22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 161/3652/23
провадження № 61-16233св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 липня 2023 року у складі судді Левчука О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») про стягнення страхового відшкодування у розмірі 88 842,63 грн.
Позов мотивовано тим, що 05 грудня 2020 року у м. Рівне сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортних засобів: Volkswagen Passat, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 ,
та BMW530, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а ОСОБА_1 зазнав ушкоджень здоров'я.
Позивач просив відшкодувати йому завдану здоров'ю шкоду в сумі 88 842,63 грн, оскільки вважав, що ця шкода завдана з вини ОСОБА_3 , а отже, ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», яка застрахувала відповідальність ОСОБА_3 , на підставі норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має відшкодувати йому завдану майнову шкоду.
Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 12 липня 2023 року залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) встановлена постановою суду, тоді як щодо іншого водія - ОСОБА_3 -огли протокол про адміністративне правопорушення після закриття кримінального провадження за статтею 124 КУпАП не складався.
Суди врахували, що постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2022 року у справі № 570/3847/22 провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за статтею 122-4 КУпАП (залишення місця ДТП) закрите за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, а у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ № 301942 від 05 жовтня 2022 року, якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП (перевищення швидкості руху), встановлено лише сам факт перевищення швидкості ОСОБА_3 , тобто за дію, яка не стала безпосередньою причиною ДТП.
10 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на
рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у вказаній справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов таких висновків.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та справах з ціною позову,
що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти дотриманню розумного строку розгляду справи, а також визначеності й стабільності у цивільних правовідносинах.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна
дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2023 року установлено в розмірі (на час подання касаційної скарги) - 2 684,00 грн.
Предметом позову у цій справі є стягнення страхового відшкодування у розмірі 88 842,63 грн. Тобто ціна позову становить 88 842,63 грн, суму, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 х 250 = 671 000,00 грн).
Згідно із частиною третьою статті 274 ЦПК України під час вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У частині четвертій статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Відкриваючи касаційне провадження, Верховний Суд в ухвалі від 15 січня 2024 року посилався на те, що аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню.
Разом із тим, додатково вивчивши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2, ознайомившись із матеріалами справи, та доказами, які містяться у справі, колегія суддів доходить висновку, що касаційне провадження у цій справі відкрито помилково, а детальне вивчення змісту касаційної скарги щодо наявності наведених заявником підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підтверджує необхідності відкриття касаційного провадження у цій малозначній справі.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну і предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку. Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України ця справа
не підлягає касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно
до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року)).
Відповідно до статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулювала правову позицію, згідно з якою, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, то касаційне провадження у справі належить закрити.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг.
Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02).
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
З огляду на те, що Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року підлягає закриттю.
Керуючись статтями 394, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська