Справа № 214/1789/24
2/214/663/25
Іменем України
24 вересня 2025 року м Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Чернової Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренко К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 214/1789/24 за позовною заявою ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики № 11 від 07.06.2023 в сумі 69 547,63 доларів США, з яких 51 663,00 доларів США основного боргу, 6 807,01 доларів США пені, 372,51 доларів США як 20% річних, 372,51 доларів США як 20% річних за користування чужими грошима, 10 332,60 доларів США штрафу, а також стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики № 1 від 18.05.2023 в сумі 4 516,80 доларів США, з яких 2 315,00 доларів США основного боргу, 1 567,40 доларів США пені, 85,70 доларів США як 20% річних, 85,70 доларів США як 20% річних за користування чужими грошима, 463,00 доларів США штрафу, посилаючись на порушення відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань з повернення позичених коштів. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що відповідно до укладених договорів позики, відповідач ОСОБА_2 зобов'язувався в строк до 31 грудня 2023 року за договором № 1 від 18.05.2023 та в строк до 31 травня 2024 року за договором № 11 від 07.06.2023 повернути позичені у нього кошти, однак станом на дату звернення до суду відповідачем ОСОБА_2 не повернуто в повному обсязі позичені кошти. Тому ураховуючи договір поруки № 11, укладеним із ОСОБА_3 , на підставі статей 543, 559, 1046-1049 ЦК України, просить вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 19 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою суду від 10 липня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Керницької Оксани Вікторівни, про забезпечення позову шляхом накладення арешту грошові кошти в межах суми 2 849 258,62 грн., що є еквівалентом 74 064 доларів США 43 центів, які належать ОСОБА_2 , що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухали суду про забезпечення позову, а також на рахунки, які будуть відкриті боржником у майбутньому до набрання законної сили рішенням суду; шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми 2 675 497,33 грн., що є еквівалентом 69 547 доларів США 63 центів, які належать ОСОБА_3 , що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухали суду про забезпечення позову, а також на рахунки, які будуть відкриті боржником у майбутньому до набрання законної сили рішенням суду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року ухвала суду від т10 липня 2024 року скасована, накладено арешт на грошові кошти в межах суми 2 849 258,62 грн., що є еквівалентом 74 064 доларів США 43 центів, які належать ОСОБА_2 , що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, та на грошові кошти в межах суми 2 675 497,33 грн., що є еквівалентом 69 547 доларів США 63 центів, які належать ОСОБА_3 , що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухали суду про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінали документів, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме: договір позики №11 від 07 червня 2023 року; розписку ОСОБА_2 від 07 червня 2023 року; договір поруки №11 від 07 червня 2023 року; договір позики №1 від 18 травня 2023 року; розписку ОСОБА_2 від 18 травня 2023 року.
Ухвалою суду від 09 грудня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 15 вересня 2025 року представник позивача ОСОБА_5 в режимі відеоконференції на вимогах наполягала з підстав, викладених у тексті позовної заяви та відповіді на відзив.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 19 березня 2025 року на вимогах наполягав, суду пояснив, що ОСОБА_2 взяв у нього в борг кошти для переїзду, вони були знайомі і відповідач звертався до нього за допомогою, позичивши кошти. ОСОБА_2 ніколи у нього не працював, вони співпрацювали з ним, він іноді замовляв у відповідача послуги, оплачував кошти. Пропонував відповідачу купити частку в компанії, бо він гарно виконував свою роботу, однак купівля частки жодним чином не пов'язана з боргом, який він надав Антону, це дві абсолютно різні дії. В одній конторі та в один день все було зроблено для зручності, гроші передавались до підписання в переговорній у нотаріуса, вся сума. ОСОБА_6 не був присутній при передачі коштів, ОСОБА_7 йому гроші не повертав, хоча він спілкувався з ним, стосунки у них були дружні, але відповідач почав вести себе неадекватно.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Страх В.О. у судовому засіданні 15 вересня 2025 року вимоги позову не визнали з підстав, викладених у відзиві на позов.
Відповідач ОСОБА_3 суду пояснила, що була раніше у стосунках з відповідачем ОСОБА_2 , в 2019 році вони переїхали в м. Хмельницький, де працювали у позивача. Надалі ОСОБА_2 домовився разом з ОСОБА_1 без її участі про акції позивача у компанії, а саме ОСОБА_1 продавав Антону 40% акцій. ОСОБА_2 знадобився поручитель за нього, яким вона і вступила в договорі поруки, хоча не хотіла підписувати документи, але ОСОБА_7 її запевнив, що домовився з позивачем у цьому питанні і фактично це була угода про передання 40% акцій. Вона довірилась ОСОБА_2 і погодилась бути поручителем і підписати відповідний договір у нотаріуса. Фактично за договором позики кошти ОСОБА_2 не надавались. На запитання представника відповідача пояснила, що ОСОБА_2 після цього повинен був ОСОБА_1 із зарплати якусь частину віддавати за ці акції, однак у неї доступу до цієї інформації не було. Підтвердила свій підпис на договорі поруки і правову природу договору, однак наслідки цього договору не розуміла, нотаріус їй нічого не пояснював при укладенні договору, хоча вона його читала у нотаріуса.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 16 травня 2025 року вимоги позову не визнав, суду пояснив, що його запросили до компанії позивача на роботу на посаду менеджера по прокатам. Він переїхав до м. Хмельницький та в 2022 році вже працював повноцінно. Згодом до нього звернувся ОСОБА_1 та запропонував стати операційним директором, на що він погодився. Позивач запропонував долю в компанії, тобто він буде партнером, але все провести, як договір позики поділивши 60 на 40 акції компанії. Підписали відповідні документи позики у нотаріуса, однак коштів ніяких він не отримував, це був просто запобіжний захід. Пропрацювали вони 8 місяців, але потім задумався про звільнення з компанії, намагався домовитися з позивачем, він потроху віддавав йому кошти, працюючи в новій компанії. 1 000,00 доларів США в 2022-2023 роках на початку віддавав, однак загальну суму, скільки повернув коштів, він не пам'ятає. Офіційно він не був працевлаштований, отримував зарплату готівкою. На запитання відповів, що у нього був відсоток з прибутку, як у партнера, частина прибутку йшла на погашення, скільки пішло грошей на оплату позики за компанію, не може сказати. На новій роботі він заплатив останні 1 000,00 доларів США, з того моменту припинив всякі виплати. Частину компанії ОСОБА_1 передавав йому по документам, вартість компанії в реєстрі 100 000,00 грн. Він сам попросив ОСОБА_3 бути поручителем, на той час вони перебували у стосунках і вона погодилась. Договір у нотаріуса він читав, наслідки не виконання умов договір йому відомі, однак кошти фактично йому не були передані. Дохід операційного директора він отримував від суми прибутку компанії, від 100 до 250-300 тисяч гривень на місяць це прибуток компанії, його 40% з прибутку було. На даний час він є власником фірми та після подання позову позивачем намагався домовитися з ОСОБА_1 . ОСОБА_1 ніяких розписок йому не пи сав про отримання від нього коштів, при підписанні договорів позики він не консультувався з юристами, просто довірився позивачу.
В обґрунтування відзиву на позов (том 1 а.с. 140-143) представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Страхом В.О. зазначено про відсутність факту передачі відповідачу ОСОБА_2 коштів за договорами позики, оскільки між сторонами не було договору позики в розумінні ст. 1049 ЦПК України: відповідач ОСОБА_8 написав розписку для забезпечення виконання іншого договору, який в подальшому укладено не було (ст. 1153 ЦК України) та зобов'язання за вказаним договором сторонами не виконано, а тому підстави, визначені статтями 1049, 1153 ЦК України для задоволення позову відсутні. Тому просить відмовити у задоволенні вимог.
У відповіді на відзив представником позивача адвокатом Керницькою О.В. наголошено на поданні достатніх доказів на підтвердження факту укладення договорів позики та отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів за договорами. Представник відповідача крім доводів, викладених у відзиві на позов, не надає жодних доказів на обґрунтування своїх заперечень. Тому наполягає на задоволенні вимог.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, вислухавши учасників процесу, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, дійшов до такого висновку.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року в справі № 629/5364/13-ц зроблено висновок про те, що факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, 18 травня 2023 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики № 1, відповідно до умов якого, позикодавець передав в якості позики у власність позичальникові грошові кошти в розмірі 2 315 доларів США 00 центів, що станом на дату укладення договору склало 86 656,31 грн. за офіційним валютним (обмінним) курсом ( том 1 а.с. 60-62).
Відповідно до п. 2.1. договору позики № 1, повернення суми позики (суми боргу) здійснюється позичальником в готівковій формі в іноземній валюті (доларах США) в строк до 31 грудня 2023 року включно, із урахуванням визначеного в договорі пунктом 2.1 графіку:
Договір позики № 1 від 18 травня 2023 року укладено в простій письмовій формі, на підтвердження отриманих коштів позивачем надано також розписку, оригінал якої досліджений судом в судовому засіданні. Відповідно до тексту розписки ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 315,00 доларів США із зобов'язанням повернути вказану суму до 31 грудня 2023 року , та вказана розписка підтверджує отримання ним коштів в повному обсязі, матеріальних претензій не має (том 1 а.с. 63)
Крім того, 07 червня 2023 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики № 11, відповідно до умов якого, позикодавець передає в якості позики у власність позичальникові грошові кошти в розмірі 51 663 доларів США 00 центів, що станом на дату укладення договору складало 1 889 243,58 грн., а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю в строки і в порядку, зазначені в цьому договорі, таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику.
Відповідно до п. 2.1. договору позики № 11, повернення суми позики (суми боргу) здійснюється позичальником в готівковій формі в іноземній валюті (доларах США) в строк до 31 «травня» 2024 року включно, із урахуванням погодженого сторонами договору в п. 2.1. графіку.
Договір позики № 11 від 07 червня 2023 року посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І.В. (том 1 а.с. 16-17), на підтвердження отриманих коштів позивачем надано також розписку, оригінал якої досліджений судом в судовому засіданні. Відповідно до тексту розписки ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 51 663,00 доларів США із зобов'язанням повернути вказану суму до 31 травня 2024 року, вказана розписка підтверджує отримання ним коштів в повному обсязі, матеріальних претензій не має (том 1 а.с. 18)
Відповідно до п. 2.2. договору позики № 11, факт повернення позичальником позикодавцю суми позики (частини суми позики) за цим договором має бути підтверджено заявою (заявами) позикодавця (уповноваженого представника позикодавця), справжність підпису на якій (яких) засвідчується нотаріально, або квитанцією про передачу грошових коштів в депозит нотаріуса, нотаріальної контори у випадках, передбачених законом.
Згідно п. 4.3. договору позики № 11, у випадку порушення позичальником графіку та/або порядку та/або хоча б одного з терміні/строків повернення суми позики позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми позики в іноземній валюті у повному обсязі та сплати усіх штрафних санкцій, процентів річних та процентів за користування коштами. 07.06.2023
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
07 червня т2023 року між ОСОБА_1 , як кредитором, та ОСОБА_3 , як поручителем, було укладено договір поруки № 11, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручається перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 зобов'язань, що випливають із договору позики, в тому числі у разі порушення його умов.
Пунктом 4 договору поруки сторони погодили, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду України, від 08 червня 2016 р. (справа № 1103цс16), від 12 квітня 2017 року (справа № 442/8157/15-ц).
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов'язується повернути позику. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки (постанова 16 червня 2021 року по справі № 463/5955/18 (провадження № 61-1913св21).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем надано позивачу розписки про отримання відповідачем від позивача в борг грошей, а отже сторони дотримались письмової форми договору, що не спростовано в судовому засіданні відповідачами, як і не підтверджено факт удаваного правочину, на що посилалися відповідачі в своїх запереченнях.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно частин 2, 3 статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Виходячи з наведених вище норм матеріального права, визначальним фактором при визначенні правовідносин позики є визначення розписки як боргового документа. Борговим документом або документом, що підтверджує факт укладення договору позики, має бути документ в якому визначені основні характеристики договору позики згідно з положеннями ст. 1046 ЦК України. Таким чином, наявність у розписках визначеного обов'язку позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) дає можливість визначення правовідносин, що виникли між сторонами як з договору позики.
Правовий аналіз ст. 545 ЦК України дає підстави вважати, що держатель оригіналу боргового документа є належним кредитором у зобов'язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий документ. Тобто наявність оригіналів документів у позивача може свідчити про наявність певних зобов'язань саме перед ним.
Установивши, що укладені між сторонами письмові договори позики та боргові розписки підтверджують не лише факти укладення договорів, а й факти передачі позикодавцем грошових сум позичальнику, суд дійшов висновку про виникнення між сторонами правовідносин з договорів позики.
При цьому, наявність оригіналів розписок у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальниками не виконано (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2018 року по справі № 654/2275/16-ц, від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17)
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
У матеріалах справи відсутні докази щодо оспорення договорів позики відповідачами з підстав їх удаваності, нечинності, недійсності. тощо.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 383/686/22 (провадження № 61-2846св24) зазначив, що «у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Отже, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику».
Указана правова позиція також зазначена у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 537/6309/16-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 635/8483/18.
Відповідно до договорів позики від 18 травня 2023 року та 07 червня 2023 року, відповідач ОСОБА_8 отримав у борг суму в розмірі 2 315,00 доларів США та суму в розмірі 51 663,00 доларів США, валюту платежу повернення боргу сторони у договорі визначили таку ж, тому підлягає стягненню з відповідача борг у валюті позики.
При цьому при розгляді даної справи, відповідачем в силу статті 81 ЦПК України не надано іншого розрахунку на спростування правильності загальної суми боргу, розрахованої позивачем (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справа № 464/340/19 (провадження № 61-15222св20).
Разом з тим, у позовних вимогах позивач просить стягнути і пеню і штрафи за порушення зобов'язань за виконання умов договорів поруки, з приводу чого суд звертає увагу на таке.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або законі та які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у покладенні на цю особу нового додаткового обов'язку.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Пунктами 3.1 укладених між сторонами договорів позики передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення та одночасно з цим сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за правопорушення - несвоєчасне повернення позики, відсотків за користування кредитом.
Отже, умовами договору передбачено відповідальність за одне й те саме порушення строку повернення позики у двох видах, а саме у виді штрафу та пені.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення штрафу, оскільки це суперечитиме статті 61 Конституції України.
Подібні висновки щодо неможливості відповідальності за одне й те саме порушення зобов'язання у двох випадках, а саме у виді штрафу та пені викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 278/1971/15-ц (провадження № 61-13996св19) та від 11 серпня 2023 року у справі № 359/4630/19 (провадження № 61-2144св23).
За таких обставин вимога про стягнення штрафу в сумі 10 332,60 центів за договором позики № 11 від 07.06.2023 та штраф в сумі 463,00 доларів США за договором позики № 1 від 18.05.2023, задоволенню не підлягає.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Ураховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 березня 2018 року у справі № 638/1841/14-ц (провадження № 61-5676 св 18), відповідно до якої судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов'язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону № 606-XIV. При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора). Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) нагадала, що Велика Палата Верховного Суду вже висновувала про зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, що вносить двозначність у розуміння суті обов'язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14). Тому у вказаній справі знову констатувала, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права. Натомість у цій справі стягнення судом першої інстанції заборгованості у сумі, еквівалентній 65 000 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини другої статті 533 ЦК України. При стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
Згідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Тому підлягають відшкодуванню позивачу понесені судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням роз'яснень, викладених у пункті 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
Згідно частин сьомої, восьмої статті 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Ураховуючи викладене, суд вважає необхідним продовжити дію заходів забезпечення позову згідно постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 273, 274, 277 ЦПК України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_9 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики № 1 від 18.05.2023 в сумі еквівалентній 4 053 (чотири тисячі п'ятдесят три) долари США 80 центів (з яких 2 315,00 доларів США сума основного боргу, 1 567,40 доларів США сума пені, 85,70 доларів США 20% річних, 85,70 доларів США 20% річних за користування чужими грошима).
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики № 11 від 07.06.2023 в сумі еквівалентній 59 215 (п'ятдесят дев'ять тисяч двісті п'ятнадцять) доларів США 03 центи (з яких 51 663,00 доларів США сума основного боргу, 6 807,01 доларів США пеня, 372,51 доларів США 20% річних, 372,51 доларів США 20% річних за користування чужими грошима).
Стягнути в рівних частках із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 коп.
Відмовити у задоволенні іншої частини вимог.
Продовжити дію заходів забезпечення позову згідно постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. . Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду складено 24 вересня 2025 року.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя Н.В. Чернова