими прокурором в даній справі позовними вимогами, зокрема визнати недійсними рішення Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області № ?-29-261 від 11.09.2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», яким затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та передано безкоштовно у власність громадянам України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельних ділянок. Зі змісту позовної заяви від 19.10.2019 року (дата реєстрації позовної зави в Броварській місцевій прокуратурі) по справі № 366/18/20 вбачається, що прокурору стало відомо про необхідність захисту прав держави в 2018-2019 роках, у зв'язку з чим прокурор просив суд поновити пропущений строк позовної давності. Крім цього, вважає, що строки позовної давності слід відраховувати від дати прийняття оскаржуваного рішення Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області. Враховуючи викладене вважає, що заявлений позов не підлягає до задоволення.
Того ж дня від відповідача ОСОБА_3 надійшли аналогічні заперечення проти позовної заяви прокурора.
11 грудня 2023 року до суду від керівника Вишгородської окружної прокуратури Василенка М. надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої доводи представника відповідача є необґрунтованими та безпідставними. Щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, зазначив, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користування державного лісогосподарського підприємства необхідно врахувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України. Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років, які погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджені Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства землі лісогосподарського призначення 394 кварталу Сухолуцького лісництва перебувають у постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства. Право постійного користування Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства землями 394 кварталу Сухолуцького лісництва підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ № 000337, який видано 27.01.2000 Страхоліською сільською радою Іванківського району Київської області. Факт розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується лісомисливського інформацією Дніпровсько-Тетерівського державного господарства від 31.03.2023 №60 та інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 12.06.2023 №542 та доданими до неї фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних відділів Сухолуцького лісництва Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства, відповідно до якої, спірні земельні ділянки розташовані в межах земель 394 кварталу Сухолуцького лісництва Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства.
Щодо способу захисту зазначає, що з урахуванням того, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення, зміну цільового призначення спірних земельних ділянок та передачу їх у приватну власність громадян не приймалось, відтак право власника, постійного користувача та дійсного володільця цих земельних ділянок до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право власності спірними земельними ділянками у відповідачів, в силу законодавчо встановлених обмежень на оборот земель лісогосподарського призначення, не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок, є негаторний позов (ст. 391 Цивільного кодексу України), який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
12 грудня 2023 року до суду від представника відповідача ОСОБА_6 адвоката Кобилянського В.А. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що прокурор не наводить доказів того, що спірні земельні ділянки дійсно перебували в державній власності та землях лісогосподарського призначення. Посилання прокурора на те, що одержання у встановленому законом порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є безпідставними, оскільки спірні земельні ділянки раніше державним лісогосподарським підприємствам не надавались. Не може вважатись допустимим доказом інформація ВО «Укрдержліспроект», оскільки в ній порівнюється і тільки візуально, без врахування координат, відомості Державного земельного кадастру, які сформовані на підставі документації із землеустрою, з відомостями матеріалів лісовпорядкування, які не є документацією із землеустрою і не містять інформацію про встановлені межі земельних ділянок. Прокурором вказано про зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, проте доказів суду здійснення такої зміни не надано. Зазначено, що прокурор свідомо намагається використати саме негаторний позов з метою уникнення застосування позовної давності, строки якої ним пропущені. Слід зазначити, що вимоги щодо скасування рішень державного реєстратора є похідним від вимог про повернення земельних ділянок, та останні свідчать про віндикаційний характер позову. На підставі викладеного наявні підстави для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
13 грудня 2023 року до суду від представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Білоголового Я.О. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що прокурором не доплачено судовий збір, обрано невірний спосіб захисту, та просить суд витребувати докази.
Ухвалою від 30 січня 2024 року витребувано від приватного нотаріуса Прокудіної Людмили Дмитрівни (01030 м.Київ, вул. Леонтовича, буд. 7, літера «А», телефон НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) копію договору купівлі - продажу домоволодіння від 6 березня 2012 року, укладеного між ТОВ «ПРОГРЕС-БУД» та ОСОБА_7 , яке розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером 3222081401:01:013:0058.
14 лютого 2024 до суду від представника Іванківської селищної ради надійшло клопотання про розгляд справи без представника, прийняти рішення на розсуд суду.
19 лютого 2024 року на виконання ухвали Іванківського районного суду Київської області від 30 січня 2024 року, нотаріусом Прокудіною Л.Д. надано суду завірену копію Договору купівлі-продажу домоволодіння з вісроченням платежу, укладений між ТОВ «ПРОГРЕС-БУД» та ОСОБА_7 .
Ухвалою від 28 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
На виконання ухвали суду від 7 травня 2024 року прокурором надано платіжну інструкцію про сплату судового збору.
Ухвалою від 16 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяву.
Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Білоголовий Я.О. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на поданий відзив та заперечення проти позову.
Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Кобилянський В.А. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на поданий відзив та заперечення проти позову.
Представник Іванківської селищної ради звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі представника, прийняти рішення на розсуд суду.
Інші учасники судового процесу не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Судом враховуються подані суду заперечення проти позову.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши позиції сторін, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.
Рішенням Страхоліської сільської ради від 07.04.2004 № 24-10-76 «Про затвердження технічної документації зі складанням державного акта» затверджено матеріали технічної документації зі складанням державних актів на земельні ділянки, згідно з додатками 1-2, у тому числі ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,1795 га в межах села Страхолісся Іванківського району Київської області.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯБ №004111 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1795 га з кадастровим номером 3222081401:01:013:0014.
В подальшому, 23.09.2009 за результатами поділу вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯЗ №439222 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0014 площею 0,1104 га та державний акт №439223 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0013 площею 0,0692 га.
Також, рішенням Страхоліської сільської ради від 11.09.2009 № ?-29-261 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та передано безкоштовно у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельні ділянки загальною площею 0,6008 га в межах села Страхолісся Іванківського району Київської області.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯД № 336378 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0045 площею 0,2237 га, ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯД № 336393 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:055 площею 0,1507 га, ОСОБА_4 отримав державний акт серії ЯД № 336381 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0056 площею 0,2264 га.
Рішенням Страхоліської сільської ради від 11.09.2009 № ?-29-262 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передано безкоштовно у власність ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 1,3733 га в межах села Страхолісся Іванківського району Київської області.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯД № 336380 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 3222081400:02:001:0044 площею 1,3733 га.
У подальшому, ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу відчужила належні їй земельні ділянки на користь ТОВ «Прогрес-Буд»:
- земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0014 підставі договору купівлі-продажу від 25.09.2009 № 3996; на
- земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0013 на підставі договору купівлі-продажу від 25.09.2009 № 3997.
ОСОБА_2 на підставі договору-купівлі продажу від 25.09.2009 №4000 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0045 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
ОСОБА_3 на підставі договору-купівлі продажу від 25.09.2009 №4020 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:055 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
ОСОБА_4 на підставі договору-купівлі продажу від 25.09.2009 №4024 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0056 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
ОСОБА_5 на підставі договору-купівлі продажу від 25.09.2009 №4028 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0044 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
На підставі договорів купівлі-продажу від 25.09.2009 № 4004, № 4008 та № 4012 ОСОБА_4 відчужив належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081401:01:013:0020 площею 0,2306 га, 3222081401:01:013:0042 площею 0,2300 га та 3222081401:01:013:0044 площею 0,0201 га, право власності на які посвідчено державними актами серії ЯГ № 178659, серії ЯЖ № 016235, серії ЯЖ №016201 на користь ТОВ «Прогрес-Буд».
Після чого, ТОВ «Прогрес-Буд» здійснено об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081401:01:013:0020, 3222081401:01:013:0042 та 3222081401:01:013:0044, 3222081400:02:001:0045, 3222081401:01:013:055, 3222081401:01:013:0056 в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0058 площею 1,0815 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлових будівель та споруд.
ТОВ «Прогрес-Буд» здійснено об'єднання земельних ділянок кадастровими номерами 3222081401:01:013:0014, 3222081401:01:013:0013 та 3222081400:02:001:0044 в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0057 площею 1,4837 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
У подальшому, ТОВ «Прогрес Буд» на підставі договорів купівлі-продажу відчужило належні йому земельні ділянки на користь ОСОБА_7 :
- земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0058 підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2012 № 240;
- земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0057 на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2012 № 287.
На підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.01.2022 № 15 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук І.Ю. 19.01.2022 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0057 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 62943922 від 19.01.2022).
На підставі свідоцтва про право на спадщину від 02.02.2022 № 58 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук І.Ю. 02.02.2022 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0058 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 63214530 від 02.02.2022).
Щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.
Прокурор стверджує, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ № 000337 та доводить це листом Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства та інформацією ВО «Укрдержліспроект» з відповідними картографічними матеріалами.
Відповідно до листа Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства спірні земельні ділянки частково накладаються на землі підприємства. Жодних підтверджень, картографічних матеріалів, тощо Дніпровсько-Тетерівським державним лісомисливським господарством не надано.
Згідно картографічних матеріалів ВО «Укрдержліспроект» спірні земельні ділянки частково накладаються на землі 394 кварталу Сухолуцького лісництва ДП «Дніпровсько-Тетерівське ЛМГ» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.
У відповідності до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового Кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Таким чином, оскільки Дніпровсько-Тетерівському державному лісомисливському господарству видано державний акт на право постійного користування землею, то планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не підтверджують право користування вказаними землями.
Доказів розташування спірних земельних ділянок у межах земель, які перебувають у постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 000337 суду не надано.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності (користуванні) позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Підтвердження обставин накладення однієї земельної ділянки на іншу може бути відповідна земельно-технічна експертиза (постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20 (провадження № 61-5944св21), від 19 березня 2025 року у справі № 569/2168/23 (провадження № 61-14290св24), від 09 липня 2025 року у справі № 500/5781/17, провадження № 61-4018св25)).
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Так, згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.
Проте, надані прокурором документи щодо правомірності постійного користування землею Дніпровсько-Тетерівським державним лісомисливського господарства, зокрема планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, не містять погоджень з органами землевпорядкування Іванківського району Київської області та територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а тому суд не може прийняти до уваги такі докази як належні. Відповідно, такі документи не можуть бути взяті судом до уваги як докази, що посвідчують право користування Дніпровсько-Тетерівським державним лісомисливського господарства спірною земельною ділянкою.
Фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 394 Сухолуцького лісництва, виконаний за матеріалами лісовпорядкування 2014 року інженером-таксатором 1 категорії ВО «Укрдержліспроект» Труш І.М., як доказ, суд оцінює критично, оскільки він не містить будь-яких посилань на документи, на підставі яких він був виконаний.
Відповідно до ст. 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Відповідно до вимог ст. 53 ЛК України державний лісовий кадастр ведеться центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства за єдиною для України системою за рахунок коштів державного бюджету.
Порядок ведення державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким порядком є Порядок ведення державного лісового кадастру, затверджений постановою КМУ від 20.06.2007 № 848.
Відповідно до п.п. 5, 7,9 та 10 цього Порядку, дані про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, його кількісний склад погоджуються з територіальними органами Держгеокадастру.
Республіканський комітет з лісового та мисливського господарства Автономної Республіки Крим, територіальні органи Держлісагентства (далі - органи Держлісагентства) щороку подають територіальним органам Держгеокадастру інформацію про показники кадастру з урахуванням поточних змін для ведення ними державного земельного кадастру.
Підприємства, установи, організації та громадяни, що мають у постійному користуванні або у приватній власності ліси, надсилають до 1 березня року проведення чергового державного обліку лісів погоджену з територіальними органами Держгеокадастру та оформлену в установленому порядку документацію первинного обліку лісів відповідним державним лісогосподарським підприємствам Держлісагентства для узагальнення і подання органам Держлісагентства до 1 травня зведеної облікової інформації.
Держлісагентство: перевіряє повноту і достовірність зведених відомостей кадастру, узагальнює їх в цілому по Україні і до 1 листопада року проведення чергового державного обліку лісів подає Мінекономрозвитку, Міндовкіллю та Держгеокадастру.
Проте, в матеріалах справи відсутні проекти землеустрою щодо встановлення меж земель лісового фонду Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства. Відсутність такого проекту землеустрою позбавляє можливості суд встановити факт перебування спірної земельної ділянки в межах земель лісового фонду.
Окрім цього, згідно з листом Секретаріату КМУ від 27.07.2023 року, адресованому Вишгородській окружній прокуратурі у відповідь на лист від 25.07.2023р, № 54-4784 вих-23, КМУ повідомив про те, що рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебували у постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства, не приймалось /том 1, а.с. 83/.
Проте, з цього листа неможливо встановити, за який саме період КМУ не приймались такі рішення, а лист Вишгородської окружної прокуратури від 25.07.2023, вих. № 54-4784вих-23 в матеріалах справи відсутній, а тому, суд позбавлений можливості встановити, за який період прокурором у секретаріаті КМУ витребовувалась така інформація.
Щодо невиправданого втручання в мирне володіння відповідачами спірними земельними ділянками, частки яких перебувають в їх власності і щодо яких відсутній спір.
Як зазначено вище, відповідно до листа Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства та картографічних матеріалів ВО «Укрдержліспроект» спірні земельні ділянки частково накладаються на землі 394 кварталу Сухолуцького лісництва ДП «Дніпровсько-Тетерівське ЛМГ» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.
При цьому, звертаючись в суд з позовом, прокурор вказаного не врахував та вважав, судячи зі змісту позову, що всі спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, у зв'язку з чим просив задовольнити вимоги, спрямовані на повернення всієї площі спірних земельних ділянок Вишгородській районній державній адміністрації.
Разом з цим, прокурор не довів, які саме частини спірних земельних ділянок є такими, що перебувають в приватній власності Відповідачів з порушенням вимог законодавства, а які частини є такими, щодо яких відсутній спір.
Суд наголошує, що задоволення позовних вимог, спрямованих на повернення всієї площі спірних земельних ділянок не може бути застосовано в цьому випадку, оскільки така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельних ділянок, що накладаються на землі лісового фонду.
Тому, прокурор має довести, яка саме частина спірних земельних ділянок та в яких межах накладається на землі лісового фонду.
Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
Таким чином, частки земельних ділянок, які накладаються на землі лісового фонду мають бути ідентифіковані, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Суд звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.
Сторонами у справі не надано висновків експертизи стосовно ідентифікації частин земельних ділянок, які накладаються на межі лісового фонду, а також не заявлено клопотання про призначення такої експертизи судом, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги щодо частки ділянок, які є спірними.
Викладений висновок суду узгоджується з висновками ВП ВС, викладеними в в п.п. 116-125 постанови від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (касаційне провадження № 14-90цс23).
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Так, КЦС ВС у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною».
Тому задоволення позову і повернення державі всієї площі спірних земельних ділянок з тією їх частиною щодо якої фактично відсутній спір призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.
Щодо способу захисту порушеного права.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор просить усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсними рішень Страхоліської сільської ради від 07.04.2004 № 24-10-76 (у частині затвердження матеріалів технічної документації зі складанням державного акту на земельну ділянку ОСОБА_1 ), від 11.09.2009 № ?-29-261, від 11.09.2009 № Y-29-262;
усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державного реєстратора № 62943922 від 19.01.2022 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0057 та №63214530 від 02.02.2022 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081401:01:013:0058;
усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації земельних ділянок 3 кадастровими номерами 3222081401:01:013:0057, 3222081401:01:013:0058 ОСОБА_6 .
Серед способів захисту речових прав ЦК України видокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
Судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52 гс20).
Крім того, в п.п. 20-25, 35 ухвали від 08 листопада 2023 року ВПВС у справі №36//473/15-ц зазначила, що зміну володільця земельної ділянки лісогосподарського призначення засвідчує державна реєстрація права власності на неї за іншою особою, ніж власник. У разі державної реєстрації права власності за володільцем-відповідачем, власник, який вважає, що його право власності порушує такий володілець, має право заявити вимогу про витребування відповідного нерухомого майна від того, за ким на останнє зареєстроване право власності.
Допоки реєстрація такого права за іншою, ніж власник, особою не відбулася (навіть за наявності рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, що допускає можливість провести цю державну реєстрацію), земельна ділянка лісогосподарського призначення не вважається такою, що вибула з володіння власника.
Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідну перешкоду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)). Інакше кажучи, перешкоду у користуванні та розпорядженні зазначеною ділянкою лісогосподарського призначення у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.
Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).
З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.
Оскільки вимога про визнання незаконним, недійсним і скасування рішення органу державної влади про відчуження земельної ділянки не призведе до відновлення володіння нею, то, як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду, зазначена вимога не є вимогою, пов'язаною підставою виникнення або поданими доказами, як основна, з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння набувача. А вимога про таке витребування не є похідною від вимоги про визнання незаконним, недійсним і скасування рішення органу державної влади про відчуження земельної ділянки, бо право власника на витребування від добросовісного набувача обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з його володіння поза його волею, що й треба довести у суді (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.26)). Більше того, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за вимогою держави про витребування земельної ділянки з володіння набувача юрисдикція суду залежить від виду суб'єкта, з володіння якого держава хоче витребувати цю ділянку, а не від виду суб'єкта, що був її первісним набувачем на підставі відповідного рішення органу влади (див. постанови від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 48-52), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.27-6.29), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 35-37)).
Витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення з володіння кінцевих набувачів треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»). Подібний висновок є також у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 84).
Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Велика Палата Верховного Суду також висловилась, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
Таким чином, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення повинно відбуватися шляхом їх витребування з володіння кінцевого набувача, що треба розглядати за правилами віндикаційного позову, заявленого на підставі ст.ст. 387-388 ЦК України.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, в тому числі, через неправильно обраний спосіб захисту - подання негаторного позову.
Суд також зауважує, що Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісних набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, який набув чинності 9 квітня 2025 року, надає відповідачам додаткові гарантії для захисту їх права власності на спірні земельні ділянки.
Вищезазначеним Законом України статтю 388 Цивільного кодексу України викладено у новій редакції. Відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
У даному випадку позов прокурора поданий більш, ніж через 15 років після отримання відповідачами права власності на земельні ділянки.
Отже, спірні земельні ділянки не можуть бути витребувані у відповідачів за будь-яких умов.
Таким чином, позовні вимоги керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах Вишгородської районної державної адміністрації до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду задоволенню не підлягають.
Щодо застосування положень про позовну давність.
Представники відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просили врахувати суд пропуск прокурором строків позовної давності при зверненні до суду з позовом.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).
Такі способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується.
До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.09.2020 у справі№ 648/533/16-ц (провадження № 61-20574св19).
За таких обставин, положення законодавства про строк позовної давності при розгляді цієї справи застосуванню не підлягають.
Окрім того, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. На це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року по справі № 755/13805/16-ц (пункт 53 постанови).
Вирішення питання про судові витрати
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України в разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України,
У задоволенні позову Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах Вишгородської районної державної адміністрації до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду- відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Іванківського районного суду Київської області може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: О.П. Гончарук