Справа № 191/1497/25
Провадження № 2/191/681/25
Іменем України
18 вересня 2025 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Порошиної О.О.,
за участі секретаря судового засідання Набокової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
До суду звернувся позивач із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №7693446 від 17.03.2024 року у розмірі 45206,30 грн., а також судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 17.03.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №7693446, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк 360 днів, на суму 10000,00 грн., процентна ставка 2,2 % в день. 27.01.2025 р. було укладено договір №27-01/2025 відповідно до якого ТОВ "Авентус Україна" відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №7693446. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором №7693446. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №7393446 від 17.03.2024 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 45206,30 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту) - 11732,50 грн., - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 25973,80 грн., - заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн., - заборгованість за пенею та/або штрафами - 7500,00 грн., - заборгованість за комісіями - 0.00 грн., - Інфляційні збитки - 0.00 грн., - нараховані 3% річних -0.00 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просили проводити розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Згідно умов та порядку, визначених ст.ст. 280, 281 ЦПК України, зі згоди позивача, суд ухвалює заочне рішення.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так судом встановлено, що 17.03.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №7693446, згідно з яким останній отримав кредит у сумі 10000,00 грн. строком на 360 днів зі сплатою відсотків в розмірі 2,2% на день.
27.01.2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» укладено Договір факторингу №27-01/2025, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає за плату своє право грошової вимоги до боржників строк виконання зобов'язань за якою настав, або яке виникне у майбутньому, а фактор, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому договором, приймає право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між клієнтом і боржниками.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №27-01/2025 від 27.01.2025 року, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 45206,30 грн., з яких:
- 11732,50 грн. - заборгованість за кредитом;
- 25973,80 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом;
- 7500,00 грн. - заборгованість по штрафам.
На підтвердження суми заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №7693446 від 17.03.2024 року, яка становить загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в сумі 45206,30 грн.
17 грудня 2020 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19 (ЄДРСРУ № 93630925) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526,527,530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц).
Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.
Підпункт 14 пункту 3 Розділу 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року (далі - Положення), що діяло на час виникнення кредитних відносин між сторонами по даній справі, вказує, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.
Пункт 50 Розділу 3 Положення встановлює, що первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.
Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51 Розділу 3 Положення).
Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.
Суд приходить до висновку, що виписка по картковому рахунку є належним доказом щодо наявності заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами.
У матеріалах даної справи виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 відсутня.
Оцінюючи наданий позивачем доказ отримання відповідачем коштів за кредитним договором від 29.01.2025 року, суд звертає увагу, що з його змісту вбачається, що 17.03.2024 09:10 на невстановлену картку НОМЕР_1 було перераховано суму 10000,00 грн., при цьому номер картки отримувача в ній не відображається повністю, як і не відображається ПІБ, РНОКПП особи, тому ідентифікувати відповідача як власника банківської картки та отримувача цих коштів за вказаним документом неможливо. Крім того, даний документ не є первинним документом у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Інших документів, які б підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, так само як і виписки по кредитному договору, позивачем не надано. Крім того, позивачем не було заявлено клопотання про витребування таких доказів з банківської установи.
Тому, наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є не достатнім для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Будь-яких доказів на підтвердження видачі кредитором відповідачу кредитних коштів, зняття таких коштів відповідачем з рахунків, відкриття рахунків на ім'я відповідача (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо) та інших доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачем в розмірі, заявленому позивачем, до позовної заяви не надано.
Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог та порушення прав позивача, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 2, 10, 11, 12, 13, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 280-283 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О. О. Порошина