Справа № 158/1415/25
Провадження № 2/0158/578/25
19 вересня 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Оніщук Н.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності на житло шляхом виселення, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності на житло шляхом виселення.
В обґрунтування позовної заяви зазначає, що вона, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 31.01.2025 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Луць-Орлович Г.П. за реєстровим № 191, є власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який остання придбала у відповідача ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що після відчуження вищевказаного житлового будинку, ОСОБА_2 продовжує користуватись даним житловий приміщенням, в добровільному порядку висилятися не бажає, просить усунути їй перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з вищевказаного об'єкта нерухомості.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 19.05.2025 року відкрито загальне позовне провадження у вищевказаній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.06.2025 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Поліщук В.А. в судове засідання не з'явились. До суду подано заяву про підтримання позову та розгляд справи у їх відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась. До суду подала заяву про неможливість з'явитися до суду, у зв'язку з незадовільним станом здоров'я. Вказала про намір виселитися із займаного житла до 20.10.2025 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що на ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого 31.01.2025 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Луць-Орлович Г.П. за реєстровим № 191 та витягу з Державного реєстру речових прав № 410818244 від 31.01.2025 року, є власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-9, 10).
Як вбачається з п. 8. договору вищевказаного договору купівлі-продажу, сторони домовились про те, що ОСОБА_2 має право користування нерухомим майно, яке є предметом цього договору до першого квітня 2025 року (а.с.8).
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 умов договору купівлі-продажу, 01.05.2025 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Поліщуком В.А. направлено ОСОБА_2 письмову вимогу про виселення останньої із житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка останньою в добровільному порядку не виконана (а.с.11).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до змісту статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про припинення дії, яка порушує це право.
Згідно частин 1 та 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
В силу ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1статті 319 ЦК України).
Як визначено частиною 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
В силу положень частини 1 статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 155 ЖК України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не можуть бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, N 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).
ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків із конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року).
Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 перешкоджає позивачу ОСОБА_1 користуватись житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та в добровільному порядку виселятись з вказаного житла не бажає.
Внаслідок дій відповідача, які полягають у створенні перешкод позивачу у вільному доступі до власного будинку, позивач фактично позбавлений можливості користуватись належним йому майном.
Оскільки судом встановлено, що позивач є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, його право власності не оспорено в установленому законом порядку, тому відповідно до вимог частини 1статті 383 ЦК України, вона має право використовувати помешкання для власного проживання (і проживання членів своєї сім'ї). Таке право позивача в силу частини 4 ст. 41 Конституції України та частини 1 ст. 321 ЦК України є непорушним.
Враховуючи викладене, суд, оцінивши наявні у справі докази в їх взаємозв'язку та сукупності, дійшов висновку про доведеність позовних вимог та вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову.
Керуючись 1, 3, 10, 15-16, 316, 317, 318, 319, 321, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19, 43, 44, 76-82, 89, 210, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаного об'єкта нерухомості.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Представник позивача - адвокат Поліщук Віталій Анатолійович, адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч