24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 462/4433/21
провадження № 61-11452ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_3 , на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , правонаступниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння,
У червні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просили зобов'язати ОСОБА_4 за власні кошти:
1) привести будинок № 14 літ. «Б-2» у відповідність до ДБН, які діяли станом на 2001 рік, а саме: здійснити перебудову належного відповідачці житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом зблокування будинку №14 літ. «Б-2» до житлового будинку АДРЕСА_2 ;
2) привести дах будинку № 14 літ.«Б-2» у відповідність до ДБН 360-92, які діяли станом на 2001 рік.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.
У вересні 2025 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_3 , звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у вказаній справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не навів обов'язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судового рішення в касаційному порядку за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Так, представником заявників не визначено конкретні норми матеріального права, які були застосовані судами попередніх інстанцій неправильно, не аргументовано, у чому саме полягало неправильне застосування судами тих чи інших приписів права, натомість описано фактичні обставини справи, вказавши на постанови Верховного Суду постанови Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 924/820/21 та від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, (без доведення при цьому подібності правовідносин), що в цілому не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Загалом зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди позивачів із наданою судами правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що не узгоджується із правовим визначенням вищевказаної підстави касаційного оскарження та виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Що ж до посилань на недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі як умови для скасування судових рішень, Верховний Суд звертає увагу представника заявників на наступне.
Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК Кодексу.
Таким чином, аналіз приписів пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України дає підстави для висновку, що недослідження судами зібраних у справі доказів може бути враховано лише за умови обґрунтування заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених саме пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК Кодексу. Однак у цьому випадку, як вже було встановлено Судом, заявник не дотримався цих вимог.
Щодо посилання представника заявників на пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, зокрема необґрунтоване відхилення судами клопотання про дослідження доказів, а саме топографічної зйомки, виконаної ФОП ОСОБА_7 та висновку судової експертизи від 07 листопада 2022 року №1773-Е, Верховний Суд зазначає наступне.
Так, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що, в свою чергу, могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Представник позивачів лише вказує, що суд необґрунтовано надав перевагу іншим доказам у справі, ніж тим, на які позивачі посилалися при обґрунтуванні позовної заяви, що зводиться до незгоди з оцінкою цих доказів, наданою судами.
Таким чином, посилання на пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, не є достатньо обґрунтованим у взаємозв'язку з обставинами, на які він посилається в обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі, та причинно-наслідковим зв'язком із протиправністю оскаржуваного судового рішення.
Узагальнюючи наведене, оскільки заявниками не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_3 , на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , правонаступниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння вважати неподаною та повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Ю. Гулейков