Справа № 308/13687/25
22 вересня 2025 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В. розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , заінтересована особа Тур'є Реметівська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області про встановлення факту, що має юридичне значення,-
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Тур'є Реметівська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області.
Дослідивши матеріали заяви суддя приходить до наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно п.5 ч.2 до ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення .
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до ст.. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Зазначена заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
Згідно ст. 318 ЦПК України, у заяві, про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено:1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
У заяві про встановлення факту, що має юридичне значення вказано на те, що ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 . Разом із тим, доказів на підтвердження його зареєстрованого місця проживання саме за вказаною адресою матеріали справи не містять.
Разом із тим, як вказано у довідці Тур'є-Реметіської сільської ради Ужгородського району, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без реєстрації проживав за адресою АДРЕСА_2 , на час смерті його батька - ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 та його матері ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак місце зареєстрованого проживання заявника не вказано.
Як вбачається зі змісту прохальної часини заяви, ОСОБА_1 просить суд: встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на час відкриття спадщини постійно проживав зі своєю матір'ю ОСОБА_3 (1936 року народження), яка на момент своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому сама заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не містить обґрунтування звернення ОСОБА_1 , саме до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, відступаючи від попередніх позицій у постанові від 24 червня 2024 року по справі №554/7669/21 наголосила Цивільним процесуальним кодексом передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
Статтею 8 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", як одну із засад організації судової влади проголошено право на повноважний суд, що передбачає розгляд справи у суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом, та суддею, який визначається згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. Процесуальними кодексами визначаються вимоги до складу суду.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, заява про встановлення вказаного в заяві юридичного факту належить до юрисдикції суду лише за умови неможливості його встановлення в передбаченому Законом позасудовому порядку, тобто коли нотаріусом в його встановленні відмовлено.
Відтак, якщо особа не може довести нотаріусу свої права на спадщину, то відповідні факти, з якими пов'язується виникнення права на спадкування, встановлюється судом у порядку цивільного судочинства.
З огляду на зазначене обов'язковою передумовою звернення спадкоємця, постійне проживання якого разом із спадкоємцем не підтверджено відповідними документами, до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, є відмова нотаріуса в оформленні спадщини, тобто неможливість оформлення спадщини в передбаченому Законом порядку, коли документальне не підтвердження факту постійного проживання особи зі спадкодавцем встановлено саме нотаріусом.
Заявник долучив до заяви доказ звернення до нотаріуса та відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
При цьому нотаріусом, у зв'язку з пропущенням заявником строків прийняття спадщини, рекомендовано останньому звернутись до суду для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Разом з тим, постанови про відмову нотаріуса в оформленні спадщини, тобто неможливість оформлення спадщини в передбаченому Законом порядку, коли документальне не підтвердження факту постійного проживання особи зі спадкодавцем встановлено саме нотаріусом до заяви не долучено.
Тобто, заявник не долучив постанову нотаріуса про відмову в оформлення спадкових прав з підстав непідтвердження проживання спадкодавця та спадкоємця на час відкриття спадщини, а у видачі заявнику свідоцтва нотаріусом було відмовлено з інших підстав.
Варто зазначити, що згідно ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Таким чином, внаслідок відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав, вказаних у долученій постанові, заявник має право звернутись до суду з відповідним позовом згідно ч. 3 ст. 1272 ЦК України.
Крім того, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування»вказано, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Отже, передумовою для звернення особи до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є наявність відмови нотаріуса в оформленні спадщини, оскільки постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами.
Аналогічна правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду у справах № 336/709/18-ц від 07.11.2018, № 303/1816/17 від 23.12.2019. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.
До того ж заявником не зазначено: чи зверталися інші особи з заявами про прийняття спадщини за законом або заповітом; не зазначено, чи наявний спір про право заявників на спадщину, яка залишилася після смерті спадкодавця.
При цьому суддя зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Заявнику необхідно усунути вказані недоліки, та надати суду документи та докази, що усувають недоліки заяви, яку необхідно подати у кількості екземплярів, що відповідає кількості учасників справи.
Згідно з вимогами ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог викладених у ст.ст.175 і 177цьогоКодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Відсутність у суду інформації, а саме доказів на підтвердження зареєстрованого місця проживання заявника, не дає змоги визначити підсудність даної справи, а відтак приходжу до висновку про необхідність залишення заяви без руху.
Таким чино, заява не відповідає вимогам ст.177 ЦПК України, за вказаних обставин, подану заяву слід залишити без руху, надавши строк для усунення вищевказаних недоліків:
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.175, 177, 185, 260, 294, 315, 353 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , заінтересована особа Тур'є Реметівська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області про встановлення факту, що має юридичне значення,- залишити без руху.
Повідомити заявника про необхідність виправити зазначені недоліки заяви протягом трьох днів з дня отримання копії даної ухвали. Роз'яснити, що інакше заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош