Копія:
23 вересня 2025 року Справа № 608/604/25
Номер провадження3/608/243/2025
Суддя Чортківського районного суду Тернопільської області Запорожець Л. М. , розглянувши матеріали, які надійшли від Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українку, громадянку України, жительку АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 51 КУпАП не притягувався,
за ч. 1 ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 224173 від 19.03.2025 року вбачається, що поліцейським офіцером громади СВД Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області було складено адміністартивний протокол відносно ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 10.03.2025 року о 08.23 год. з прилавку магазину «Рукавичка» по вул. С.Бандери, 5А м. Чортків, ОСОБА_1 викрала шоколадку «Світоч» вартістю 68,90 гривень, чим вчинила дрібну крадіжку, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 51 КУпАП.
ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнала, її захисник адвокат Дядик Я.Б. подав суду письмове клопотання, в якому вказав, що Ст. 19 Конституції України передбачено, що Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Захисник Дядик Я.Б. зазначає, що статтею 256 КУпАП передбачено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Однак, у графі Протоколу «місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення» не зазначено, хто конкретно вчинив дрібну крадіжку у магазині «Рукавичка».
З Протоколу вбачається, що потерпілою особою від дрібної крадіжки є гр. ОСОБА_2 .
В той же час, у матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_2 від 19.03.2025 року, де зазначено, що ОСОБА_2 є керуючою магазином «Рукавичка», а не його власником.
Таким чином, інспектором поліції не встановлено потерпілих осіб від так званої крадіжки ОСОБА_1 .
Захисник Дядик Я.Б. вказує, що статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що факт вчинення дрібної крадіжки ОСОБА_1 зафіксовано на відеозаписі з камер спостереження, яка встановлена у магазині.
Захисник Дядик Я.Б. звертає увагу суду на те, що ні інспектором поліції, ні на вимогу суду керуючою магазину ОСОБА_2 не надано суду відеозапису, з якого можна б було встановити чи дійсно ОСОБА_1 вчинила дрібну крадіжку 10.03.2025 року.
Пояснення ОСОБА_1 від 19.03.2025 року потрібно оцінювати критично, так як ОСОБА_1 давала їх у відсутності захисника, а на неї, з її слів, чинився психологічний тиск, як зі сторони поліцейського, так і зі сторони співробітників магазину «Рукавичка».
Верховний Суд (постанова суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17) дійшов висновку, що Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
Враховуючи вище зазначені висновки Верховного Суду приходжу до переконання, що інспектором поліції не зібрано достатніх доказів, на підставі яких можна б було дійти висновку, що ОСОБА_1 вчинила адміністративного правопорушення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульована у п.43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» ( з відсиланням до п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), «доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом». У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини наголошує, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Захисник адвокат Дядик Я.Б. посилається на те, що визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення повинно бути зроблено на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідності можливо лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка має бутим підтверджена належними та допустимими доказами.
Захисник адвокат Дядик Я.Б. просить закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 51 КУпАП.
Дослідивши зміст протоколу про адміністративне правопорушення та додані до нього докази, враховуючи подане захисником ОСОБА_1 адвокатом Дядиком Я.Б. письмове клопотання, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Статтею 256 КУпАП передбачено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Однак, у графі Протоколу «місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення» не зазначено, хто конкретно вчинив дрібну крадіжку у магазині «Рукавичка».
З Протоколу вбачається, що потерпілою особою від дрібної крадіжки є гр. ОСОБА_2 .
В той же час, у матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_2 від 19.03.2025 року, де зазначено, що ОСОБА_2 є керуючою магазином «Рукавичка», а не його власником.
Таким чином, інспектором поліції не вірно встановлено потерпілих осіб від так званої крадіжки ОСОБА_1 .
За змістом ст. 252 КУпАП, суддя має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява N 25).
Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 зазначив про те, що саме по собі описання адміністративного правопорушення, не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим, в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.
Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак, не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України».
Також, в справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
З матеріалів справи вбачається, що факт вчинення дрібної крадіжки ОСОБА_1 зафіксовано на відеозаписі з камер спостереження, яка встановлена у магазині.
Ні інспектором поліції, ні на вимогу суду керуючою Олійник О.В., не надано суду відеозапису, з якого можна б було встановити, чи дійсно ОСОБА_1 вчинила дрібну крадіжку 10.03.2025 року.
Пояснення ОСОБА_1 від 19.03.2025 року суд оцінює критично, так як ОСОБА_1 давала їх у відсутності захисника, а на неї, з її слів, чинився психологічний тиск як зі сторони поліцейського так і зі сторони співробітників магазину «Рукавичка».
Верховний Суд (постанова суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17) дійшов висновку, що Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
Враховуючи вище зазначені висновки Верховного Суду приходжу до переконання, що інспектором поліції не зібрано достатніх доказів, на підставі яких можна б було дійти висновку, що ОСОБА_1 вчинила адміністративного правопорушення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульована у п.43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» ( з відсиланням до п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), «доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини наголошує, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
За вказаних обставин, матеріали провадження не містять достовірних відомостей, з яких можна було б беззаперечно, за принципом «поза розумним сумнівом», встановити факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 51 КУпАП ОСОБА_1 .
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З матеріалів справи, що були зібрані особою, уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що належними та допустимими доказами не доведено факту вчинення дрібного викрадення чужого майна ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року) вбачається, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обгрунтованість будь-якого висунутого протии нього обвинувачення.»
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ і на провадження у справах про адміністративні правоворушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення ( Справа Лучанінова протии України (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02)).
Суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, наявні у справі докази, які безпосередньо дослідженні в судовому засіданні, не підтверджують пози розумним сумнівом: як факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , так і доведеності її вини у вчиненні «Поза розумним сумнівом» адміністративного правопорушення, так і наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 51 КУпАП, що є підставою для закриття провадження у справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з недоведеністю вини та відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року), ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 9, ч. 1 ст. 51, 247, 266, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 51 КУпАП, закрити у зв"язку з не доведеністю вини та відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя: /підпис/
Згідно з оригіналом:
Оригінал постанови знаходиться в матеріалах справи № 608/604/25.
Постанова набрала законної сили " " _________________ року.
Суддя Л. М. Запорожець
Копію постанови видано видано " " ________________ року.
Секретар: