Справа № 932/5723/25
Провадження № 2-з/932/86/25
18 вересня 2025 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Потоцької С.С., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Територіальний сервісний центр № 3245 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Київській області, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі транспортного засобу недійсним,
Адвокат Коваленко В.С. в інтересах позивача ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра із заявою про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Територіальний сервісний центр № 3245 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Київській області, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі транспортного засобу недійсним.
В обґрунтування заяви заявник зазначає, що з 07.04.2021 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, у період шлюбних відносин сторони 04.02.2023 придбали автомобіль AUDI A3, д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 . Справа про розірвання шлюбу перебуває у провадженні суду.
У травні 2025 року позивачці стало відомо, що відповідач, без її відома продає автомобіль. Відповідне оголошення розміщено на інформаційному ресурсі https://auto.ria.com/uk/auto_audi_a3_38243705.html. Згодом позивачці стало відомо, що автомобіль проданий ОСОБА_4 .
Вважає, що не застосування заходів забезпечення позову може призвести до подальшої перепродажі автомобіля, що унеможливить або істотно ускладнить виконання рішення суду.
Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належатьвідповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведеної норми це стосується майна, що належить відповідачу.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися майном, що належить відповідачу, а в певних випадках - і користуватися ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову».
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 травня 2024 року у справі № 824/2/24 (провадження № 61-1444ав24).
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18 січня 2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-13112св23).
Разом з тим, як слідує із заяви, власником автомобілю є ОСОБА_4 , яка не є відповідачем у цій справі.
Тому задоволення заяви про забезпечення позову фактично призведе до вирішення питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником рухомого майна та не є стороною у цій справи, тобто ОСОБА_4 , що є недопустимим.
Суд зазначає, що ОСОБА_4 залучена до участі у справі в якості третьої особи, на майно якої не може бути накладено арешт, оскільки третя особа не є стороною у справі (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Посилання заявника на те, що у разі незабезпечення позову майно знову може бути відчужено і слід буде розширювати склад учасників справи, не є тими доводами, які дають можливість не враховувати судову практику Верховного Суду.
За таких обставин, правові підстави для задоволення заяви представника ОСОБА_2 -адвоката Коваленка С.С. про забезпечення позову відсутні.
Керуючись ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України, суд-
Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Територіальний сервісний центр № 3245 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Київській області, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі транспортного засобу недійсним.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя С.С. Потоцька