13 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 199/3191/23
провадження № 61-16371св24
Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Литвиненко І. В. на постанову Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Петрова Є. В., суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. у справі за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
На підставі статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку на вказану постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду з таких підстав.
У квітні 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ДП «Ілліч-Агро Донбас»)про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 19 листопада 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Чекіда О. І. зареєстрував право власності відповідача ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34257150).
Підставою для державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку зазначено наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».
Відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу за аналогічними реквізитами (номером та датою прийняття) від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» таким наказом насправді надався дозвіл ОСОБА_2 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Стародубівської селищної ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів.
Тобто зміст наказу від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ, фактично прийнятого Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими самими реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184.
Прокурор зазначав, що згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16 лютого 2023 року № 10-5-0.3-306/2-2.3 відповідач ОСОБА_1 звертався до названого Управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 19 липня 2019 року № 3366-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області.
Надалі ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, площею 2,0 га, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області. Однак Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 22 жовтня 2019 року № 5387-СГ відмовило відповідачу у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність спірної земельної ділянки.
Отже, держава ніколи не приймала рішення про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, а тому остання вибула з державної власності поза її волею.
Окрім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору оренди землі від 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в строкове платне користування ДП «Ілліч-Агро Донбас» строком на 10 років.
Прокурор також зазначав, що внаслідок змін у земельному законодавстві на час звернення до суду із цим позовом землі державної власності, якими розпоряджалося Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, перейшли у комунальну власність, а тому з 27 травня 2021 року уповноваженим органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є Нікольська селищна рада Маріупольського району Донецької області.
Враховуючи викладене, прокурор просив суд:
- витребувати у ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» на користь Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, із кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, що розташована на території Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» на земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, припинивши право оренди на цю земельну ділянку.
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 07 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався презумпцією правомірності набуття права власності та тим, що позивач не надав доказів, які б підтверджували підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 надано у власність спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення віндикаційного позову.
Суд також зазначив, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є похідною вимогою та ґрунтується виключно на можливості задоволення віндикаційної позовної вимоги, тому вона не підлягає задоволенню.
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська додатковим рішенням від 05 грудня 2023 року заяву ДП «Ілліч-Агро Донбас» про ухвалення додаткового рішення задовольнив.
Стягнув із Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу ДП «Ілліч-Агро Донбас» понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що у задоволенні позову відмовлено, а відповідач надав належні докази на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 листопада 2024 року апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору та в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Позивач не довів належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1421786600:03:000:1184, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .
Наявність двох наказів під одним номером і з різними текстами, зокрема про передання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, мають різне цільове призначення та площу, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття названими особами права власності на земельні ділянки.
Дніпровський апеляційний суд додатковою постановою від 20 листопада 2024 року заяву ДП «Ілліч-Агро Донбас» про ухвалення додаткового рішення задовольнив.
Стягнув з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу ДП «Ілліч-Агро Донбас» понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що у задоволенні позову відмовлено, а відповідач надав належні докази на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн відповідає обсягу наданих послуг і є пропорційним до предмета спору.
У грудні 2024 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 05 грудня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року та додаткову постанову цього ж суду від 20 листопада 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а у задоволенні заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Верховний Суд постановою від 13 серпня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задовольнив частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ДП «Ілліч-Агро Донбас» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про закриття провадження у справі.
Роз'яснив позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог, пред'явлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас» до відповідного суду господарської юрисдикції.
В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року залишив без змін.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині залишення без змін додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року скасував.
Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року скасував.
Ухвалюючи означене судове рішення колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на відповідні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22, виходила з того, що «Наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України».
У матеріалах справи, що переглядалася в касаційному порядку, наявні дві копії наказу ГУ Держгеокадастру від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ, які суттєво відрізняються за своїм змістом.
Одна з копій виготовлена з паперового носія, який був підставою для здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на земельну ділянку, інша - паперова копія електронного документа системи «ДОК ПРОФ». Паперові оригінали зазначених документів сторони не надали.
Установивши, що розробка проєктно-технічної документації, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснювалися за ініціативою ОСОБА_1 , у справі наявна відповідна копія наказу Головного управлінняДержгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року
№ 4893-СГ, який був наданий державному реєстратору для реєстрації права власності відповідача, колегія суддів вважала, що суди дійшли загалом обґрунтованих висновків про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами підробки документів, на підставі яких ОСОБА_1 передано у власність спірну земельну ділянку.
У контексті доводів прокурора щодо наявності в електронній системі документообігу «ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що свідчить про підробку наданого ОСОБА_1 наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02 жовтня 2019 року № 4893-СГ та його неврахування судами попередніх інстанцій, колегія суддів вважала, що доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішеннях по суті спору, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів попередніх інстанцій.
Не можу погодитись з рішенням колегії суддів Верховного Суду з наступних міркувань.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.
Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.
Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом.
Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
У частинах першій та другій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені у пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Ця правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 та від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21.
Верховний Суд в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 висловив правову позицію, відповідно до якої наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.
Не погоджуюсь з цим висновком Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, оскільки він суперечить, на мою думку, частині третій статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
Розбіжності між відомостями на електронних та паперових носіях об'єктивно можуть свідчити лише про підробку їх на одному з цих носіїв. У такому разі надання пріоритету відомостям на паперовому носієві без витребування та дослідження оригіналу електронного документу у формі електронного доказу чи його електронної копії призводить до неповного встановлення обставин справи і, як наслідок, до необґрунтованості судового рішення (частина п'ята статті 263 ЦПК України).
Спірний наказ був виданий як електронний документ та документ на папері, кожен із цих документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Прокурор зазначав, що письмовий оригінал наказу втрачений. За таких умов оскільки учасники справи та суд першої інстанції ставили під сумнів відповідність поданої прокурором копії (паперової копії) оригіналу, суду відповідно до частини п'ятої статті 100 ЦПК України належало витребувати оригінал електронного документу (наказу) або його електронну копію які містяться у електронній системі.
На підставі наведеного, вважаю, що колегії суддів слід було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду для відступу від зазначеного висновку.
Крім того, ухвалюючи постанову про скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 березня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2025 рокув частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права орендиі ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про закриття провадження у справі Верховний Суд вважав, що позов прокурора в цій частині належить до юрисдикції господарського суду.
При цьому, колегія суддів послалася на постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), у якій суд касаційної інстанції закрив провадження у справі у частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах органу місцевого самоврядування до ДП «Ілліч-Агро Донбас», з огляду на те, що спір в означеній частині належить до господарської юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі
№ 911/4144/16, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 зазначила, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Позовну заяву прокурор обґрунтовував порушенням закону, допущеним фізичною особою, яка отримала земельну ділянку у власність в порядку приватизації. Вимога про витребування спрямована на повернення земельної ділянки на користь держави, при цьому така вимога є фактично похідною і прокурор не наводить даних про будь-яку недобросовісність дій останнього набувача та орендаря спірної земельної ділянки.
Отже, в першу чергу на вирішення суду постає питання щодо порушення інтересів держави відповідачем - фізичною особою. Факт такого порушення може бути встановлений лише загальним судом, а вирішення цього питання при розгляді господарським судом позову про витребування земельної ділянки може спричинити порушення гарантованого фізичній особі права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яке включає не лише розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, але й передбачає, що справа має бути розглянута «судом, встановленим законом».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі
№ 357/8277/19 вказала, що при визначенні юрисдикції суд прагне запобігти ситуаціям штучного створення преюдиції чи ситуаціям, коли для вирішення одного спору потрібно ініціювати два і більше процесів у судах різних юрисдикцій. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють у певній юрисдикції) є неефективним. «Один спір - один процес» - це правило, якого Верховний Суд намагається дотримуватися і забезпечувати його через ухвалені правові висновки щодо юрисдикційності спорів.
З огляду на викладене вважаю, що оскільки предметом спору у справі, що переглядається, є земельна ділянка, власником яких є фізична особа як сторона договору оренди землі, предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків власника земельних ділянок.
Враховуючи, що позовні вимоги прокурора до ДП «Ілліч-Агро Донбас» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння заявлені з приводу земельної ділянки, власником якої є фізична особа, яка укладала договір оренди з ДП «Ілліч-Агро Донбас», а тому з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, вважаю, що його слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Суддя І. В. Литвиненко