Справа № 342/598/25
Провадження № 2/342/510/2025
23 вересня 2025 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Федів Л.М.,
за участі секретаря судового засідання Матієк І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городенка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація, в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ проти України,
Позивач ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , звернулася до суду із позовом до держави Російська Федерація, в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, місцезнаходження: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27-А; м. Москва, вул. Краснопресненська набережна, 2, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача, в рахунок відшкодування моральної шкоди - 60 000 євро, що згідно з офіційним курсом НБУ, станом на день подання позову до суду, еквівалентно 2 880 000, 00 грн.
Позов обгрунтовано тим, що позивачка є матір?ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 27 грудня 1990 року Назаренківською сільською радою Городенківського району Івано-Франківської області. 24 лютому 2022 року розпочалася повномаштабна збройна агресія російської федерації проти України. Внаслідок чого її син, ОСОБА_2 , був мобілізований до Збройних Сил України і став на захист Батьківщини. Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України N?2887/убд від 06.06.2024 року солдат ОСОБА_2 дійсно брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в населеному пункті Терни Краматорського району Донецької області. Підстава: витяг із журналу бойових дій НОМЕР_2 окремої десантно-штурмової бригади від 30.04.2024; витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 06.06.2024 N?164. 29 травня 2024 року їхня сім?я отримали сповіщення сім?ї N? 52 про те, що син солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вірний Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконувавши військовий обов?язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 поблизу населеного пункту Терни, Краматорського району Донецької області, згідно постанови про встановлення особи трупу від 29.05.2024. Згідно довідки про причину смерті (до форми N?106/ N? 911не/1193л (видається для поховання)) від 30.05.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок «інших уточнених травм з залученням декількох ділянок тіла, вибухова травма. Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та осколків», загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_4 видане 04.06.2024 Городенківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції). Відповідно до витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 16 червня 2024 року N? 4942, поранення (ТО4.8) «Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та осколків. Вибухова травма. Інші уточнені травми з залученням декількох ділянок тіла» солдата ОСОБА_2 , 1990 року народження, яке стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено лікаським свідоцтвом про смерть від 30.05.2024 N?911не/1193 видане КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи», свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 видане Городенківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства гостиції 04.06.2024, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 06.06.2024 N?164, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 06.06.2024 N?1298, постановою про встановлення особи трупу
Дніпропетровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 29.05.2024 - ПОРАНЕННЯ, ЯКЕ ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ?ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ. Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) N? 164 від 06.06.2024 року солдата призваного на військову службу під час мобілізації ОСОБА_2 , колишнього стрільця-снайпера 3 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону, який перебуває у розпорядженні командира військової частини як безвісно відсутній та відповідно до постанови про встановлення особи трупу від 29 травня 2024 року вважати таким, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті ведення бойових дій в районі н.п. Терни Краматорського району Донецької області, - з 29 травня 2024 року ВИКЛЮЧИТИ зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач звертає увагу суду на те, що саме внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у населеному пункті Терни, Краматорського району Донецької області України було порушено невід?ємне право на життя її сина ОСОБА_2 , гарантоване статтею 27 Конституції України, ст. 2
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Силові дії російської федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «с», «d» та «g» ст. 3 Резолюції
3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974 року.
Крім того, в результаті зазначених вище подій зумовлених збройною агресією російської федерації, відповідно до абзацу 8 п. 1 ст. 10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» їй, матері ОСОБА_1 встановлено статус члена сім?ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, про що видано відповідне посвідчення: серія НОМЕР_6 від 16.07.2024 року. Внаслідок втрати сина, який загинув у результаті військової агресії російської федерації проти України, а також з огляду на незаконність та безкарність дій російської федерації, особливий цинізм, з яким російською федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, вона по сьогоднішній день відчуває безперервні, невгамовні душевні болі та страждання. Більше того, позивач назавжди втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування. Зазначає, що найстрашнішим для матері є хоронити свою дитину. Наголошує на тому, що ні з чим не можливо порівняти її непоправну втрату та біль, спричинену відповідачем своїми протиправними діями. Через загибель сина вона назавжди втратила сенс життя та віру у майбутне. Постійні відчуття страждань від втрати дорогої дитини, - не дають їй можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати, підтримувати соціальний спосіб життя. Разом з тим, внаслідок протиправних дій російської федерації, які стали причиною смерті її сина, відповідачем, - грубо порушено і її право на повагу до сімейного життя. Вона назавжди позбавлена можливості бути разом із сином, - однією міцною, повною сім?єю! Зазначає, що факт початку в лютому 2022 року повномаштабної військової агресії російської федерації проти України є загальновідомим та не потребує додаткового доказування (ч. 3 ст. 82 ЦПК України), що також регулюється різними законодавчими актами та офіційними документами. Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року N?129-VIII затверджено звернення до Організації Об?єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором. Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08.07.2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції «Продовження очевидних грубих і невиправлених порушень російською федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ» та резолюції (Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території російської федерації», які засвідчили факт здійснення російською федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в?язнів у російській федерації.
Позивач наголошує на тому, що незаконна та протиправна військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої загинув її син, призвела до заподіяння їй істотної моральної шкоди. Саме з втратою сина вона назавжди втративла душевний мир та спокій, постійно відчуває душевний біль, згадуючи його та обставини, за яких він загинув. Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за спричинену їй моральну шкоду, вважає за необхідне виходити із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини та становлять в середньому 60 000 Євро за загибель однієї особи. Зокрема, такі рішення виносились Європейським судом з прав людини у справах "Хачукаевы против
России" (Khachukayev v. Russia (23/04/2009)), "Сагаева и Другие против России" (Sagayeva and Others v. Russia (08/12/2015)), "Исламова против России" (Islamova v. Russia (30/04/2015)), "Султыгов и Другие против России" (Sultygov
and Others v. Russia (09/10/2014)). Тому враховуючи характер та обсяг завданих їй відповідачем моральних страждань, істотних порушень останнім, її прав, умисного характеру дій російської федерації, а також душевного болю від втрати дорогого сина, почуття безпорадності, які вона відчуває через втрату рідної дитини, позивач вважає, що справедливим розміром компенсації за заподіяну їй моральну шкоду, буде сума в 2 880 000,00 (два міліони вісімсом вісімдесять тисяч) гривень, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 60 000 Євро, наголошує на тому, що саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через смерть фізичної особи. Крім цього, зазначає, що російська федерація, здійснивши збройну агресію відносно України порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
На підставі викладеного і ст. ст. 27, 55 Конституції України, п. 3 ст. 2 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права 1966 року, Закону України
«Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року N? 1207-УП, Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року N? 2268-УШ, статей 2, 11, 16, 23, 1167, 1168 ЦК України, керуючись ст. ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 20 червня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. Призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 10 липня 2025 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Позивач у судове засідання не з'явилася, проте до суду подала клопотання про розгляд справи без участі учасника судового процесу, в якому повідомила суд, що з об'єктивних причин не має можливості брати участь у визначених судом судових засіданнях в даній справі. Позовну заяву підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити.
Відповідач повідомлявся про судове засідання через публікацію оголошення на сайті Судової Влади України, що підтверджується матеріалами справи, відзив на позовну заяву не надіслав, у судові засідання представник відповідача не прибув, причини неявки суду не повідомив.
Суд зауважує на тому, що у постанові від 14 квітня 2022 року по справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) Верховний Суд зазначив, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Згідно з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року (справа № 308/9708/19), оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від РФ або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та указами Президента України в подальшому продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) Європейський суд з прав людини також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Додатково Верховний Суд вказав, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією росії проти України, чим порушено суверенітет України, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
У зв'язку з викладеним, суд не направляв запиту до відповідача для отримання згоди бути відповідачем у цій справі.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, проте не з'явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини своєї неявки в судове засідання, відзиву не подав, суд на підставі статей 280-282 Цивільного процесуального кодексу України ухвалив про заочний розгляд справи.
Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 , виданого 27 грудня 1990 року Назаренківською сільською радою Городенківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У відповідності до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України N2887/убд від 06.06.2024 року солдат ОСОБА_2 дійсно брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в населеному пункті Терни Краматорського району Донецької області. Підстава: витяг із журналу бойових дій НОМЕР_2 окремої десантно-штурмової бригади від 30.04.2024; витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 06.06.2024 N?164.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 МОУ (по стройовій частині) АДРЕСА_2 №164 від 06.06.2024 солдата призваного на військову службу під час мобілізації ОСОБА_2 , який перебував у розпорядженні командира військової частини як безвісно відсутній та відповідно до постанови про встановлення особи трупа від 29 травня 2024 вважати таким, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті ведення бойових дій в районі населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області. Смерть настала внаслідок дій передбачених законом та воєнних операцій та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Як стверджується копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 МОУ (з основної діяльності) с.Щурове №1298 від 06.06.2024 визнано загибель (смерть внаслідок отриманих поранень) солдата ОСОБА_2 такою, що сталася під час виконання обов'язків військової служби внаслідок дій з боку противника (збройних сил російської федерації) в районі ведення бойових дій та пов'язана із захистом Батьківщини.
Згідно із копією сповіщення сім'ї №52 від 29 травня 2024 року солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вірний Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконувавши військовий обов?язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 поблизу населеного пункту Терни, Краматорського району Донецької області, згідно постанови про встановлення особи трупу від 29.05.2024.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 , виданого 04 червня 2024 року Городенківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
30 травня 2024 року була видана довідка про причину смерті ОСОБА_2 : інші уточнені травми з залученням декількох ділянок тіла, вибухова травма, ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та осколків.
У відповідності до витягу із наказу командира НОМЕР_2 окремої десантно-штурмової бригади (по особовому складу) від 06.06.2014 року № 137-РС, відповідно до пункту 230 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» солдата ОСОБА_2 , колишнього стрільця-снайпера десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону, який перебуває у розпорядженні командира бригади, із 30 травня 2024 року, виключено зі списків особового складу Збройних Сил України у зв'язку із загибеллю (смертю).
Відповідно до витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 16 червня 2024 року N? 4942, поранення (ТО4.8) «Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та осколків. Вибухова травма. Інші уточнені травми з залученням декількох ділянок тіла» солдата ОСОБА_2 , 1990 року народження, яке стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 - поранення, яке призвело до смерті та причина смерті, так, пов'язані із захистом Батьківщини.
Позивач ОСОБА_1 має посвідчення серії НОМЕР_9 та має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
У відповідності зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 8-9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
Згідно з Указами Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які затверджені Верховною Радою України, на всій території України запроваджено воєнний стан.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, покладається на російську федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Частиною дев'ятою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Так, суд бере до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
За ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
За нормами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 3 та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час збройного конфлікту 1949 року, розділом ІІ Конституції України.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (пункти 1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 року, договори, укладені між Україною та Росією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, на переконання суду, державою-агресором.
Держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Згідно зі статтями 1167, 1168 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниженняемоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст.23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
У постанові від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд дійшов висновку, що держава-окупант, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Чинним ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).(статті 12,81,89 ЦПК України).
Так, загальновідомим є той факт, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, і даний указ винесено, у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації відносно України, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України, а тому не підлягає доказуванню згідно з приписами частини 3статті 82 ЦПК України.
Судом встановлено, що син позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 дійсно брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в населеному пункті Терни Краматорського району Донецької області.
Також судом встановлено, що солдат ОСОБА_2 під час ведення бойових дій та виконання бойових завдань в районах бойового зіткнення з противником, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , в районі населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області, внаслідок артилерійського обстрілу з боку противника по позиціях підрозділу. Причина смерті: "Інші уточнені травми з залученням декількох ділянок тіла. Вибухова травма. Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та осколків".
Оскільки смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок збройної агресії Російської Федерації, то з викладеного слідує, що саме на відповідача Російську Федерацію покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу.
Обгрунтовуючи поданий позов, позивач вказує на те, що внаслідок втрати сина позивач втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність, розчарування, безперервні, невгамовні душевні болі та страждання. Постійні відчуття страждань від втрати дорогої дитини - не дають їй можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати, підтримувати соціальний спосіб життя.
Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц , виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. При цьому на позивачів покладається обов'язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками.
У даному випадку між спричиненою протиправними діями відповідача моральною шкодою внаслідок смерті рідної людини та психотравмуючими факторами внаслідок такої негативної події, вбачається прямий причинно - наслідковий зв'язок, адже саме через військову агресію відповідача сина позивачки позбавлено життя, втрата сина є довічною, позивачці не вистачає присутності та підтримки сина, його смерть призвела до незворотних негативних змін у її житті та вимагає додаткових зусиль для його організації.
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за спричинену позивачці моральну шкоду, необхідно брати до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошовому еквіваленті.
Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.
Грошові кошти як загальний еквівалент усіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у не можливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту.
При цьому визначаючи розмір грошової компенсації моральної шкоди, яку зазнала позивачка, у зв'язку із втратою сина внаслідок збройної агресії російської Федерації, суд враховує роз'яснення Європейського суду з прав людини, правові висновки Верховного суду.
Так, зокрема ЄСПЛ вказує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Також ЄСПЛ в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації», зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. Також ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік) використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
Крім того, вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
Суд також враховує, що відповідно до практичної рекомендації голови Європейського суду з прав людини від 28.03.2007 «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», викладеної у підпункті 15 пункту 3, відповідно до якої заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка, на їхню думку, була б справедливою.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
Отже, при визначені розміру моральної шкоди суд виходить з того, що позивач довела, що через власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання, у позивачки виникли психотравматичні фактори, що стали джерелом негативних емоцій і переживань, внаслідок втрати сина. Судом встановлений факт порушення відповідачем основоположних прав людини в Україні, що є справедливою компенсацією з агресора - Російської Федерації, на користь громадян України.
У зв'язку з цим, враховуючи тривалість, характер моральних переживань та фізичних страждань, що пов'язані із втратою рідного сина через військову агресією Російської Федерації проти України, вимушеністю позивача змінити повноцінний спосіб та якість життя, негативних змін у її житті, які є незворотними, відчуття нею душевних страждань, що не дають можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії Російської Федерації проти України, те, що позивач постійно відчуває невпевненість і незахищеність, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 2 880 000, 00 грн. На переконання суду, відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 2 880 000, 00 грн відповідатиме заподіяним їй моральним стражданням і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Враховуючи викладене, з відповідача в дохід держави України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 15140,00 грн.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17 липня 1997 року, Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст.ст. 22, 23, 1167, 1168 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 4, 10-13, 15, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 280-284, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація, в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ проти України - задовольнити повністю.
Стягнути з держави Російська Федерація, в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 60 000 євро (шістдесять тисяч євро), що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 19 червня 2025 року, еквівалентно 2 880 000, 00 грн (два мільйони вісімсот вісімдесят тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з держави Російська Федерація, в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні на користь держави Україна судовий збір в розмірі 15 140,00 грн (п'ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок).
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто Городенківським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_10 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: держава Російська Федерація, в особі Посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, місцезнаходження: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27-А; м. Москва, вул. Краснопресненська набережна, 2.
Рішення складено 23 вересня 2025 року.
Суддя: Федів Л. М.