Справа № 344/8151/25
Провадження № 2/344/3268/25
18 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Пастернак І.А.
секретаря Устинської Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації
ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації, мотивуючи тим, що 24 лютого 2022 року внаслідок збройної агресії російської федерації відносно України ворожі війська окупували частину території України, зокрема місто Маріуполь Донецької області, яке опинилося в блокаді.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживала разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у їх спільній квартирі, за адресою АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначає, що вона є особою пенсійного віку, до повномасштабного вторгнення була повноцінною частиною суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя.
Однак, зранку 24.02.2022 року, її спокійне життя змінилося на жахіття, сповнене страхом та невимовним болем. В її місті почалися постійні обстріли з боку російських загарбників. Місто було під прицільним вогнем. Ворог наступав, оточуючи ОСОБА_3 з усіх боків. Агресія російських військ стрімко просувалася від околиць міста до її центральних районів. Постійні масовані обстріли знищували житлові будинки. Під обстрілами, авіабомбардуваннями гинули мирні мешканці.
Густий чорний дим від пожеж будинків після обстрілів наповнював її страхом. Російські бомби, снаряди, міни, кулі несли смерть. Ворог просувався, намагаючись створити смертельне кільце окупації навколо Маріуполя. Особливо страшно було переживати обстріли - ніколи не знаєш куди в черговий раз прилетить снаряд та чи залишишся живим. Кожної ночі починалися найстрашніші обстріли, вона не знала, чи прокинеться зранку, і так кожного дня вони жили в страху за своє життя. Вона вважала, що їм ще трошки треба перечекати бойові дії, прийде допомога і все буде добре, як це було у 2014 році. Але з кожним днем ставало все гірше і гірше - просто справжнє пекло створене російськими військовими.
Позивач з чоловіком були вимушені переживати усі ці події, знаходячись в Маріуполі. В їх квартирі ударною хвилею вибило вікна, вони були змушені забити їх фанерою, оскільки на вулиці було дуже холодно, і перебувати в приміщенні без теплого верхнього одягу було неможливо. З початку війни в місті вимкнули воду, потім через два дні зникло світло і газ, зв'язку також не було. Під час обстрілів вони, разом із сусідами, переховувались у підвалі їх будинку, було багато людей різного віку, а найменшому хлопчику було 1 рік 8 місяців. Щоб якось вижити, приходилося кип'ятити воду та готувати їжу на вулиці на багатті.
14.06.2022 року вона з чоловіком за допомогою волонтерів змогли виїхати з Маріуполя. Дорога загалом тривала 5 діб. Прихисток знайшли в місті Івано-Франківську, де живуть і досі як внутрішньо-переміщені особи.
З початком збройної агресії російської федерації проти України вона втратила житло та спокійне життя, стан здоров'я значно погіршився, у неї хронічний бронхіт більше 30-ти років, а через тривале перебування в підвалі стан різко погіршився, перенесла двічі пневмонію, посилився кашель, наростає задишка, встановлено діагноз - хронічне обструктивне захворювання легень, гостра інфекція верхніх дихальних шляхів. Після переїзду їй з чоловіком довелось пристосувуватись до нових життєвих умов, шукати та орендувати житло, відновлювати прийнятний для них спосіб життя, однак у їх віці та при доході, який складається тільки з пенсії невеликого розміру це дуже складно.
Вважає, що є факт порушення основоположних прав людини, через що їй завдано душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну та руйнування, втрату житла та всього пережитого нею, що в подальшому відобразилось на стані її здоров'я, через що вона постійно перебуває на контролі у лікаря, окрім того у неї почалося постійне підвищення артеріального тиску, порушення сну, постійна депресія, відчуття тривоги, панічні атаки, почуття безвиході, тому вона звернулася до суду та вважає, що завдана відповідачем моральна шкода повинна становити 5 000 000 грн., що є справедливою компенсацією з держави-агресова російської федерації (а.с.1-6).
Позивач подала клопотання в якому просила проводити розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного рішення суду не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини у справі, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та законності, суд приходить до наступного висновку.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 отримує пенсію за віком (а.с.11).
Згідно довідки від 20.06.2022 №2615-5001770307 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Тельшяй Литва. Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Фактичне проживання/перебування: АДРЕСА_2 (а.с.11).
Відповідно до листа огляду лікаря-пульмонолога Зубок Людмилі Павлівні поставлено заключний діагноз J44.8 - інша уточнена хронічна обструктивна легенева хвороба, Хронічне обстуктивне захворювання легень, ступінь ІІ, група Е, помірного ступеня тяжкості, ЛН-І-ІІ, J06.9 - Гостра інфекція верхніх дихальних шляхів неуточнена (а.с.12).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування немайнової шкоди.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
24.02.2022 Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення на території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Дана обставина не підлягає доказуванню згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України.
Силові дії РФ, що тривають з початку вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.
За приписами ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» з 20 травня 2022 року м. Маріуполь окуповано.
Сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації, за якої ОСОБА_1 понесла моральну шкоду та змушена відстоювати своє порушене відповідачем право в судовому порядку.
Здійснивши збройну агресію відносно України, РФ порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Згідно ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
У справі, що розглядається, позивач звернулася до суду з позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії рф на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом, оскільки російська федерація вийшла за межі суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.
Таким чином, російська федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
Аналогічну позицію щодо непоширення на рф судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167 цс 20).
Як зазначено у ч. 1, пункт 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Так, судом встановлено, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України та проживаючи в зоні проведення бойових дій до моменту евакуації з м.Маріуполь ОСОБА_1 реально сприймала загрозу життю.
Внаслідок збройної агресії російської федерації позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у погіршенні морально-психологічного стану, внаслідок негативного впливу наслідків військової агресії російської федерації та має такі негативні прояви: постійне підвищення артеріального тиску, порушення сну, постійна депресія, відчуття тривоги, панічні атаки, почуття безвиході. Внаслідок збройної агресії російської федерації вона разом із своїм чоловіком змушена була покинути власне житло та рідне місто, в якому проживала, в якому проживали її рідні, друзі та знайомі, а відповідно були сформовані довготривалі сталі соціальні та родинні зв'язки, налагоджений побут. Фактично вона з чоловіком, будучи пенсіонерами змушені були покинути все, розпочинати життя в новому місці, налагоджувати новий побут та нові соціальні зв'язки, пристосовуватись до нових реалій, що вимушено виникли в житті. У зв'язку з цим вона змушена був вживати додаткових заходів для організації свого життя. Це зумовило у неї відчуття страху та безпорадності, невпевненості в майбутньому, емоційної подавленості, пригніченості та депресії.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивачем доведено, що внаслідок саме збройної агресії російської федерації проти України вона відчуває душевні страждання, що не дають їй можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії.
Отже, враховуючи доведений характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій відповідача, виходячи із засад розумності, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 5 000 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Зважаючи на те, що позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду цим позовом, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 50 000 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації - задоволити.
Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання ВПО: АДРЕСА_2 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів) грн.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Довідка: повний текст рішення виготовлено 24 вересня 2025 року.
Суддя Пастернак І.А.