Справа № 473/4260/25
іменем України
"24" вересня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Булкат М.С.,
за участю: секретаря судового засідання Багрін І.А.,
позивачки ОСОБА_1
представниці позивача - Берікул Л.В.
відповідачки - ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу №473/4260/25 за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,
встановив
18 серпня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє Берікул Л.В. звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач придбала у ФОП ОСОБА_2 міжкімнатні двері (4 шт.) з установкою на суму 28?806 грн. Після доставки та монтажу дверей виявлено істотні недоліки, що унеможливлюють їх експлуатацію (пошкодження, перекоси, монтажні дефекти, порушення стилю тощо). Повторна заміна товару також була неналежної якості. Позивач відмовилася від товару та письмово вимагала повернення коштів.
ФОП ОСОБА_2 визнала борг письмово, але станом на сьогодні кошти не повернуті, товар забрано, а зобов'язання не виконано. Позивач змушена звернутися до суду з вимогою про стягнення вартості товару, неустойки за затримку повернення коштів та моральної шкоди.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 19.08.2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, справу призначено до судового засідання в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 03 вересня 2025 року було закрито підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд на 24 вересня 2025 року на 12:00.
В судове засідання позивач, представник позивача, відповідач з'явилися.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.
Врахувавши заяву представниці позивача, пояснення свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 840 ЦК України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.
Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.
Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу.
Судом встановлено, що 18.02.2024 року між ОСОБА_1 , як замовником та ФОП ОСОБА_2 , як виконавцем було укладено договір було укладено договір купівлі-продажу та надання послуг з установки міжкімнатних дверей, згідно з яким ФОП ОСОБА_2 зобов'язалась поставити та встановити чотири міжкімнатні двері, а ОСОБА_1 - оплатити вказаний товар і послуги.
Згідно з наданими доказами, ОСОБА_1 повністю виконала свої зобов'язання - сплатила аванс у розмірі 14?000 грн та залишок вартості у сумі 14?806 грн, загалом - 28?806 грн. Натомість ФОП ОСОБА_2 не виконала свої зобов'язання належним чином: встановлені двері мали суттєві недоліки, що унеможливлювали їх використання за призначенням, а повторно доставлені двері також були неякісними.
Наявність дефектів підтверджується письмовими доказами, поясненнями позивача, показаннями свідка, а також тим фактом, що згодом двері були демонтовані та вивезені представником відповідача. Крім того, відповідач визнала борг, про що свідчить напис на накладній від 03.10.2024 року, зроблений власноруч ФОП ОСОБА_2 .
Відповідно до положень ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним.
Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічний договір це договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Відповідно до ч. 3 ст. 698 ЦК України до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Відповідно до положень ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).
Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.
Під гарантією якості товару слід розуміти підтвердження продавцем відсутності у товарі в момент його передачі або в інший момент, встановлений у договорі, недоліків по якості товару, що знижують його вартість або не дозволяють використовувати відповідно до мети, передбаченої договором. За загальним правилом, товар повинен відповідати вимогам по якості у момент його передачі від продавця до покупця. Це означає, що наслідки, які встановлені законодавством, зокрема ч. 2 ст. 678 ЦК України та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», при реалізації продавцем неякісної продукції настають у випадку, коли недоліки товару мали місце на час його передання покупцеві, але не були і не могли бути виявлені останнім у момент передання. Тобто вказані недоліки стосуються експлуатаційних (споживчих) властивостей товару і не пов'язані з його механічним пошкодженням, які можна виявити шляхом візуального огляду.
Зазначене узгоджується також з положеннями п. 18 Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 506, яким було передбачено, що на гарантійне обслуговування приймається товар за наявності експлуатаційних документів, пломб виробника або виконавця на товарі, якщо це передбачено експлуатаційним документом, відсутності пошкоджень товару, які могли викликати несправність, за умови дотримання вимог експлуатаційного документа щодо правил зберігання, введення в експлуатацію та використання товару за призначенням. У разі виходу товару з ладу з вини споживача (невиконання правил експлуатації), відсутності передбачених експлуатаційними документами пломб, гарантійного талона споживач втрачає право на гарантійне обслуговування.
Відповідно до ч. 1 ст. 676 ЦК України гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.
Ч. 2 ст.678 ЦК України передбачено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Відповідно до ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
За змістом ч. 2, 3 ст. 680 ЦК України, якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.
Відповідно до ст. 708 ЦК України у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором: 1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення; 2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні; 3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни; 4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 709 ЦК України продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними представники) зобов'язані прийняти товар неналежної якості від покупця і задовольнити його вимоги про заміну товару або усунення недоліків.
Відповідно до ч. 2 ст. 679 ЦК України якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що встановлений ч. 2 ст. 679 ЦК України обов'язок продавця довести факт виникнення недоліків товару після його передання покупцеві (якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару) покладається на нього у випадку, коли такі недоліки не є очевидними, оскільки в такому випадку покупець має можливість виявити ці недоліки і відмовитися від укладення договору або укласти його на інших умовах. Якщо ж покупець, маючи реальну можливість оглянути товар і виявити у ньому очевидні дефекти, не скористався цим правом до передання йому товару, а виявив їх після такого передання, то тягар доведення відповідно до ч. 1 ст. 679 ЦК України покладається на нього.
Суд оцінює дії відповідача як неналежне виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог статей 610, 612, 623 ЦК України, що є підставою для розірвання договору та повернення споживачеві сплачених коштів.
Разом з тим, суд бере до уваги, що частину вимог позивача (зокрема щодо розміру неустойки та моральної шкоди) слід розглядати з урахуванням принципу співмірності та доведеності збитків.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 150?048,00 грн задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема відшкодування збитків, сплата неустойки (штрафу, пені), інші передбачені договором або законом заходи відповідальності. Стаття 551 ЦК України визначає, що неустойка є грошовою сумою або іншим майном, яке боржник зобов'язаний сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Однак ч. 3 цієї ж статті передбачає, що суд може зменшити розмір неустойки, якщо вона є явно неспівмірною з наслідками порушення зобов'язання.
У справі, що розглядається, позивач просить стягнути пеню у розмірі 1% від вартості товару (288 грн) за кожен день прострочення, загалом за 521 день, що становить 150?048,00 грн. Разом з тим, на підтвердження обґрунтованості цього розрахунку позивачем не надано жодного належного доказу, який би підтверджував саме факт виникнення прострочення з боку відповідача, дату його початку та тривалість, що є ключовими умовами для нарахування пені.
Як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 21.08.2019 року у справі №?727/9352/17, вимоги про стягнення пені (неустойки) можуть бути задоволені лише у разі, якщо позивач довів факт порушення зобов'язання, прострочення у його виконанні та обсяг шкоди, заподіяної таким порушенням. У цій же постанові ВС зазначив, що "необґрунтоване застосування штрафних санкцій у значному розмірі порушує баланс інтересів сторін і не відповідає принципу справедливості".
Крім того, варто зазначити, що відповідно до положень статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона у справі зобов'язана доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином, обов'язок щодо подання належних та допустимих доказів у підтвердження викладених у позовній заяві вимог покладається безпосередньо на позивача.
У ході судового розгляду представником позивача було надано пояснення, згідно з якими нарахування неустойки не переслідувало мету безпідставного збагачення чи отримання надмірної вигоди, а мало на меті насамперед спонукання відповідача до налагодження конструктивного діалогу з метою мирного врегулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами. Представник позивача наголосив, що такий підхід був обумовлений необхідністю активізації відповідача до взаємодії, а також прагненням досягти досудового врегулювання спору шляхом переговорів, що в цілому відповідає загальним засадам цивільного судочинства, зокрема принципу співмірності заходів захисту порушеного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Крейцер проти Німеччини" (Kreuz v. Germany, заява №?31760/96), ЄСПЛ вказав, що фінансове навантаження на сторону у справі має бути пропорційним до мети, яку переслідує законодавство. Суд також неодноразово наголошував (справи "Атаман проти Туреччини", "Бурден проти Сполученого Королівства"), що втручання у майнові права має бути обґрунтованим, пропорційним і виправданим у демократичному суспільстві.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення неустойки у розмірі 150?048,00 грн є надмірною, не доведеною належними доказами та явно неспівмірною з наслідками порушення зобов'язання. Тому на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України суд вважає за доцільне залишити цю вимогу без задоволення.
Крім того, при вирішенні даної справи суд враховує принципи добросовісності, розумності та справедливості, передбачені ст. 3, ст. 509 ЦК України, а також положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту права власності.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, зниженні якості життя, порушенні звичного ритму життя, негативному емоційному стані, які виникли у потерпілого у зв'язку з протиправною поведінкою іншої особи.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №?4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити наявність таких обов'язкових умов: протиправна поведінка відповідача; наявність у позивача моральної шкоди; причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою відповідача та завданою шкодою; вина особи, яка спричинила шкоду (крім випадків відповідальності без вини).
Згідно з положеннями статті 1167 ЦК України, моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо вона завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю іншої особи. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються характер і обсяг моральних та інших немайнових втрат, яких зазнала особа, ступінь вини особи, яка завдала шкоди, вимоги розумності та справедливості.
У даній справі позивач зазначає, що внаслідок дій відповідача вона була змушена витрачати значну кількість часу, відвідувати різні інстанції, складати численні звернення, втратила можливість займатись родинними справами, перебувала у тривалому емоційному напруженні та психологічному стресі, викликаному як незадовільною якістю наданих послуг (встановлення міжкімнатних дверей), так і тривалою безрезультатною перепискою з продавцем, яка не призвела до відновлення її порушених прав. Позивач обґрунтовує свої страждання і тим, що родина тривалий час не мала можливості користуватись елементарними побутовими зручностями, оскільки встановлені двері були непридатними до експлуатації, що створювало дискомфорт для всієї сім'ї.
Суд враховує, що за обставинами справи дійсно мало місце порушення прав споживача, а також недобросовісна поведінка відповідача, яка полягала в ухиленні від задоволення обґрунтованих вимог щодо усунення недоліків або повернення коштів. Така поведінка є неправомірною, що, безперечно, викликало у позивача почуття розчарування, безпорадності, втрати довіри до суб'єктів господарювання, що надають побутові послуги населенню.
У той же час суд враховує принцип розумності, співмірності та справедливості, закріплений у ст. 1167 ЦК України, а також правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постановах від 23.01.2019 у справі №?686/10462/17 та від 17.07.2019 у справі №?761/10356/16-ц, згідно з якими при визначенні розміру моральної шкоди суд має брати до уваги не лише сам факт завданих страждань, але й реальний ступінь їх інтенсивності, тривалість, наслідки для здоров'я чи життя особи, а також загальну ситуацію, в якій перебував потерпілий.
З огляду на викладене, а також зважаючи на відсутність медичних чи інших спеціальних доказів, які б підтверджували особливо тяжкий характер моральних переживань позивача, суд дійшов висновку, що заявлена сума у розмірі 10?000 грн є завищеною, та підлягає зменшенню до 2?000 грн, як такої, що відповідає характеру порушеного права, ступеню вини відповідача, обсягу зазнаних позивачем немайнових втрат та вимогам розумності і справедливості.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У постановах Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18 викладено правову позицію відповідно до якої зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В матеріалах справи на підтвердження повноважень представника позивача у справі міститься Договір від 14 серпня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (а. с. 14).
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано: розрахунок вартості правничої допомоги, а саме ознайомлення з документами клієнта - 1 000 грн, підготовка позову - 6 000 грн. , участь в судовому засіданні - 3 000 грн.(а. с. 16) Квитанція про сплату 10 000 за правничу допомогу ( а. с. 15)
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.
Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об'єму здійсненої роботи та наданих послуг, складності справи, ціні позову, а тому, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 2 000 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 22, 698,655,633,675, 678, 676, 679, 680, 708,610,612 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 61, 88, 197, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) кошти, сплачені за товар неналежної якості в сумі 27 806 гривень, 2 000 гривень відшкодування моральної шкоди, 2000 гривень судові витрати на правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.С. Булкат